Версiя для друку Обговорити в форумi

Після ялтинської зустрічі українського і російського прем'єрів, пише газета "Україна молода", дискусія про майбутнє нафтопроводу "Одеса - Броди" набрала чіткіших формулювань. Скажімо, коментар російського інтернет-видання utro.ru з приводу цієї зустрічі вирізняється досить показовою відвертістю. Ця публікація є явним свідченням того, що одна з полемізуючих сторін вважає за непотрібне далі зберігати дипломатичну тональність переговорів. Ця публікація для багатьох може послужити сигналом до нової ескалації подій навколо "Одеси - Бродів", адже машкару зірвано і тепер усі побачили справжню природу пропозицій щодо реверсування російської нафти магістраллю "Одеса - Броди". Але це вже інша сторінка "діалогу" з сусідом.
Сьогодні ж варто зупинитися на акцентах, зроблених автором публікації на сайті utro.ru. Можна зробити чіткий висновок про те, що за так званими комерційними пропозиціями з боку приватних російських компаній реверсувати нафтопровід "Одеса - Броди" стоять інтереси зовсім іншого характеру. Це - прагнення досягти певних геостратегічних, геополітичних цілей. Адже пропозиції про реверс із наполяганням на транспортуванні російської нафти трубопроводом "Дружба", починаючи з Бродів - і до Одеси, важко назвати комерційно вигідними. Нагадаємо, що російська нафта виходить із Самари. До Одеси ця сировина може потрапити трьома маршрутами. Перший: Великоцьк - Лисичанськ - Кременчук. Другий: Мічурінськ - Кременчук. Це два традиційних маршрути. Третій маршрут може бути такий: через білоруський, а потім український відтинок трубопроводу "Дружба" до Бродів і далі - до Одеси. Проте останній маршрут є найдовшим і, відповідно, найдорожчим. Його вартість за тонну транспортованої нафти на три долари більша. Постає запитання: за що іде боротьба, за чиї інтереси російські компанії готові платити більше?
Отже, є приховані наміри. Які саме - про це йдеться у статті з російського інтернет-видання utro.ru, яку ми пропонуємо нижче. Не залишається сумніву, що Росія побоюється одного: того, що згодом, із введенням в експлуатацію магістралі "Одеса - Броди - Плоцьк", тобто після виходу каспійської малосірчаної нафти до країн Центральної Європи (а це Чехія, Словаччина, Угорщина, Німеччина), буде створено справді серйозне підґрунтя для менш залежної поведінки країн Центрально-Східної Європи, які вже стають членами Європейського Союзу.
А побоювання щодо можливого перерозподілу вже існуючого нафторинку, в принципі, є проявом ментального сприйняття росіянами цієї проблеми. Ніхто не збирається витісняти російську нафту. Просто на європейському ринку в зв'язку із запровадженням нових, жорсткіших, екологічних вимог до вмісту шкідливих домішок у моторному пальному збільшується ніша для легкої малосірчаної нафти. Себто вона сюди приходить не для того, щоб витіснити російську, а щоб доповнити її. Судячи з реакції споживачів, якими насамперед є нафтопереробні підприємства, вони мають намір вирішувати це питання шляхом створення додаткових потужностей. Зокрема, під час українсько-польського "круглого столу" у мерії Гданська, яку відвідала офіційна делегація на чолі з міністром палива та енергетики України Сергієм Єрміловим, запевнили: потужності місцевого нафтопереробного заводу буде збільшено на півтора мільйона тонн.

***

Останній рік спостерігається майже математична залежність: чим більше Володимир Путін та Михайло Касьянов зустрічаються з керівництвом України і Президентом Леонідом Кучмою, тим менше від цього користі для Росії. Свіжий приклад: напередодні зустрічі Касьянова з українським прем'єр-міністром Віктором Януковичем у сонячній Ялті уряд відклав на три місяці рішення про реверсне використання нафтопроводу "Одеса - Броди". Характерно, що сталося це незабаром після того, як найбільші російські нафтові компанії спеціально звернулися до голів уряду Росії та України з проханням посприяти у реалізації цього проекту. Листи на ім'я Михайла Касьянова та Віктора Януковича підписали президенти "Транснафти" Семен Вайншток та "Роснафти" Сергій Богданчиков, виконавчий директор "Тюменської нафтової компанії" Герман Хан, голова правління "ЮКОСа" Михайло Ходорковський, президент "Сибнафти" Євген Швідлер та президент "Славнаф-
ти" Юрій Суханов. Однак зневажливе ставлення України до інтересів найближчого сусіда і союзника нітрохи не завадило дружній зустрічі прем'єрів.
У Росії звикли дивитися крізь пальці на геополітичні витівки "союзника". А в Москві, здається, стало доброю традицією мовчати про доволі неоднозначні для інтересів Росії плани українського Президента Леоніда Кучми. Однак не треба мати багату уяву, щоб зрозуміти, що нафтопровід "Одеса - Броди" - не просто данина європейським політичним пристрастям української еліти - це реальний економічний фактор тиску на Росію. І фактор цей має всі необхідні передумови для успішного функціонування.
Ідея нафтопроводу прозора, як сльоза дитини: Європі потрібна каспійська нафта. Україні - незалежність від Росії, причому того ж самого добивається нафтове лобі Азербайджану та Казахстану. Власне, саме транспортування нафти було свого часу фундаментом для конкурентного російським інтеграційним планам союзу пострадянських держав ГУУАМ. Дотепер Росії вдавалося втримувати монополію на транспортування енергоресурсів з країн СНД у західному напрямку. Це давало Москві, окрім суттєвих економічних, ще й політичні важелі впливу як на непокірні режими пострадянської Азії, так і на європейських партнерів. Зараз ситуація може змінитися докорінно. Фактично Росія поставлена на межу величезної геополітичної поразки, суть якої - у можливості втратити контроль над потоками євразійської нафти, що невідворотно послабить політичну вагу Москви у СНД і девальвує її стратегічні переваги відносно США та Європи.
Варто буде лише українцям разом із поляками дотягнути "трубу" до балтійського порту Гданськ - і російські виробники нафти відчують, що таке диктат європейських споживачів. У європейців з'явиться реальна можливість отримати ще одне джерело нафти, до того ж вона може виявитися дешевшою і вже точно вирізнятиметься кращою якістю. Магістраль націлена на імпорт каспійської нафти, яку відвантажують танкерами з Новоросійська, куди трубопроводом КТК (Каспійського транспортного коридору. - Авт.) вже прийшла велика нафта з Тенгіза. До того ж є можливість поставок азербайджанської нафти через Супсу та Батумі. Гіпотези про відсутність нафти у "трубі" протирічать нещодавнім заявам Алієва і Назарбаєва про однозначну готовність пустити свою нафту за новим маршрутом. В останні роки нафтотранспортна система Грузії та Азербайджану постійно розширюється, нафти стає все більше, і їй, відповідно, потрібний новий канал на Захід. Так, лише Казахстан готовий до 2006 року вивести видобування нафти на рівень 150 - 170 млн. тонн на рік. І азербайджанці, і казахи чекають завершення будівництва "труби", щоб почати активне просування власної нафти на європейський ринок, зокрема у країни Центральної та Східної Європи.
Наскільки важливий цей проект, говорить, наприклад, той факт, що Нурсултан Назарбаєв особисто перейнявся долею транспортування казахської нафти через Україну. За спиною російського керівництва два стовпи СНД - Кучма і Назарбаєв - домовляються про загальну систему транзиту. Тільки за останній місяць пройшло декілька подібних переговорів на вищому рівні. У результаті Казахстан пообіцяв у найближчій перспективі постачати в українську "трубу" близько 9 млн. тонн нафти і заявив про бажання разом із поляками і українцями взяти участь у добудові нафтопроводу "Одеса - Броди" до польського міста Плоцьк. До того ж Україна і Казахстан домовилися спорудити трубопровід завдовжки 52 км, паралельний ділянці нафтопроводу "Одеса - Броди", який зараз використовують у реверсному режимі для транспортування російської нафти. А також додатковий причал на нафтотерміналі "Південний" (Одеса), через який додатково планується постачати до 8 млн. тонн нафти на рік у Європу через Чорне море. Уже до третього кварталу поточного року готують до підписання міждержавну угоду про транзит казахської нафти територією України.
Саме за ринок Центральної та Східної Європи у найближчі три - чотири роки розгорнеться боротьба між основними гравцями світового ринку нафти. Дуже розраховують узяти в ній участь і російські компанії. Щоправда, за нинішніх темпів створення ланцюжка Казахстан - Україна - Польща уже до кінця наступного року росіяни можуть забути про свої бажання. У порівнянні з російською нафтою, що надходить у Європу нафтопроводом "Дружба", каспійська нафта легша і менш сірчаста, а це має велике значення для європейських споживачів, які під тиском нових екологічних норм ЄС переходять до випуску нових марок нафтопродуктів із низьким вмістом сірки. Крім того, якість російської експортної суміші знижується у міру виснаження запасів легких сортів у Сибіру.
Із запуском проекту КТК, який відтягне з Росії левову частку світлої нафти з Тенгіза, якість суміші у "Дружбі" тільки погіршуватиметься й імпорт через Одесу отримає ще один плюс. Плюс цей обернеться серйозними збитками для Росії, і не тільки за рахунок втрат транзитних зборів, а через можливе витіснення російських сортів з європейських ринків та їх заміну каспійською нафтою. Чи варто говорити, що означатиме для російської економіки зниження експорту енергоресурсів? Сукупні втрати Росії від транзиту та експорту нафти, за оцінками експертів, можуть скласти до 8 млрд. доларів.
Навряд чи Кучма сам додумався до настільки вдалої ідеї - весь час українську еліту інтенсивно обробляли американці та європейці. Самій же Україні трубопровід обійшовся буквально у копійки. Що б там зараз не розповідали чиновники, будь-який експерт підтвердить, що настільки дешевого трубопроводу в світовій історії ще не будували.
Водночас серйозний російський бізнес намагається врятувати свої доходи і одночасно захистити честь Росії. Але поки це йому не дуже вдається. Тим більше що й самі російські нафтові компанії запекло воюють одна з одною за ринок і, в результаті, самі ж себе й підставляють. Так, наприклад, Михайло Ходорковський однією рукою підписує прохання про реверс, другою - інвестує проект виходу трубопроводів СНД у Середземномор'я "Дружба - Адрія". Але як перші мільйони тонн нафти підуть у бік Заходу (а це станеться, на думку українських аналітиків, уже наприкінці 2003 року), Москва стане значно зговірливішою щодо всіх питань. Можна буде і про газ згадати, і про борги.
Так що битва за напрям транспортування ще попереду. За інформацією джерел, близьких до адміністрації російського президента, у Кремлі почали усвідомлювати реальну загрозу російським інтересам від використання нафтопроводу в західному напрямку. Залишається тільки сподіватися, що зусилля російських політиків, хоча й постфактум, збережуть за Росією статус власника євразійської "труби" і зможуть запобігти українському прориву до ресурсів Каспію.

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #32 за 08.08.2003 > Тема "З потоку життя"