Версiя для друку Обговорити в форумi

Говорячи про культуру, ми здебільшого сприймаємо її у дуже звуженому аспекті культури духовної. При тому, і тут зводимо майже все до фольклору, мистецтва та літератури. Безперечно, мелодійні народні пісні, самобутні танці, давні ритуали та світ художнього слова чимало кажуть про народ. Але культура давньої Греції та Риму не зводиться до Гомера, Вергілія, чи Праксителя та Леохара. Культура давньої Греції - то ще й її видатні філософи, математики, винахідники, архітектори, кораблебудівники, мореплавці. Без них не було б історії великої Греції. Культура давнього Риму - то так само його зодчі, його будівничі шляхів і мостів, яких чимало збереглося по всій Европі і до сьогодні, його агрономи, такі як Катон чи Варрон, його творці права, що лягло в основу сучасної світової юриспруденції. Без них не було б історії великого Риму.
Тим же шляхом, до певного моменту, ішла й наша культура. Давньоруські храми вражали сучасників своєю величчю, а руські принцеси неотесаних монархів такої гордої нині Европи - своєю освіченістю. Збудовані в Русі лодії заввиграшки долали грізні дніпрові пороги, легко перетинали Понт, а руські зброярі та ювеліри славилися своїми виробами…
Але потім ми втратили державу. І то була фатальна утрата. Попри те, що, піднімаючись на плечах попередників, в Україні і далі виростали видатні вчені, мудрі філософи, вправні будівничі - імена Юрія Котермака (Дрогобича), Мелетія Смотрицького, Григорія Сковороди відомі на весь світ - клята бездержавність не давала можливості сконцентрувати зусилля тих світочів, нації загалом, на її власний інтерес і процвітання. Юрій Дрогобич віддав свої кращі роки, викладаючи в Краківському університеті, українські просвітителі поклали безцінний час свого життя, піднімаючи з мороку невігластва Московію, створюючи їй її першу академію. Чужі імперії аксептували краще і кращих з того, що родила наша земля. Підпавши через свої дурні чвари і усобиці під Московію, українська еліта, за невеликим виключенням, не дуже дбала про рідний край, вважаючи далекогляднішою і перспективнішою вірну службу імперії. Упродовж віків на її інтереси трудилися кращі уми наших співвітчизників. І невдовзі вже не до Київа, Острога чи Львова - до Санкт Петербурга подавалися за знаннями та визнанням. Тож, чи дивно, що мовою науки, просвіти, прогресу, на загал, в упослідженій, перетвореній на провінцію Малоросії, дуже скоро стала мова московійська, а українську було зведено до говірки села, дідових казок, сумовитих пісень та сльозливої літератури? Чи дивно, що навіть після падіння імперії Романових кияни, військові пілоти, Ігор Сікорський та Віктор Чечет, не бачачи для себе перспектив в рідному краю, подалися за океан? Не Україна, а далека Америка реалізувала їхні амбіції. Не в Україні, а в Америці один з них став батьком сучасних гелікоптерів, а інший - творцем швидкісних тримаранів. Скільки їх було, тих сікорських-чечетів, що подалися тоді розвивати культуру інших народів, чи й порахувати...
З точки зору самореалізації, вони не помилилися зі своїм вибором. В тому часі Україні було не до сікорських-чечетів, з їхніми захмарними ідеями та навіженими амбіціями. Тоді перед нею стояло одне питання: бути чи не бути незалежною державою. На жаль, і того разу - знов-таки через чвари та взаємопоборювання! - безцінний шанс було втрачено і ярмо імперії, тепер вже совєцької, надовго замкнулося на шиї української нації.
Народившись у рік запуску першого штучного супутника Землі, я мав щастя бути сучасником видатних людей і великих подій. Польоти людини в космос, де етнічні українці - зокрема, Михайло Янгель та Сергій Корольов - відіграли ключову роль, подорож спроектованого й побудованого братами Пікарами батискафу "Тріест" на дно найглибшої на планеті Маріанської западини, епохальне відкриття планети Океан, яке стало можливим завдяки винаходу інженера Еміля Ганьяна та невичерпній енергії відставного військового моряка Жака-Іва Кусто, зміна уявлень про світ, інспірована теорією та практичним її підтвердженням від Тора Гейердала, висадка людей на Місяць (ідея ще одного українця - Юрія Кондратюка) не могли не надихати.
Героями мого покоління були вчені, космонавти, дослідники, мандрівники. В такій компанії найамбітніші мрії не виглядали неможливими.
Замкнені за сумнозвісною Залізною Завісою, ми понад усе хотіли побачити світу, марили про далекі подорожі і відкриття. Попри те, що моя мрія - обійти самому довкола світу під вітрилом - за часів Есересерії була практично нездійсненною: навіть яхти з повним екіпажем змогли вирватися на Велике Коло лише тоді, коли вона вже конвульсувала, я діяльно готував її реалізацію: збудував судно, був готовий за першої ж нагоди вийти в плавання.
На жаль, з настанням Незалежності, з якою пов'язував великі сподівання, перепон не поменшало, а побільшало. Якщо за Залізною Завісою ми жили дуже скромно, то вже після першого десятиліття Великого Дерибану ми опинилися на самому дні економічної прірви, були змушені буквально виживати. Тут вже було не до далеких виправ. Замість омріяного плавання мусив катати туристів, аби забезпечити сім'ю шматком хліба.
Але то моя приватна історія. Згадав її тут, аби підкреслити, що руйнація економічних підвалин країни руйнує не лише чиїсь приватні плани, проекти, мрії - руйнує матеріальну культуру нації, відкидає її розвиток на довгі десятиліття назад, перетворює її на послугача успішних націй, а то й на об'єкт агресії войовничих сусідів з цілком реальною перспективою втрати незалежності і самої державності.
Не ламаймо ж списи, доводячи, що важливіше - духовна чи матеріальна культура. Без однієї не буває іншої, і лише процвітаюча нація здатна розвиватися всебічно, плекати свою мову, культуру, надійно захищати свої досягнення в цьому непростому світі.
Тож не вірмо тим, хто нав'язує в якості героїв для наслідування нинішньому поколінню ловких шахраїв, успішних злодюг, безголосих співаків та третьосортних комедіантів. Реальний світ стоїть на плечах тих, хто рухає вперед науку, нові технології та нові ідеї.

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #19 за 14.05.2021 > Тема "Резонанс"