Версiя для друку Обговорити в форумi

Культура і життя

7 січня у Севастополі біля колишнього Українського культурно-інформаційного центру (УКІЦ) відбулися Різдвяні гуляння. З назви Центру, з приходом нового директора Тетяни Зєніної, випало слово «український», й він став називатися просто культурно-інформаційним. Табличка зі старою назвою зникла, а нову ще не приладнали. На моє запитання щодо цих змін пані Зєніна відповіла, що в попередній назві була помилка: Український культурно-інформаційний центр Міністерства культури України – так казати не можна, бо український і України – це, на її думку, тавтологія.
УКІЦ заснований на базі Палацу культури рибалок згідно з рішенням Кабінету Міністрів України від 30 січня 1996 року та Наказом Міністерства культури і мистецтв України № 88 від 22 лютого 1996 року «…з метою сприяння процесу відродження і розвитку української національної культури та культур народів, які проживають у Криму.., поширення надбань української культури, міжнаціонального співробітництва у сфері професійного і народного мистецтва та культурно-масової роботи». Виконуючи поставлені державою завдання, цей заклад за 15 років увійшов до культурного простору Севастополя, знайшов друзів та прихильників.
У Центрі традиційно проводилися заходи до міжнародного дня рідної мови, на яких можна було почути не лише українську, а й російську, білоруську, грецьку, вірменську, азербайджанську, німецьку та інші мови народів, що населяють Крим. Щороку тут збирав друзів кримськотатарський «Наврез-Байрам», молдавський «Мерцишор», єврейський «Рош-Га-Шана».
На конкурси української мови імені Петра Яцика, читців творів Тараса Шевченка збиралися фахівці з провідних ВНЗ міста, й ніхто з них за 15 років не помітив тавтології у назві Українського культурно-інформаційного центру. Тетяна Вікторівна Зєніна за фахом – не лінгвіст, проте помітила й виправила її на свій розсуд.
До речі, зміни відбулися не лише у назві закладу: з бібліотеки зникли всі періодичні видання. Так сталося, що не вистачило коштів, аби прикрасити новорічними кульками ялинку, яку встановили перед Центром. Й тоді була знищена річна передплата всієї періодики. 1000 гривень, вже витрачену на передплату, повернули з пошти назад. Не пощадила нова керівниця навіть газету «Культура і життя». Дізнавшись про такий стан справ, голова Союзу українок Богдана Процак на кошти громадської організації встигла передплатити для бібліотеки Центру «Кримську світлицю».
Різдвяні свята вперше проходили не в приміщенні Центру, а перед ним й на відміну від попередніх років відрізнялися цілковитою непродуманістю сценарію. Ведення програми двома ведучими, які заговорили російською й українською мовами, ще можна сприйняти. Але чергувати обрядові сцени українського Різдва з піснями: «Хмуриться не надо, Лада…», «Эх гуляем, так гуляем! До рассвета зажигаем!..», думається, було не варто. Поєднання сцен Різдвяного вертепу з попсою виглядало брутально й недоречно.
Аби залучити до дійства глядачів учасники сходили з тимчасово побудованої сцени й, схоже, забували повернутися назад, бо режисер Центру змушена була бігати й закликати їх повернутися на місце.
Російська попса у поєднанні з Різдвяним вертепом, нетверезими дядечками, які вискакували у коло танцювати, й дітлахами, яких відпустили бавитися батьки, — все це нагадувало повний безлад, але називалося Різдвяними гуляннями. Машина, на якій підвезли автомат з гарячою кавою та пиріжки, стояла майже впритул до кількох столиків з виробами, сплетеними з бісеру, та шитими ляльками.
Дивитися на все це було сумно й прикро, бо в УКІЦ, зазвичай, готували сценарій, який відтворював традицію святкування Різдва в українських родинах.
На вишиту скатертину обіднього столу клали декілька оберемочків сіна – як нагадування Віфлеємських ясел. Глава родини вносив сніп пшениці (дідух) – символ багатого врожаю, промовляв молитву і традиційне вітання Різдва: «Христос народився!» й усі присутні відповідали: «Славімо Його!»
Українці розпочинали святкувати Різдво з відвідин церкви. Це була радісна, але спокійна подія. У багатьох регіонах колядувати починали лише на другий день свята. Заходячи на подвір’я, колядники просили дозволу, і коли господар зголошувався, починали виставу з пісень, жартівливих сценок, бажали господарю та його родині щастя, здоров’я, статків.
Напередодні Різдва господині готували кутю та узвар. За традицією на Святвечір мало бути 12 пісних страв.
До Різдва ретельно прибирали в хатах, квітами розмальовували комини, застеляли нові рушники. У підготовці до Різдвяних свят була задіяна вся родина.
Богослови й сьогодні вважають, що Свята ніч має непересічне значення для цивілізації, адже нинішнє літочислення ведеться від Різдва Христового.
Усі ці звичаї щороку відтворювали у сценаріях народознавці, працівники УКІЦ. Дійство проходило цікаво, весело, у приміщенні, а не на вулиці, як цьогоріч.
Хочеться сподіватися, що такі спроби знівелювати українські звичаї у стінах культурно-інформаційного центру – не навмисні, й нове керівництво у подальшому уважніше поставиться до надбань культури українського народу.
Що ж до тавтології, то у Севастополі так мало у вжитку однокореневих слів зі словом Україна, що у словосполученні Український культурно-інформаційний центр Міністерства культури України вона виконує роль підсилення. Думається, фахівці саме це й мали на увазі, створюючи в 1996 році у нашому регіоні цю оазу української культури.

Лідія СТЕПКО
м. Севастополь

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #1 за 13.01.2012 > Тема "Резонанс"