Версiя для друку Обговорити в форумi

"Керкінітида - Гезлев - Євпаторія, мій рідний дім, і доля, і історія", "Вітаємо рідне місто з 2500-літтям", - подібні гасла зустрічали численних гостей ще на далеких підступах до міста. Напередодні початку святкування цього величного ювілею в Євпаторію навідався з одноденним робочим візитом і сам Президент України Леонід Кучма, який зустрівся з місцевим активом, вручив державні нагороди кращим євпаторійцям, а також ордери на нові квартири сім'ям військовослужбовців євпаторійського гарнізону, відвідав Національний центр параолімпійської та дефолімпійської підготовки спортсменів-інвалідів і пройшовся вулицями, які в ці дні аж променилися святом.
Серед нагороджених - і мер міста Андрій Даниленко. Адже це завдяки його безпосереднім клопотанням колишня провінційного вигляду євпаторійська набережна перетворилася на найкращу серед набережних Криму, а після реконструювання курортної частини міста євпаторійцями було одержано перемогу в республіканському конкурсі "Місто кращого благоустрою". Відремонтовано і залізничну станцію "Євпаторія-курорт". Іншими барвами заграли парки, сквери. Оновлена Театральна площа перетворилася на урочисту сцену, де і відбулося відкриття свята. А скільки нових пам'ятників та скульптурних композицій прикрасили місто! Серед них і такі, як "Народження Керкінітиди", ось-ось предстане перед очима перехожих на набережній спочиваючий Геракл - тобто саме ті витвори мистецтва, що нагадуватимуть людям про унікальність цього стародавнього поселення. Не дарма ж в своїй промові Андрій Даниленко наголосив, що не кожна країна може похвалитися містом з такою старовинною історією.
Розповісти про неї в художніх образах спробували численні мистецькі колективи під час свята на Театральній площі. Тут, доба за добою, промайнули її знаменні періоди: напівдикий танок войовничих скіфів згодом змінила символіка мусульманського світу, що у свідомості багатьох наших сучасників асоціюється з жіночим рабством, прихованим під таємничою паранджою. Та ось лунає на площі: "Наливайте, браття, кришталеві чаші..." Це вийшло на історичну арену українське козацтво. Але й інші часи не забарилися: російська цариця Катерина ІІ, що перейменувала Гезлев на Євпаторію, зробила її осередком відпочинку придворної знаті, - замелькали на площі вишукані сукні, бальні танці.
Про давніший період життя цього населеного пункту, чи не вперше згаданого стародавньогрецьким істориком Геродотом, свідчень зовсім обмаль. Та, принаймні, відомо, що Керкініти-ду заснували грецькі переселенці, які привезли сюди з далекої батьківщини священний вогонь богині домашнього вогнища Гестії. І через 25 століть історія повторилася: на Театральній площі знову запалало вогнище, народжене в храмі св. Діонісія, що знаходиться в грецькому місті-побратимі Євпаторії Закинтосі. Як і раніше, воно уособлює життя, благополуччя і добробут, а ще - негасиму пам'ять, яка торує собі шлях через тисячоліття.
Незвичайно розпочався і сам цей день - 16 серпня. Ознаменував двотижневі святкові заходи церковний дзвін в Свято-Іллінському храмі. Дзвіниця цього храму була зруйнована ще в 50-ті  роки, а приміщення перепрофільоване. І лише тепер, майже через півстоліття, храм було повністю відреставровано, про що і сповістив голос бронзового дзвону - витвору дніпропетровського підприємства "Благовіст-І",
а ще про те, що, за повір'ям, святкує свій ювілей місто в добрий час.
Відбулися урочисті богослужіння і в караїмських кенасах, єврейській синагозі.
Це і не дивно, бо місто з такою стародавньою історією населяють представники більш як 90 народів, люди різних віросповідань. Одних лише національно-культурних товариств тут зареєстровано понад 35. Але чи усвідомлюють себе сьогодні євпаторійці громадянами не Скіфії, не Понтійського царства, тим більше не підданими цариці Катерини, що подарувала місту герб, який знову повернула йому сучасна влада, або ж "совєтськими" людьми, а представниками держави України? Адже в Євпаторії функціонує всього кілька українських класів, а в престижній гімназії ім. Сельвінського донедавна і взагалі українська мова не вивчалася ні в яких межах.
У тих, кому не відомі подібні деталі, навряд чи виникнуть якісь сумніви чи роздуми з цього приводу. Особливо якщо вони побували на відкритті пам'ятника Тарасу Григоровичу Шевченку (роботи євпаторійського скульптора Олексія Шмакова) на вулиці, яка носить ім'я великого Кобзаря. Цей захід став чи не кульмінацією першого дня свята.
Ще задовго до відкриття тут вже лунали бандура і українська пісня, а майданчик біля пам'ятника щільно оточували люди. Струнко стояли в передньому ряду представники "Українського козацтва" на чолі з генерал-осавулом, представником Адміністрації Президента України Олексієм Ніколаєнком.
Тріо бандуристів, що виконувало українські пісні, співзвучні моменту, виявилося ансамблем "Барвина" із села Геройського Сакського району, керівником якого є заслужений працівник культури АРК Володимир Сухенко. Чарували своїми голосами і одягнені в українське національне вбрання співачки з народного самодіяльного ансамблю бандуристок, які представляли с. Михайлівку Нижньогірського району (керівник - Олена Степова). Свою квітку в вінок Кобзаревої слави вплів і "Чумацький шлях" з Новоіванівки Чорноморського району (керівник - Микола Сидоров). Цей козацький ансамбль є часткою більш відомого широкому загалу народного хору "Любисток", що теж спеціалізується на українській пісні.
А як же сама Євпаторія? Чи живе в ній отой глибинний український дух, що виливається чи то музикою, чи піснею, чи танцем або ж якимось іншим щирим душевним пориванням? Перш ніж ведуча після відкриття пам'ятника прем'єр-міністром АРК Сергієм Кунициним, Постійним Представником Президента України в Криму Олександром Діденком та євпаторійським міським головою Андрієм Даниленком "дозволила" урядовцям поставити до його підніжжя кошики з квітами, з натовпу вийшла непередбачена сценарієм героїня - викладачка української мови та літератури одного з місцевих ПТУ Галина Біла і поклала до ніг Тараса гілочку рясної калини. І все було так природно, бо завжди линув серцем Тарас Григорович до простого люду.
"Це надзвичайна подія для всього українства Криму", - сказала мені потім вчителька, коли відлунали офіційні промови.
До речі, щодо останніх, то вони теж були щирими і зворушливими, нібито зверненими не до присутніх, а туди, в захмарну далину, звідки й зараз споглядає Тарас Григорович на свою любу Вкраїну. А чи радіє?.. До глибини душі пройняла промова митрополита Сімферопольського і Кримського УПЦ МП Лазаря, що пролунала після освячення ним пам'ятника. Ніби струсивши з себе полову всього наносного, заговорив владика рідною для нього українською мовою.
- Дорогий Тарасе, - мовив він. - Я звертаюся до тебе як до живої людини. Адже душа твоя присутня тут, як і там, в далекій Аргентині, де інші українці теж споруджують тобі пам'ятники, де лунають твої слова, пісня... Сьогодні ти можеш спостерігати з неба вільну, сильну Україну, в якій безперешкодно сповідується Боже слово. І ми прагнемо, щоб звучало воно і у школах, як і твоє слово, великий Кобзарю. Я пам'ятаю твої суворі слова, Тарасе, про те, що бодай ми забудемо свою країну, пісню, мову, то ім'я нам - виродки погані. Ні, ми не будемо такими виродками. Нехай у серці кожного загоряться лампадки любові до Кобзаря, до нашої держави.
Аби подібні промови звучали з амвонів українських церков Московського патріархату, наша церква справді була б "Божою домівкою" для кожного православного християнина і ніколи б не стала джерелом розбрату та смути, що сіється в душах парафіян в деяких її парафіях. То невже ж дійсно треба було прожити 25 століть, щоб навчитися зрештою шанувати чуже і не цуратися свого?
Українською мовою промовляли Андрій Даниленко та Олександр Діденко, який зауважив: "Кобзар вимріяв Україну, підняв українську мову до вершин світової спільноти. І нині ми вже можемо сказати: Україна відбулася". А Сергій Куницин порадів з того приводу, що сьогодні мирно співіснують в Україні і у древній Євпаторії, зокрема, люди різних національностей, вважаючи, що це було б приємно і Тарасу Григоровичу.
В приморській Євпаторії завжди легко дихалося. Місто, що з 1997 року згідно з указом Президента України має статус всеукраїнської дитячої оздоровниці (сьогодні тут 65 оздоровниць і у них найвища заповнюваність), й надалі буде розвиватися у цьому напрямі. Бо тут є всі умови, аби бути здоровим і душею, і тілом, а ще й довговічним, як і сама Євпаторія.

Фото Юрія ЖАГЛІНА.

Микола ЛУКІВ
ВЕЛИЧАЛЬНА ЄВПАТОРІЇ

Керкінітида, Гезлев, Євпаторія -
Це твоя величава історія.
Квітка Криму на березі моря,
Знало щастя ти й звідало горя.
Місто-сад, місто-парк,
Місто-здравниця,
Хай вовік Євпаторія славиться!

ПРИСПІВ:
Євпаторія, Євпаторія -
Чорноморська столиця дітей.
Євпаторія, Євпаторія -
Славим твій осяйний ювілей.

По-сусідськи у злагоді й мирі
Тут живуть люди добрі і щирі.
Многолика велика родина,
Мови різні, а доля єдина.
Місто-сад, місто-парк,
Місто-здравниця,
Хай вовік Євпаторія славиться!

ПРИСПІВ:
Тож піднімемо чаші заздравні
За діла Євпаторії славні,
За поважний її ювілей,
За її роботящих людей.
Місто-сад, місто-парк,
Місто-здравниця,
Хай вовік Євпаторія славиться!

ПРИСПІВ.

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #34 за 22.08.2003 > Тема "Крим - наш дім"