Версiя для друку Обговорити в форумi

ПЕРШИМ на заклик "Кримської світлиці" взяти участь в обговоренні публіцистичного дослідження голови Кримської філії Наукового товариства ім. Т. Шевченка Петра Вольвача "ГОРДІЇВ ВУЗОЛ УКРАЇНОМОВНОЇ ОСВІТИ У КРИМУ І ШЛЯХИ ЙОГО РОЗВ'ЯЗАННЯ", присвяченого стану і перспективам розвитку середньої та вищої освіти у Криму державною мовою, відгукнувся декан спільного факультету нафтогазових технологій Івано-Франківського національного технічного університету нафти і газу та Національної академії природоохоронного і курортного будівництва (м. Сімферополь), професор Роман Яремійчук. Запрошуємо читачів часопису, перш за все українських освітян і всіх співвітчизників, небайдужих до національного питання, взяти участь у широкому громадському обговоренні проблеми. На наше тверде переконання, лише спільними діями, активною громадською позицією та запропонованою дієвою програмою можна змусити існуючу владу та освітянське чиновництво розпочати її вирішення.
За наявності спонсорської підтримки редакція зможе здійснити видання дослідження та всіх матеріалів обговорення окремою брошурою. Кошти на її видання потрібно надсилати на реквізити редакції з позначкою: на видання брошури "Україномовна освіта в Криму".

ЩО ПОСІЄШ, ТЕ Й ПОЖНЕШ

В усі часи освіта служила засобом передачі та збереження знань від одного до другого покоління. Це не обов'язково вища освіта, адже передача знань є засобом для продовження роду та навіть його існування. Ті народи, що спромоглися на суттєве узагальнення та на розвиток освіти, досягли успіхів в економіці, в закріпленні свого місця на землі. Ті народи, які з тих або інших причин застрявали у своєму розвитку, мусили потрапляти у залежність від більш розвинутих етносів, держав або якихось їхніх утворень.
В Україні процес глобалізації підганяє вищу школу до модернізації. Вона прийняла форму руху до болонського процесу. Одні цей процес розуміють як можливість отримання знань, що відповідали б кращим своїм критеріям. У інших ця робота прийняла форму якогось уподібнення, не обов'язково за змістом, але хоча б за формую. Уже не викликає заперечень поділ освіти на категорії бакалаврату, магістрату та докторантури. Хоча у викладачів, особливо старшого покоління, проявляються побоювання, що такий поділ несе з собою отримання відокремлених знань, що ускладнюють потім роботу молодим спеціалістам на перших порах після закінчення університету.
У більшості з тих, хто прожив довге виробниче чи наукове життя, є усвідомлення, що скільки б не було знань, а їх на кожному етапі стає замало. Колишня радянська, а пізніше пострадянська освіта була суттєво подрібненою, пристосованою для певного виду виробничої діяльності. І коли на початку дев'яностих років минулого століття почався рух до три-ступеневої освіти, то багато вузівських викладачів, деканів та завідувачів кафедр орієнтувалися
на потреби виробництва, які не визнавали атестат бакалавра за
професійний ступінь. Я пам'ятаю, як в тодішньому Івано-Франківському інституті нафти і газу чо-тири завідувачі випускних кафедр групи "Гірництво" склали єдиний навчальний план бакалаврату, розрахований на трирічне навчання. У цей бакалаврат входили майбутні спеціальності: розробки та експлуатації нафтових і газових родовищ, буріння свердловин, морських нафтогазових технологій та проектування, будівництво і експлуатація нафтогазопроводів та нафтогазосховищ. На другому етапі, розрахованому на дворічний термін, передбачалося уже дати студенту чи магістру знання з більш вузьких напрямків діяльності. Проте ця програма не була підтримана на засіданні ректоратів цієї ж групи ВНЗ, що входили в напрямок "Гірництва" (Дніпропетровськ, Кривий Ріг, Донецьк, Івано-Франківськ), та була прийнята схема навчання бакалаврів в 4-річний термін, а на магістратуру залишався лише один рік. Цей поділ теж вніс формальний підхід до цієї схеми, адже однакові навчальні плани зберігалися лише протягом двох років навчання, а з третього курсу уже навчальні програми бакалаврату підганялися під майбутню більш вузьку спеціалізацію.
І різниця в навчальних планах лише третього курсу сягала 6-9 предметів.
Ще більш негативний вплив на цю систему навчання вніс ріст навчального навантаження на одного викладача до 900-1000 та більше годин на рік. І тому завідувачі випускних кафедр почали вводити в навчальну програму десятки вузьких дисциплін, щоби не втратити наявний склад викладацьких кафедр.
Якби 15 років тому відбувся перехід на триступеневу систему підготовки кафедр із вищою освітою, то це одночасно скорочувало б річне навантаження на одного викладача, а також давало б можливість студенту більш свідомо, з урахуванням потреб виробництва, переорієнтовувати своє професійне спрямування.
І справа не лише в так званому "болонському процесі". Болонський процес передбачає європейську уніфікацію навчальних планів, здатність починати навчання в одному університеті, а продовжувати його та закінчувати в інших університетах Європи. Чи є сьогодні в Україні база для такої освіти? Ні, немає.
Справа у тому, що на перешкоді до цієї освітньої системи є два фактори.
Незадовільне вивчення та засвоєння іноземних мов: англійської, німецької, французької. Наша середня освіта, ще з радянських часів, не сформувала потреби володіння мовами. Досить було спеціалісту "читати та перекладати зі словником", а що це означало насправді ми всі знаємо. Більше десяти років тому я брав у Києві участь у засіданні оргкомітету майбутньої між-народної конференції з гірництва. Кожних 45 хвилин змінювався ведучий. Китайці, в'єтнамці, поляки, монголи, болгари, єгиптяни вільно послуговувалися англійською. Лише наші маститі вчені, доктори наук, професори, академіки послуговувалися лише "общепонятным". Соромно було за наших провідних учених, що не знали не лише англійської, а й державної української мови.
Певне зрушення у вивченні іноземних мов молодим поколінням є, але воно не поширюється на школи в сільських районних центрах та сільських школах. Там, у більшості випадків, просто нема кому вчити цьому школярів. Тому, формуючи шлях до болонського процесу, треба було б на певний період, наприклад, 10-15 років, в університетах передбачити прискорене вивчення іноземної мови студентами на першому курсі.
Керівники більшості ВНЗ за останні роки таки зробили багато, щоб комп'ютеризувати навчальний процес. Але лабораторна база, де треба моделювати фізичні явища, залишалася на рівні 60-70-х років минулого століття. Це суттєво зменшує рівень засвоєння технологічних процесів. Чотири роки тому я мав можливість ознайомитися з навчальним процесом двох бразильських університетів, що готують фахівців для нафтогазової промисловості. Мене вразило те, що на завершальному етапі навчання практично всі лекційні курси, те, що ми називаємо професійним спрямуванням, забезпечуються великою державною компанією "Петробаз". Збудовані корпуси насичені лабораторними установками і комп'ютерами, аудиторії забезпечують поєднання фізичного моделювання з обробкою результатів дослідження з використанням сучасної обчислювальної техніки. Фактично всі дисципліни, що потребують інженерних знань, освоюються студентами під час того, що ми називаємо практичними заняттями. Професор чи доцент лише створює форму вивчення, а не вичитує ці курси, стоячи перед студентом. Чи не тому випускник бразильського університету отримує диплом, що визнається всіма країнами світу, а наш, за рідким винятком, не має такого статусу.
І ще - практична підготовка студентів. Не всі керівники галузей допомагають у цьому університетам. Наприклад, керівництво ЗАТ "Укрнафта" навіть не приймає студентів на виробничі практики, не забезпечує їх розміщення в гуртожитках, не надає їм можливість працювати на робочих місцях. Лише, як мені відомо, ДАТ "Чорноморнафтогаз" взяло на себе зобов'язання й строго його дотримується при прийомі студентів
нафтогазових спеціальностей на всі види виробничих практик.
Шість років тому у Криму започатковано нову форму підготовки спеціалістів. За ініціативи керівництва ДАТ "Чорноморнафтогаз" було створено спільний факультет нафтогазових технологій Івано-Франківського національного технічного університету нафти і газу та Національної академії природоохоронного та курортного будівництва. На цьому факультеті перші два роки майбутні нафтовики навчаються у Сімферополі, де отримують базову загальноосвітню та загальнотехнічну освіту, а далі переводяться для продовження навчання в університет, де працюють
визначні професори та доценти нафтогазової справи і де є необхідне лабораторне устаткування. До того, як був створений цей факультет (єдиний такий в Україні), з 1992 року здійснювався набір студентів на деякі нафтогазові спеціальності з числа випускників кримських шкіл, а у Івано-Франківському університеті була відкрита кафедра морських нафтогазових технологій.
Чому створювався цей факультет? По-перше, тому, що спеціа-лісти і вчені усвідомлювали наявність величезних запасів нафти і газу на шельфі Чорного та в акваторії Азовського морів. Відкриття нових родовищ за останні два роки підтвердили це передбачення і на часі розгортання масштабних геологорозвідувальних та нафтогазовидобувних робіт. До того ж проведена випереджаюча робота дозволяє сьогодні спрямовувати щорічно десятки спеціалістів у цю галузь.
Відкриття факультету супрово-джувалось і новим підходом до на-бору та навчання студентів, частина яких вчиться за рахунок фінансових коштів ДАТ "Чорноморнафтогаз". Якщо студент вчиться на відмінно, то виділені кошти на його навчання йому повертати не доведеться. Якщо вчиться погано і його відраховують з числа студентів, то він зобов'язаний повернути затрачені на його навчання кошти протягом двох місяців. Вся решта студентів після закінчення навчання в університеті протягом п'яти років повинна працювати в системі ДАТ "Чорноморнафтогаз", а витрачені на його навчання кошти випускник повинен повернути протягом 15 років роботи. Поєднання заохочувальної системи з вимогами вищої школи призвело до того, що переважна більшість кримських студентів числяться серед кращих студентів Івано-Франківського університету.
Одночасно це призвело до ще одного ефекту. Випускники Івано-Франківського університету з числа кримських юнаків та дівчат отримують знання з української мови, і їх уже ніяк не можна поділяти на "східняків та західняків". Оволодіння державною мовою відкриває перед ними перспективу професійного росту в межах усієї України, а не лише Криму.
В лютому 2005 року в газеті "Дзеркало тижня" Юлія Мостова писала, що було б доцільно на державному рівні організувати навчання студентів сходу та півдня України в університетах західної та центральної частини України і навпаки - молодь із заходу України направляти на навчання в університети сходу та півдня України. Лише цей захід дозволив би десяткам тисяч юнаків та дівчат ознайомитися з мовою, традиціями цих двох частин України та отримувати добру фахову освіту. Але цей заклик Юлії Мостової в Міністерстві освіти та науки не був почутий. Хоча це був би елемент внутрішньоукраїнського болонського процесу.
Якщо уже ми ідемо до болонського процесу, то, очевидно, потрібно визначитися з кількістю спеціальностей і їх типажем, програмами навчальних курсів, методикою навчання. Заміна екзаменів на комп'ютерне тестування студентів також дуже часто призводить до формального, а часом і несправедливого результату.
Університети зобов'язані оновлювати підручники, навчальні посібники, методичну базу навчання якомога частіше. Якщо раніше підручник міг слугувати професору та студенту десятки років, то тепер його треба оновлювати кожні 4-5 років. Чи є в Україні така можливість? Відповідь негативна, тому що пересічний викладач університету переобтяжений аудиторним навантаженням, з одного боку, та і ВНЗ у більшості випадків не мають коштів і бази для видання книг своїх професорів. Це стосується і книг, що мають бути написаними та виданими українською мовою. Але рівень цих книг повинен бути таким високим, щоб їх хотіли б перевидавати як для наших реалій, і в Росії. Ентузіазм окремих професорів стримується банальною кризою внутрішньо-університетського життя.
Хоча і тут є зрушення. Практично всі нафтогазові спеціальності забезпечені новими підручниками та навчальними посібниками, викладеними українською мовою. Частина з цих книг уже перекладена або перекладається російською мовою для студентів російських університетів.
Друга частина університетського життя пов'язана з науковою діяльністю, бо вона також визначає майбутній рівень підготовки фахівців для народного господарства. Так зване "бюджетне" фінансування наукових досліджень в нинішніх умовах призводить до того, що керівники університетів стараються поділити виділені кошти всім потроху. А зосередження значної частини бюджетних коштів на принципово новому напрямку стає дуже проблематичним. Крім того, ці бюджетні кошти можна використати лише на оплату праці і не можна їх витрачати на придбання лабораторних установок або створення нової експериментальної бази. І як результат цих бюджетних витрат є колективний "звіт" перед Міністерством, а не нові технології.
Оцінюючи і таку важливу частину вузівського життя, як захист докторських та кандидатських дисертацій, ми бачимо, що зроблено ухил в сторону теоретичних описів окремих процесів, а не створення принципово нових технологій (чи їх істотне удосконалення). Причина банальна - дуже слаба нинішня експериментальна база провідних кафедр університетів (не до жиру, аби живу).
Лише окремі струмочки справжньої науки пробивають собі дорогу в замуленому річищі спеціалізованих вчених рад.
Вища атестаційна комісія України, створюючи все нові і нові бюрократичні приписи, не може оцінити справжні якості дисерта-ційних досліджень. А може, не треба шукати щось своє, а взяти за схему досвід західних країн без всяких винятків? І тоді університет буде видавати диплом доктора наук свого університету, а не України.
І тоді саме цей університет буде відповідати перед науковою громадськістю за якість своєї роботи.
Сперечаються і про проблему кандидатських та докторських дисертацій. Адже всім нам відомо, скільки сил, енергії, особистих видатків потребує підготовка та захист дисертації. Чи не на часі поставити на цьому питанні крапку? Захистивши дисертацію, науковці своєю подальшою роботою - виданням монографій, підручників, довідників, публікацією наукових статей, своїми патентами на винаходи підтверджують свій науковий рівень.
І останнє, але, може, і найголовніше. Це використання державної української мови у повсякденному житті університету у лекційній та практичній підготовці студентів, в захистах дисертацій. Такого стану, який є сьогодні в Україні, важко собі уявити у будь-якій державі світу, коли в університетах не лише сходу чи півдня України викладання ведеться російською мовою.
Яка причина цього? Їх декілька. Перша - це те, що професорсько-викладацький склад університетів формувався в радянські часи, коли підготовка та захист дисертацій, викладання по всьому циклу програмних дисциплін велося ви-ключно російською мовою. Відповідно вся навчальна література - підручники, навчальні посібники, методичні розробки, довідники, монографії публікувалися виключно російською. Значна частина викладачів університетів та академій до цього часу не володіє науковою технічною термінологією української мови. У вищих навчальних закладах західної частини України відбулося зрушення у цій галузі - видано сотні підручників з теоретичної механіки, опору матеріалів, теорій машин і механізмів, з більшості фахових дисциплін. Але тираж цих книг не-великий: він уже ледве задовольняє потреби цих університетів. Про те, щоб ці підручники стали надбанням університетів другої частини України, уже не йдеться. На сході та півдні України продовжують видавати підручники як і раніше - російською мовою. Можна стверджувати і таке, що головне - якість підручника, а не його мова. Але багато керівників університетів не враховують, що їхні випускники не завжди знайдуть своє професійне призначення у російськомовному оточенні. Їхнє професійне зростання великою мірою буде пов'язане із вживанням державної мови.
На сьогодні школи Криму, в основному, дають знання з української мови, достатні для її використання під час навчання у ВНЗ. Хотілося б особливо відзначити те, що частина випускників шкіл перебуває під впливом таких собі захисників російської мови типу Бахарєвих, Родівілових, Фіксів, Лужкових, які, власне, самі досконало не володіють російською. Спостерігається те, що студенти кримськотатарського походження абсолютно вільно послуговуються українською, бо на них ніяким чином не впливають московські емісари.
І тут повинні сказати своє слово ректори. Тому що треба організувати мовне стажування своїх викладачів, знайти кошти на придбання підручників українською мовою тощо. А Міністерство освіти та науки мало б знайти засоби заохочення для тих викладачів, що почнуть свої заняття українською мовою.
Наш спільний факультет нафтогазових технологій у Криму починає навчання студентів в умовах російськомовного середовища, а закінчує у виключно україномовному середовищі. П'ять років тому у Сімферополі знайшлися викладачі, які почали працювати з цією категорією студентів українською мовою. І ціла низка дисциплін, серед яких опір матеріалів, основи гірничого виробництва, інформатика та деякі інші, викладаються державною мовою.  І жодного разу з боку студентів не було ніяких заперечень. Якби ще якась частина викладачів погодилася, то більшу частину дисциплін студенти б освоювали українською.
Мені довелося бути свідком, коли у Таврійському національному
університеті студентів навчають російською навіть на факультеті української філології, а юристів вчать за підручниками з цивільного та кримінального права Московського університету. Так, ніби ми готуємо фахівців-юристів для роботи не в Україні, а в Росії.   
Україна сьогодні технологічно відстає від багатьох країн світу.
І однією з причин цього відставання є стан нашої освіти - вищої і не лише вищої. І як не видається це дивним, але і технологічне відставання України пов'язане з відсутністю новітніх підручників та навчальних посібників, які уже повинні б бути видані державною мовою.
Роман ЯРЕМІЙЧУК,
доктор технічних наук, професор, декан спільного факультету нафтогазових технологій (у Криму), дійсний член НТШ.

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #9 за 02.03.2007 > Тема "Резонанс"