Версiя для друку Обговорити в форумi

Іду вулицями міста. Міста, в якому народилася, де виросла. Із ним зв'язане все моє життя. Сімферополь здається мені старим добрим знайомим. На шляху мені зустрічаються багато хлопців та дівчат, іноді - цілі компанії. Вони голосно розмовляють, сміються. У кожного з них свої турботи, своє життя, але всі вони мають дещо спільне - вони українці. Проте, незважаючи на це, вони, на жаль, не всі добре знають історію власного народу, його прекрасні традиції, його мову, народжену з праці, з ясних зір, з тихої води Дніпра. І навіть не здогадуються, що заради їхнього незалежного і вільного життя в далекому 1918 році, під станцією Крути, загинули їхні ровесники.
Та хіба це припустимо - не знати власної історії? Адже ми - майбутнє нашої країни, і вже зараз повинні замислюватися над тим, який внесок робимо для її подальшого розвитку. Я не можу знайти пояснення цьому явищу. Можливо, така ситуація склалася тому, що ми живемо в Криму, де українська мова та культура не набули належного розвитку? А можливо, ще й тому, що отримали у спадок не тільки усічену, але й деформовану культуру? На мою думку, саме ці процеси призвели до моральної та національної руйнації нашого суспільства. Коріння цієї проблеми сягнули у глибочінь нашої історії, і її розв'язки треба шукати саме там.
Україна - край невимовної краси і тяжкої долі, українці - один з найдавніших народів світу. Його культура та мова формувалися і збагачувалися протягом тисячоліть. З прадавніх часів українська нація славилась своїми піснями, мелодійністю та красою мови, яка в усі часи вражала людей своїм емоційним забарвленням і милозвучністю.
На жаль, в історії нашої Батьківщини траплялися й чорні сторінки. В ті часи культура українського народу була на межі повного знищення. Проте, навіть страшні події залишають свої відбитки на сторінках історії, впливають на розвиток народу, країни. От і наша мова, зазнаючи утисків і принижень, оживала і спалахувала з новою силою саме завдяки тим героям, талант яких розкрився в часи негоди. Вони, генії своєї Батьківщини, віддавали своє серце, душу, життя за світле майбутнє своїх нащадків - за наше майбутнє. Вони боролися проти гнобителів та поневолювачів нашого народу заради того, щоб ми об'єдналися і продовжили їхню справу. Бо знали єдину істину - сила нашого народу полягає в соборності: тільки об'єднані зможемо ми перемогти всіх ворогів.
І серед безлічі імен наших славетних співвітчизників не можна забути ім'я того, хто силою свого слова не давав згаснути вогнищу роду нашого українського. Це ім'я щирого і відданого сина України Тараса Григоровича Шевченка. Всі свої думки, переживання відобразив поет у своїй безсмертній спадщині:

Свою Україну любіть,
Любіть її... Во время люте,
В остатню тяжкую минуту
За неї Господа моліть.

А хіба можна не згадати Івана Яковича Франка, для якого нелегка історична доля українського народу була головною проблемою життя й творчості?
Багато митців, а також державних діячів можна віднести до борців за незалежність України, самобутність її мови та культури. Та хіба могли вони знати, що за роки боротьби проти гнобителів українці забудуть головне - процвітання народу полягає в його єдності, цілісності. "Життя таке коротке - поспішайте творити добро", - говорив Олександр Довженко, і ці слова повинні стати гаслом для нового покоління. Ми маємо зрозуміти їх сенс і розпочати діяти. Я знаю, що зараз Україна має безліч талантів, які згодом стануть запорукою її безсмертя і розквіту, віддадуть і присвятять усе найкраще, що мають. Та поодинці навіть вони безсилі. Тож об'єднаймося, брати мої, заради світлого майбутнього наших дітей і дітей наших дітей!
Світлана ХАЗОВА,
випускниця ЗОШ № 33 м. Сімферополя

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #25 за 20.06.2003 > Тема ""Будьмо!""