Версiя для друку Обговорити в форумi

ЧОКРАК

В степу міражі плавляться,
Пашить сухий бур’ян.
В яку дорогу правляться
Гані, Гафур, Асан?
Шляхи травою сховані...
Утоптані стежки...
Відмалку в путь рихтовані
Ступасті парубки.
Відмалечку полюблене,
Втонуло в дикий мак
Село давно погублене,
Розвалений Чокрак.
Шляхи, давно не торені,
Дідівські, возові...
Прапрадідівські корені
Глибоко в мураві...
Шляхи, давно не ходжені,
В густому полині...
Ідуть не тут народжені
Гафур, Асан, Гані.
На картах не позначене,
Їм кроку набавля
Чокрак, село не бачене —
Свій край, своя земля.
Минають пляжі знадливі,
Де піниться лазур,
До рідного пожадливі
Гані, Асан, Гафур.
Міражі розпливаються,
І йдуть татари, йдуть.
Верта-а-ються! Верта-а-ються!
Легка-хай-буде-пу-у-ть!

Цей вірш з дев'яностих - як прикмета часу. Тоді небагато українських письменників-поетів звернули увагу на найзнаковішу для Криму подію - повернення на омріяну батьківщину кримців. Втовкмачені в голову есересерівські міфи глибоко вбили в мізки совків насторожене ставлення до цього багатостраждального народу.
Що там говорити про ті давні вже часи, коли й сьогодні деякі наші "інтелектуали" цапки стають, піною сходять на одну лиш згадку про можливість кримськотатарської автономії, в той самий час, як велемудрі шклярі-дроздови, попри передбачену Кримінальним кодексом України відповідальність за заклики до сепаратизму, відкрито агітують за відмову від Криму!
Хоч в 1989-90-х, влада поводила себе вже геть не так впевнено, як ще у 70-80-х, але все ще неймовірно підло. Намагаючись саме в ті роки зареєструвати заснований мною перший в Північно-Західному Криму яхт-клуб, кілька разів був присутнім на сесіях райради, де, в очікуванні на розгляд свого питання, був свідком неймовірно гидотних сцен, коли задля отримання права на поселеня, на прописку, кримцям доводилося терпіти відверті знущання чинуш.
Бувало й значно гірше. Сім'ю Мустафи та Зери Османових кілька разів намагалися виселити з Криму. Ось що розповідав про те сам Мустафа бей: «У 1983-му купив будинок у Кирпичному (село під Сімферополем): вислали за Перекоп. Два роки жив у Херсоні, відкрив автомайстерню, заробляв по 200 рублів на день. В 1985 дізнався, що у степу в Криму йде набір чабанів. Все кинув, приїхав, а мені кажуть: "А ми не знали, що ти татарин". Лише один росіянин згодився продати мені будинок, хоча КДБ тисло на всіх селян. Але все одно не прописували, двічі виселяли, а речі контейнером відправили до Узбекистану, хоча, в останньому випадку, я з Херсона приїхав. Написав заяву про злочин, що речі конфіскували і опечатали без мене. У лютому 1987 р. оголосив голодування у приймальні ЦК КПРС у Москві. На п'ятий день зав. приймальні умовив припинити голодування, сказав: "Їдьте до Криму, пропишуть". Прописали. Так я став ще й першим кримським татарином, який отримав компенсацію за втрату власності від радянської влади: контейнер з речами з Узбекистану я відмовився забирати...»
Двічі виселяли... Тут він не згадує про те, що в часі одного з таких виселень сім'ю кинули за грати, відірвавши від батьків малолітніх діток, один з яких був ще немовлям. Як результат - стрес, втрата лактації.
І ось тепер нові випробування...
Я не знаю, чи ЧОКРАК з'явився в результаті знайомства Ореста Корсовецького з Мустафою, а чи, навпаки, цей вірш та непересічна особистість поета привели до того знайомства і подальшої міцної дружби, якою гордилися обидва чоловіки. Знаю про те напевно, бо був знайомий з обома. Обидва, власне, як і я сам, належали до РУХу, робили все можливе, аби вивести Україну на шлях демократичних перетворень.
Давно вже не топче ряст колега Орест Корсовецький, а тепер ось пішов в кращі світи і Мустафа Османов. Але й той і інший лишили на землі виразний слід, яким йдуть інші.
Редакція «Кримської світлиці» висловлює щире співчуття родині…

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #12 за 20.03.2020 > Тема "З потоку життя"