Версiя для друку Обговорити в форумi

Ця фраза, схожа на рядок ненаписаного вірша, вже кілька днів крутиться у мене в голові, з тих самих пір, як я прочитала інтерв’ю, що дав «Крим.Реаліям» колишній активний кримський українець, а тепер генеральний директор державного Національного газетно-журнального видавництва Андрій Щекун…
Працювати до «Кримської світлиці» я прийшла на етапі її становлення – 8 лютого 1993 року, коли Андрій, здається, був ще школярем-випускником і мешкав десь на Львівщині. Почула про нього значно пізніше і одразу ж - як про начальство – керівника громадської організації «Український дім» в Бахчисараї, а також редактора газети «Думка». Чи «жив» ще хтось у тому «Домі», окрім сім'ї Щекунів, не знаю, у всякому разі, ніхто більше не став публічною людиною.
Для українського Криму тут немає нічого дивного, знаю Кримське відділення однієї з українських партій, до якого, за чутками, входили лише той, хто його зареєстрував, з дружиною та сусідом. Таким чином створювалося відчуття масовості, що було на руку і Кримському рескомітету з інформації, коли доводилося звітувати перед Києвом, наголошуючи на певному балансі поміж україномовними і російськомовними ЗМІ на півострові. Тоді комітетом називалися як самостійні друковані органи навіть восьмисторінкові додатки до «Кримської світлиці», що з'являлися раз на місяць: «Джерельце», «Будьмо!» і «Кримспорт».
Іноді згадували й «Думку», яка видавалася лише до певних подій і поширювалася безкоштовно – про реалізацію в кіосках та передплату взагалі не йшлося. Відкриті ж вороги Української держави навпаки – наголошували на мізерному накладі «КС»: це мало підкреслювати, що все українське для Криму є чужорідним і незатребуваним.
Але навіть вони, котрі відпрацьовували свій хліб, не доходили до такого абсурду, як наш колишній земляк у своєму інтерв'ю «Крим.Реаліям», де він повідомляє, що, поки не відібрав у нас газету, її передплачувало усього 18 осіб – а яка ж може взагалі бути передплата, якщо вже два роки вона, з милості НГЖВ, з'являлася тільки на сайті?! В свою чергу, керівник цієї організації обіцяє до Нового року завоювати серця аж… 500–700 передплатників, пафосно вигукуючи: «І це можливо!». «Не приховуючи гордості через свої здобутки» - так коментують його настрій «Крим.Реалії». «Здобутки» і насправді неабиякі, особливо якщо врахувати, що новоспечений керівник збирається досягнути їх з допомогою використання адмінресурсу, чого і не приховує: «Ми сьогодні надіслали листи практично всім головам сільських рад, міських, обласних – до кожного дійшли…» А ще раніше Щекун у тих же «Крим.Реаліях» повідомляв про свою запеклу боротьбу з «Укрзалізницею», яку він, використовуючи навіть «адмінресурсного» віце-прем'єра Кириленка, хотів «осідлати» для реалізації своєї «Київсько-кримської світлиці». Проте – не склалося…
А ми таких листів не розсилали, бо не мали за плечима ні грошей, ні влади, але максимальний тираж газети сягав 7000 примірників, а мінімальний не був нижчим 2000, з яких навіть не 700 омріяних примірників, а чи не вдвічі більше надходили тим самим передплатникам. І це були переважно кримчани, які під час так званої «кримської весни» показали, чим насправді дихають, а пан Андрій має намір поширювати газету в українській Україні…
У цьому зв'язку мені пригадався вірш про нейлонове серце, якщо не помиляюся, Гарольда Регістана, який зауважує, що з таким серцем «можно жить бесконечно», і насамкінець запитує: «А для чего?» І направді, не лише ж для того видаватиметься «КС» та ще й «великим» тиражем, щоб її новий штат мав де одержувати зарплату, вона мусить виконувати і якісь позаматеріальні функції! Але чи варто популяризувати українську мову в Українській державі, як це ми робили в Криму, та виховувати український патріотизм, особливо, якщо врахувати, що про це «потурбувалася» сама Росія, здійснивши ті дії, про які ми всі знаємо?! І яку вагу може мати «Кримська світлиця» без Криму, де і сам очільник НГЖВ не був понад два роки, які вона виконуватиме функції?
З таким самим успіхом в Києві можна було б видавати який-небудь «Канадський вісник» чи «Австралійське слово» - в цих країнах теж є потужна українська діаспора, і, хоч вони й далекувато, доставляти туди і поширювати українську пресу було б навіть простіше, ніж робити це в Криму, де вона або буде визнана екстремістською, або не знайде раніше згаданих й 18 читачів. Бо кому тут цікаво і важливо дізнатися, які виставки і спектаклі відбулися в українській столиці, якщо їх все одно не побачити?
А ті, хто мав таку можливість, вже давно покинули Крим. За розпорядженням пана Щекуна мусив виїхати «на материк» і колектив «Кримської світлиці», але зробила це лише одна пані з нетворчого складу, якій дозволили життєві обставини, решту наш колишній земляк, що так вболіває за повернення Криму в Україну, звільнив «за прогули». І зробив це якось не по-людськи і навіть не по закону (про що свідчить, зокрема, рішення Голосіївського районного суду, яким звільнення головного редактора «КС» В. Качули визнане незаконним), бо минуло вже півроку, а НГЖВ з людьми так і не розрахувалося. Кілька разів впродовж цього року просила видати мені заробітну плату за довіреністю, бо і сама вже 18 років на інвалідності, та й 98-річну матір не можу залишити навіть на кілька годин – вийшовши на подвір'я, вона вже не може знайти дорогу до хати, але, за інформацією того ж Щекуна, мушу їхати на тиждень чи й більше до Києва, аби оформити картку, і це нібито є єдиною можливістю отримати вже зароблене. Та нашому колишньому побратиму воно байдуже, як і те, що для мене, звільненої ним з роботи, картка, зроблена такою виключно дорогою ціною, вже, напевне, ніколи не знадобиться…
Проте у своєму інтерв'ю ні про що таке він не згадує, хоча насправді в його особі нас ніби «здали» вдруге. Дивно було довідатись, що зроблено це було із «найгуманніших» міркувань, бо «зі свого боку видавництво в особі директора більше не може гарантувати співробітникам безпечну роботу в окупації». Це звучить так, нібито раніше – могло, тобто, впродовж попередніх двох років ми мали гарантії у вигляді домовленості з кримською владою чи Москвою, були акредитовані в державні органи чи то хоча б НГЖВ оплачувало нам офіс, чи до нас долітало слово турботи і підтримки!
Наша безпека нічим не відрізнялася від тієї, що мав Микола Семена, який працював на «Крим.Реалії» і проти якого Росією було порушено карну справу з перспективою позбавлення його волі на 7 років (про це багато говорили у ЗМІ, смакуючи ситуацію).
Тим не менше, працювати в Криму можна і потрібно, розповідаючи про реалії тутешнього життя, хоч і без надмірного полемічного пафосу і звинувачень, але показувати дійсність, не прикрашену «стразами» російської пропаганди, і ні з ким не воювати, бо сили не рівні, треба домовлятися. А тут живуть ті ж самі люди, що і раніше, і вони – не звірі, просто обрали собі іншу долю, яка здавалася кращою, хоч вже далеко не всі раді, що так сталося. І не вони сьогодні «розстріляли» колектив «Кримської світлиці», хоча й добре знають про наше дійсно не зовсім легітимне, з точки зору теперішнього місцевого законодавства, існування, але кулі прилетіли з Києва, від нашого побратима і «затятого законника», якому муляло, що оплачується праця людям з окупованої території, а цього ж робити не можна, треба якомога швидше зачистити Крим від отаких порушників українського законодавства! Та і вже нараховане краще списати, ніж віддати…
А ще в одному з документів пан генеральний директор висловлює стурбованість з приводу того, що я одержую і зарплату (це приблизно половина російської мінімальної), і російську пенсію (аналогічну 1200 гривням, заробленим в Україні), у той час, як в Україні працюючим пенсія не виплачується повністю. І пану Андрію байдуже, що йдеться про економію за екстремальних умов українського, а не російського бюджету, і треба було б лише порадіти, що «вдаривши» по останньому моєю пенсією, можна лише прискорити «крах імперії», натомість він натякає на протиправність такого мого «надмірного збагачення». До подібного б жоден Аксьонов не додумався!
Цікаво, що при всьому цьому пан Щекун повідомляє «Крим.Реаліям», що якби залишився на півострові, «зайнявся б культурологічними, освітніми проектами, організував би осередки виживання з метою допомоги українцям зберегти мову, культуру, видавав би свою газету».
А чому ж тоді знищив «Кримську світлицю» з місцевою пропискою, яка і виконувала всі ці функції, чому відмовив їй у праві на існування? Недостатньо освітянська і культурологічна? Так в Криму вже покінчено і з українською освітою, і з культурою, а говорити про це вголос - вже означає ставати учасником політичного процесу. Та і з власними «осередками і проектами» тут не розженешся, бо це вже не той Крим, де українська тема була хоч і не у фаворі, але й не під забороною.
В українському Криму Андрію Щекуну вдалося покерувати не лише власноруч «побудованим» «Українським домом», але й державним видавництвом «Таврія», де за радянських часів я 13 років пропрацювала редактором художньої літератури, починаючи від молодшого і закінчуючи старшим - із функцією керування редакцією. А пан Щекун одразу ж прийшов і очолив усе видавництво, без будь-якого досвіду і уявлення про редакційну роботу. Щоправда, це вже була зовсім інша «Таврія», такі тепер є чи не у кожному райцентрі, але з державною підтримкою, і якщо я за роки праці підготувала до друку не одну сотню книг, то під керівництвом Щекуна все видавництво не випустило і десятої частини, тим не менше, цей видавничий «досвід» допоміг його директору опинитися на своїй нинішній, вже реально керівній посаді, де дійсно можна вершити людські долі. А ще – повчати з висоти пташиного польоту: «Якщо мене там чують, я б не рекомендував займатися політичними проектами. Для цього тут є ми, українці в екзилі, для політичної боротьби, щоб прискорити повернення Криму».
Є у мене один знайомий, людина солідна і цілком притомна, він переконаний: прокинувшись одного разу, ми раптом довідаємось, що повернулися в Україну, так само зненацька, як опинилися за її межами. Фантазер! А поміж тим, чим більше минатиме часу з трагічної для моєї Батьківщини події, чим довше і ретельніше обидві сторони конфлікту вичищатимуть Крим від всього українського і чим активніше «обростатимуть» «українці в екзилі» посадами і портфелями, тим менше надії, що це взагалі коли-небудь станеться.
Важко мені було все це винести на люди. Важко, бо ми з Андрієм хоч і різні, але таки споріднені – у нас одна мати, яку ми любимо, хто як може і хто як уміє. І хоч він – молодий, поміж нами більше двадцяти років різниці, я завжди зверталася до нього як до старшого. Бо – відчайдух (принаймні, таким здавався), вміє бути першим, навіть якщо і єдиним, чого не вмію я. У всякому разі, таким він запам'ятався. То невже ж можемо ми бути ворогами, невже ж російське втручання може отак розірвати навпіл українське серце Криму?!

Тамара СОЛОВЕЙ
м. Сімферополь

P.S. Можна лише здогадуватися, навіщо знадобилося те самопохвальне інтерв’ю пану гендиректору перед засіданням Апеляційного суду, яке призначене на 10 листопада: напевне, вирішив «самопідпертися» (з допомогою «Крим.Реалій»), аби, на випадок чого, нікчемність чиновницька й людська не так впадали у вічі. Та на здоров’я – як нема за що, то хто ж похвалить, якщо не сам! Але нас у Криму оббріхувати навіщо?! «ПІСЛЯ АНЕКСІЇ ПІВОСТРОВА В ГАЗЕТІ ВІДБУВСЯ КОНФЛІКТ, 9 МІСЯЦІВ ВИДАННЯ ПРАКТИЧНО НЕ ПРАЦЮВАЛО…» Який конфлікт?! Яких це 9 місяців не працювали? Ось наш «Світличний» сайт - http://svitlytsia.crimea.ua/ - пошукайте у ньому «дірку» розміром аж у 9 місяців!
Але про що говорити, якщо та дірка – у совісті. Ніколи не виникло б такої абсурдної ситуації у нашій «Світличній» долі, якби справді від самого початку вирішувалась вона – вже вкотре повторимося – по совісті, по-людськи і по закону.
І як же ви, кабінетно-паперові борці за повернення Криму, збираєтеся агітувати за це повернення «неукраїнських» кримчан, якщо не можете порозумітися навіть з кримськими українцями?
«Світличани»

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #39 за 04.11.2016 > Тема "Резонанс"