Версiя для друку Обговорити в форумi

З огляду на те, що цим стурбована "infant terrible" кримської преси, схоже, ці одвічні російські питання можуть набути такого ж статусу і в Криму. Але якби ж то газета займалась чимось конструктивним, а не руйнівним, розповсюдженням доброго і вічного, а не злого і тимчасового, проповіддю добра і любові, замість посіву зубів дракона, то якось можна було б погодись на такий імпорт.
Ось маємо державу. Свою. Незалежну. Що у свідомості громадян мусило б викликати почуття гордості за свою землю, любов до неї, до рідної землі. Ну і розбудовуймо її на щастя громадян та прийдешнього покоління. Звикли жити у великій країні? Ну то давайте її зробимо великою, бо у тій же Європі немає такої країни, де поїзд до протилежного кордону йшов би більше доби, і море не у всіх є. Жити та й жити!
Але ж ні! Стогін і квиління, прокльони та жахи лунають зі сторінок найтиражнішої на півострові "Крымской правды". Не хочуть ні її редактор, ні її комунізовані читачі-пенсіонери змиритись з дійсністю. Конфліктують. Бо це не співпадає з історією ВКП(б) від 1936 року, яка є їх настільною книгою, за якою, на їх погляд, і мусить будуватись держава.
А статті в тій газеті є просто дзеркалом та історією психічної хвороби частки переселенців, які привезли і принесли свої стереотипи із старого життя, із російських глибинок та столиць, із ГУЛАГу, де вони провели чималий кавалок життя наглядачами, із армії, яка "от тайги до британских морей" вела і веде нескінченні війни, у тому числі зі своїми громадянами то в Західній Україні, то в Чечні, то масово отруюючи їх в кінотеатрах. Зрозуміло, що такий спосіб життя не може не вплинути на психіку.
Такі думки мені прийшли після прочитання однієї з численних текстурбацій у газеті від 16 жовтня. Називається ця маячня досить нейтрально: "Причини і наслідки", підписана прізвищем, що абсолютно випадково співпадає з таким, яке має губернатор Краснодарського краю.
Починається вона з "наукового відкриття" про те, що половина громадян України не є її громадянами. А чиїми? На погляд "винахідника" Анатолія Ткачова із Севастополя, причиною цього є те, що російській мові досі не надано статусу державної, і те, що анотації на ліках досі не мають російського тексту, чому автор дає назву "садизм". "Год России на (!) Украине истекает...", - квилить далі А. Ткачов, а зрушень ніяких. Ну про оце "НА Украине" ми знаємо - всі читачі отримали пожиттєве зомбування від недобросовісних пропагандистів "Крымской правды" - адже офіційно цей захід називається "Рік Росії в Україні". І Путін так говорить...
Далі наш винахідник і мрійник пише про свій спосіб протесту проти цього садизму - треба шукати продукти з текстом російською мовою! Ну не лізе йому в пельку сало і м'ясо, бо вирощені вони в Україні, а не "на Украине", не може він їсти "хліб", подайте йому "молоко", написане російськими літерами! І "Аспірин" вже від голови не допомагає - тільки ріднесенький "Аспирин"! Чи, може, від голови щось інше, але тільки російською...
Цю проблему мови автор називає "животрепещущей" і такою, яка впливає на сільське господарство та на вирішення стратегічних проблем.
Далі нетравлення шлунка вирвало автора на політику. Тут вже виявилось, що "власти ищут поддержки у националистов, у меджлисовцев, у лизоблюдов и, конечно, за бугром". Те, що в голові А. Ткачова в один смисловий ряд змішались коні й люди ("шли два студента и дождь: один - в университет, другой - в пальто, третий - в осенний вечер"), тобто назва ідеології, назва органу самоуправління, характеристика угодовців і точна адреса, звідки надходить допомога "властям". Можна залишити без коментарів?
Розправившись таким чином з місцевими противниками, севастополець, за якого мені соромно, піддає обструкції НАТО, бо, на його думку, поручні в тролейбусах підняті на натівську висоту, латинську літеру "U", бо нею починаються номери українських кораблів, та "День Європи" - чому саме його, простому читачеві "Крымской правды" і без пляшки - суто російського способу усвідомлення реальності - не зрозуміти. Дуже турбує, не дає спати дописувачу факт наявності в Іраку українських вояків. Ну не дізнатись йому ніколи з "Крымской правды", що там "усмиряют мусульман", як висловлюється протестант, військові із 40 країн, тобто Україна у цьому випадку не відстала від цивілізованого світу.
Пройшовшись галопом по європах, А. Ткачов, як блудний син, знову повертається до України, точніше, до її символіки. Прапор і гімн цього разу залишились недоторканими, а ось тризубу дісталось. Символіка держави названа "режуще-колющей" і такою, що лякає людей, які були в окупації (!). З огляду на примітивне розуміння автором трійці і її тисячолітньої історії (її зображення маємо ще на монетах Володимира Великого) все-таки хочеться його запитати: а як би він трактував символіку серпа і молота, і чи не постраждав свого часу від якогось із цих знарядь?
"Что делать?" - риторично запитує Анатолій Ткачов у когось в кінці статті, перед цим втаємничено зауваживши, що вони знають, хто винуватий і чого вони хочуть.
Ну, якби він запитав мене, то я порадив би, щоб він витер сліди квилінь і плачу від нашої Незалежності, затиснув свою нікому вже не потрібну гордість в кулак і продовжував курс лікування, призначений лікарем на латині, яка не так обурює пацієнта, як державна мова, та користувався все-таки ліками, хай і з українськими текстами, зате які можуть допомогти. Щастя і здоровля Вам, п. Ткачов, і примирення з дійсністю!
І не зайвим було б якось частіше, хоча б щотижня, проводити День - ні, не психічного (вже не допоможе), а "юридичного здоров'я" для працівників територіально вітчизняних, а за змістом - іноземних видань, щоб не забувалися, у якій державі живуть.
Чи для цього потрібен спеціальний указ?

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #43 за 24.10.2003 > Тема "Резонанс"