Версiя для друку Обговорити в форумi

ОГЛЯНЬСЯ НА СЕБЕ!
"З дев'яти років я був панком, унікумом суспільства, - говорить Сергій на прізвисько "Ведмідь". - Для мене не було чимось незвичним попоїсти зі смітника, попити води з калюжі. Після тринадцяти років я перестав займатися подібними речами й став "нефором". Нас називають панками, проте вони "покидьки" суспільства, а ми - неформали".
Як ви вже здогадалися, мова піде про людей, яких маємо можливість деколи бачити на вулицях міста, зупиняючи на них власний погляд. Це панки, неформали... кожен їх називає по-своєму. Повернімося до Ведмедя. Незважаючи на складні життєві обставини - Сергій із малозабезпеченої сім'ї, був одним із панків (зростав в ненайкращому оточенні), він дуже розвинена людина. Його улюблені письменники - Маяковський, Гулкін, Пелевін, Кастанеда. "Кастанеда був генієм думки та рими, я не знаю більше таких поетів, і навряд чи такі коли-небудь існували", - висловлюється Ведмідь про одного із своїх улюбленних письменників. Він не може зрозуміти негативного ставлення суспільства до їхнього способу існування: "Я не розумію, чому неформалів ставлять на найнижчу сходинку, ми нічим особливим не відрізняємося від тих же реперів. Просто ми слухаємо одну музику, вони - іншу. Ми одягаємося, як зручно нам, а вони - як зручно їм. Я знаю про існування такого неформального угруповання, як гопники. Вони дійсно підлітки-унікуми, які керуються лише стадним інстинктом. Ми ж люди спокійніші й першими бійку не затіваємо. Проте я хочу зазначити не дуже гарну рису неформалів - багато хто з них ярі націоналісти".
Тієї ж думки дотримується і "Глоба" (друг Ведмедя), якого в панки "офіційно" не прийняли. Проте, як він сказав, "щось тягнуло його до неформальства", й він був, як-то кажуть, "позаштатним" панком. Глоба: "Вони нічого не просили для себе, а просто прийняли мене і все. Ця простодушність вразила мене найбільше. Спочатку я з жахом дивився, як вони пили з калюж, їли дощових черв'яків, та з часом звик. Всі говорили про якесь особливе посвячення в панки, та це лише красива казка. Якщо тобі, наприклад, захотілося відчути всю гостроту "посвяти", для цього є два способи: або головою в унітаз, або провести добу в смітнику. Якогось конкретного району концентрації панків в місті немає, та майже всі вони один одного знають".
Хід думок Глоби і Ведмедя майже співпадає, власне, їм подобається свободне життя, і змінювати це на щось інше вони не збираються. Таких, як вони, в Сімферополі чимало, проте багато хто з них змінив такий спосіб існування на "новий"...
"Неформалом був завжди, а ось панком - всього сім років", - говорить Артем, студент 4-го курсу Таврійського екологічного інституту. Артем - панк в минулому. Він хлопець із забезпеченої сім'ї, з тринадцяти років почав курити, життя зводилося до випивки, ходіння на концерти улюблених співаків (цим доводив собі, що не один він такий). Але щось раптом змінило його думки, погляди на життя: зрозумів, що це не його стиль. Звернувся до Бога. Про це він сам говорить: "Я точно знаю день, час, коли я відмовився від всього того й почав нове життя - 21 квітня 2000 року. Зрозумів, що моє минуле - це глухий кут, і воно ні до чого доброго не приведе. Думаю, що це була адекватна реакція на оточуюче мене "неформальське" життя". За словами Артема, "люди, які приєднувалися до цього руху (якщо прослідкувати виникнення панк-культури), - в основному діти багатих батьків, яким нічим було зайнятися, або особи, розчаровані в оточуючому їх світі. Виникнення таких груп - це свого роду наслідки духовної збіднілості". Проте у Ведмідя протилежна думка: в панки йде молодь не із заможного прошарку населення, "багатих туди не приймали, бо вони не складають конкуренції тим, хто може думати".
"Культура панків знаходиться у глухому куті, я нічого не отримав, крім язви шлунка, алкогольної та наркотичної залежностей. - говорить Артем. - Зрозумів, що Бог - важливіше, ніж усі ці "понти", і помилка моя, що на це я втратив багато дорогоцінного часу. Людям не вистачає любові до Бога. Я прийшов туди, де мені потрібно знаходитись, і отримав те, що повинна мати кожна розсудлива людина на цій планеті. Звичайно ж, легше бачити погане і жити в ньому, думаючи про те, що все негаразд. І навпаки, дуже важко знайти в житті щось гарне, корисне, бо люди найчастіше обирають найлегший шлях, короткий".
"Я не вважаю цю культуру глухокутовою, - говорить Ведмідь, - хоча якщо придивитись, все людство в цьому куті з причини, що люди в свій час пішли технократичним шляхом. Якби вони пішли шляхом духовного зростання, все було б інакше. Можливо, з іншої точки зору вона у глухому куті. Щодо алкогольної та наркотичної залежностей, я не стану заперечувати, що значна частина панків страждають цим. Якщо людина не може самостійно вирішити цю проблему чи, вже здолавши її, не бере з цього користі, то ця особа прийшла в панки не для того".
На запитання, як він ставиться до неформалів, Артем відповів: "У мене одразу виникає бажання проповідувати їм Євангеліє. Хоч я не маю права втручатися в чиєсь особисте життя, але все ж закликаю їх до покаяння". У відповідь на це Ведмідь, зазначив, що "діти багатих батьків розважаються по-своєму. І, за його визначенням, не потрібно асоціювати всю панк-культуру, він обрав свій власний шлях. Щодо віри, то кожен вірить за особистими переконаннями. У неформалів існують атеїстична точка зору, язичницька та тібетська. Артем називає Богом Ісуса Христа? Це просто ще одна точка зору, його. Кожен із нас розвинений духовно, але не так, як він, по-іншому. Тому йому здається, що ми в глухому куті".
Як схожі, і в той же час різні, ці люди. Артем вважає, що панк-культура - це заняття від "нічого робити", а для Ведмедя - стиль його життя. І кожний з них на доведення власної думки має свої докази.
Катерина КЕЙЛЬ,
студентка 2-го курсу філологічного факультету,
(відділення журналістики)  ТНУ імені В. І. Вернадського.

ЗАПАМ'ЯТАЮ НАЗАВЖДИ
Я дуже щаслива з того, що побувала на табірному зборі МАН "Шукач". Лише одне мене трохи засмутило. На жаль, мало хто з моїх нових знайомих знає українську мову, вміє спілкуватися нею. Пояснюють це тим, що не потрібно росіянам, які мешкають у Криму, її знати.
Сьогодні чимало дітей вважають, що нічого не втрачають, прогулюючи уроки, не читаючи книжок, не вивчаючи мову, як рідну, так і іноземну  чи  державну. Можливо, до такого висновку приходять, бо не мають доказів, що вчитися можна, не тільки отримуючи від цього незадоволення вчителів та батьків, купу завдань та власний головний біль. Гадаю, що саме в МАНівському таборі я отримала ці докази, бо мене оточували упродовж 15 днів старшокласники, які вміють вчитися і відпочивати, знають, чого вони хочуть. І мені захотілося бути інтелігентною людиною у повному розумінні цього слова. Бути цікавою для інших і для себе. Але це просто неможливо, якщо не читати й не вчитися, не вчити іноземні мови, не кажучи вже про рідну, не спілкуватися й не вимагати від себе більшого.
А ще хочу сказати, що літні збори МАН 2002 року я запам'ятаю назавжди.
Світлана КАРАСЬОВА,учениця 10-го "б" класу СШ № 2
смт. Роздольного.

проба пера
РІДНА МОВА
О рідна мово українська,
Ти - найдорожче надбання.
Ти - пережитого наш досвід,
Ти - сила наша і знання.

Ти - наш і розум, й почування,
Ти є життя свята основа.
Ти - найдорожчий дар від Бога,
Бо ти є думка, ти є слово.
Ти - і розрада й Берегиня,
Ти - наша мужність і відвага,
Скарбів духовних ти скарбниця,
Криниця, що гамує спрагу.

З тобою не страшні розлука,
Самотність і розчарування.
З тобою, мово, в серці завжди
Не затухають сподівання.
Гнучка, співуча, веселкова,
Гаряча (аж клекоче кров!).
Ти - наша гордість, рідна мово,
Надія, віра і любов!
Анастасія МАЛІЙ,
учениця 11-го "в" класу Гурзуфської середньої школи імені О. С. Пушкіна,
учасниця літературного конкурсу школярів Криму "Ми діти твої, Україно!".

СКІЛЬКИ ТИ ЗНАЄШ МОВ - СТІЛЬКИ РАЗІВ ТИ ЛЮДИНА
Мова - це великий дар природи, розвинутий і вдосконалений за тисячоліття з того часу, як людина стала людиною. У кожного народу своя мова. Це великий скарб, який треба шанувати, берегти і розумно збагачувати, не завдаючи йому ніякої шкоди.
К. Крапива.
Кожен з нас успадкував від своїх батьків один з найдорожчих скарбів - рідну мову, якою спілкувалися наші діди та прадіди, збагачуючи та прикрашаючи її. Але це не головне, головне те, що наші пращури змогли пронести нашу багатостраждальну мову через усі незгоди та заборони і зберегли її для наступних поколінь такою, яка вона є. І ми повинні пронести мову в наших серцях для дітей та онуків.
Я - кримський татарин. Мова моя - кримськотатарська. Це мова моїх батьків, яка є рідною і для мене. Але у серці моєму живе не тільки кримськотатарська, але й українська - мова тієї землі, де я живу. Україна - моя Вітчизна, і не знати мови тієї країни, де живеш, вчишся і де житимуть твої діти - ганьба для кожної поважаючої себе людини. Я - багата людина, бо в мене дві рідні мови. Обидві вони милозвучні і привабливі, як солов'їна пісня. Зігрівають вони душу мою, як місячне сяйво літньої теплої ночі. Чарують незвичайною своєю соковитістю та мелодійністю. Дві рідні мови - це неймовірне багатство, багатство душі й серця, яке надає нам життєве натхнення.
Уявіть собі, якою багатою почуває себе людина, що знає три, чотири або більше мов. Кожна мова відрізняється одна від одної, і кожна містить культурне й духовне багатство свого народу. Недаремно кажуть: "Без мови немає народу", бо мова з давніх часів через століття передавала історію свого народу наступним поколінням. Той, хто знає хоча б одну іноземну мову, може вважати себе спроможним опанувати культурне багатство цього народу. Тому треба вивчати якомога більше мов. Знання багатьох мов дає людині мудрість народів, що збагачували цю мову та вкладали у неї свою любов. Це наче скарб, захований у глибинах світової культури, що чекає на нас. Ми маємо шукати і знаходити його і, відполірувавши, складати у нашу скарбницю. Ці скарби - то мови народів світу, а ми є шукачі, що поповнюють скарбницю своїх знань і душу новими чистими знаннями.
Руслан ІБРАЇМОВ,
учень 11-го класу Кримської республіканської гімназії-інтернату
для обдарованих дітей.
с. Танкове Бахчисарайського району.

СПОМИН ПРО ЛІТО
Вони будуть увесь наступний навчальний рік огортати нас теплом, вдячністю за цікаві зустрічі, за нових друзів. З моєю однокласницею Світланою Карасьовою ми побували у МАНівському таборі, що знайшов притулок у стінах школи-інтернату м. Євпаторії. Тут зібралися старшокласники з різних куточків Криму і об'єдналися в найрізноманітніші секції: математики і фізики, інформатики та ІТС, журналістики й філології, біології й хімії та інші.
Протягом чотирнадцяти днів ми мали змогу слухати цікаві виступи відомих діячів науки Криму, брати участь у науково-популярних іграх, побувати на цікавих екскурсіях. Ми познайомилися з містом Євпаторією, його історичним минулим і днем сьогоднішнім, побували у дельфінарії, на озері Донузлав, в космічному центрі.
Занурюючись у глибини науки, манівці також не забували і про відпочинок. Золоте сонячне проміння, свіже, прохолодне, морське повітря, лагідні хвилі Чорного моря, цікаві ігри, дискотеки - все це давало наснагу для подальших творчих шукань, але розслабитись і відпочити повною мірою все-таки не вдалося, тому що в кінці табірного збору відбувався найвідповідальніший момент для усіх учасників - захист наукових робіт. На пленарному засіданні було підбито підсумки роботи кожної секції, а також були прийняті нові дійсні члени МАН. І хай ми ще не здобули звання ДЧ, все ж свої творчі внески зробили - я з психології, а Світлана - з української літератури. Тут ми отримали новий досвід для подальшої пошукової роботи.
Я дуже рада, що мала змогу потрапити на ХІ табірний збір МАН "Шукач", за допомогою якого знайшла нових друзів, отримала низку нових вражень, а також творчу наснагу від спілкування з такими розумними ровесниками.
Хочеться висловити подяку усім дорослим, які організували для нас цей збір, а особливо Катерині Єгорівні Скопинцевій, завідуючій відділом КРУІЦУМ.
Ірина ТАРАТОРИНА,
учениця 10-го "б" класу
школи № 2 смт. Роздольного.

НАША ШКІЛЬНА МАТИ
Рідна мати завжди поруч з тобою. Але коли ти йдеш до школи, то на кілька годин в день у тебе з'являється друга мати - шкільна. Хто вона?
І, взагалі, чи можна класного керівника назвати матір'ю? Гаразд, згодна, не завжди і не всіх. Але є така людина, котра кілька років тому взяла під свою опіку 32 учні і має неофіційний титул матері 9-го "б" класу сімферопольської гімназії № 9. Це - Наталя Ярославівна Гавриляк.
Вже п'ятий рік, починаючи з п'ятого класу, ми маємо "шкільну" матір, дуже гарного класного керівника та вчителя української мови і літератури, вірного товариша і друга, нашу опору в школі. Не всі вчителі розуміють нас так, як нам того бажається. Воно й зрозуміло, адже ми для них об'єкт навчання. Але наша Наталя Ярославівна перш за все бачить в кожному з нас людину, а не звичайного учня. Саме тому зі своїми проханнями, думками, питаннями та побажаннями ми звертаємося до неї, знаючи, що наша класна мама завжди нам допоможе.
На уроках української мови та літератури ми по-новому відкриваємо для себе світ, спілкуємось, висловлюємо свої думки, пізнаємо цікавий, незвичайний світ поезії, літератури в цілому, знайомимося з творчістю українських письменників, зокрема й кримських, коли вивчаємо тему "Література рідного краю".
Звичайно ж, без конфліктів не обійтися, адже в будь-якої людини є межа терпінню, але ми намагаємось уникати сварок лише тому, що з такою людиною, якою є наш класний керівник, нам зовсім не хочеться сваритися, навпаки, хочеться поважати, любити та розуміти. Справді ж бо, до чудового класного керівника прив'язуєшся, немов до  рідної матері.
Наталя Ярославівна любить розважатися (тільки не на роботі!), любить турпоходи, в які із задоволенням бере свого сина Сашка. Нашому класу дуже важливо мати класного керівника, який і справді вміє керувати. Саме людину з такими здібностями ми побачили в особі Наталі Ярославівни. Вона проводить з нами більше часу, ніж з рідною дитиною. А це - справжня самовіддача в роботі, справжня любов до нас: вдячних і не дуже, веселих і сумних, здорових і кволих - всі ми для неї рівні. Нема поганих та гарних, а є особистості. Саме особистостей і робить з нас "наша класна мати". А це дуже важливо для майбутньої людини, для кожного з нас.
Ми дуже вдячні Вам, Наталю Ярославівно! Хай Вам в усьому щастить! Щастя, любові, добра Вам!
Катерина ВЛАСЕНКО,
учениця сімферопольської гімназії № 9. 

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #44 за 01.11.2002 > Тема ""Будьмо!""