Версiя для друку Обговорити в форумi

ПРОШУ СЛОВА!

Перші територіальні претензії Румунія озвучила в 1980-х роках, коли на шельфі острова Зміїний геологи віднайшли поклади газу і нафти, повідомляє «Газета 2000». Саме тоді відносини між Москвою і Бухарестом стали напруженими. Але далі переговорів справа не рушила.
Після 1991 року Румунія почала висловлювати територіальні претензії вже Україні. Дійшло до того, що 14 жовтня 1991 року було оприлюднено заяву румунського парламенту, в якій Північна Буковина і деякі райони Одеської області оголошувались «румунськими територіями». Не забули і про морський кордон.
І ось в 2008 році Україна зробила Румунії поступку — погодилась на розгляд справи про шельф острова Зміїний у Міжнародному суді ООН. Хоча наша країна могла з повним правом відкинути всі претензії Бухареста, одначе в пориві «євроінтеграції» погодилась на розгляд справи. Результат не порадував — у 2009 році морські кордони було переглянуто на користь Румунії. Коли виразити в цифрах наші втрати, то вони становитимуть 10 млн. тонн нафти і 100 млрд. куб. м газу. Саме такі дані геологорозвідки.
За останні кілька років у Румунії було близько 100 переглядів кордонів з різними країнами. Чи мають вони під собою законну підставу?
З цього приводу об’єктивно висловився політолог Віталій Кулик: «...українське суспільство і влада повинні захищати всіма способами території, які ми вважаємо своїми. Для Румунії будь-які територіальні поступки мають геополітичне значення».
Законно напрошується: а правове? Адже експерти упевнені — одним шельфом Зміїного і гирлом Дунаю справа не обмежиться. На черзі — Чернівецька область (Північна Буковина) і південна частина Одеської області. Президент Румунії Траян Бесеску вважає, що «мінімальна політика передбачає об’єднання румунської нації». Нагадаємо, що під останньою Т. Бесеску має на увазі не тільки румунів, а й молдован. Він навіть запропонував об’єднати дві держави, але в Молдові така ідея підтримки не знайшла.
Судячи з політики Бухареста, між нашими країнами ще не раз виникатимуть суперечності. Як відреагує на це нова українська влада? Чи захищатиме наші інтереси чи пожертвує ними заради «євроінтеграції», як її попередники, — невідомо. Поки що в Україні йде переділ сфер впливу, а питання геополітичні нікого не хвилюють. А даремно. Віддавати свою автохтонну територію — це рівнозначно національній зраді. Адже безпосередня близькість державних територій не може бути політичною субстанцією до автоматичного приєднання. В світі є діаспори, котрі налічують мільйони людей, але це не означає, що вони можуть геополітично належати своїй колишній прабатьківщині. Не можна й штучно переселяти народи, коли їхні місця нинішні й колишні сусідять. Згадаймо горезвісну «операцію Вісла». Он які величезні, колись українські, території (Кубань, частина Бєлгородської і Курської областей, міста Хелм і Пшемисль (Холм і Перемишль) нині входять до складу РФ і Польщі, а ми й досі толерантні до цього.
Але нині ще віддавати комусь свої власні землі просто так — це вже занадто. Тому нашій владі в цьому відношенні треба бути несхильною і патріотичною, спираючись на закони права, а не на довільні домагання.

Федір СТЕПАНОВ,
письменник.
м. Сімферополь

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #37 за 14.09.2012 > Тема "Резонанс"