Версiя для друку Обговорити в форумi

ПІСЕННА СВІТЛИЦЯ

Про Павла Григоровича Тичину як про найбільшого поета радянської епохи та про Григорія Гурійовича Верьовку як про композитора, фольклориста, диригента-хормейстера, педагога написано сотні статей, видано десятки наукових праць, спогадів, досліджень.
Нині хочеться відкрити лише одну ліричну сторінку, здається, не таку вже й відому широкому загалу. Маю на увазі романс Григорія Верьовки на вірші Павла Тичини «Десь на дні мого серця». І у поета, і у композитора це — хвилююча сповідь найніжніших почуттів, пристрасний спалах любові. Але у кожного, я б сказала, свій контекст, своє ставлення до найвищого вияву людських взаємин.
Ці поетичні рядки Павло Тичина написав ще в 1914 році, у ту пору, коли юному поетові «такої сильної любові хочеться...» і дивну казку та любов заплітає йому, але далеко, глибоко, десь аж на дні його серця. Подумки, трепетно звертається поет до коханої... «Говори, говори, моя мила, твоя мова — співучий струмок».
Увесь світ наче завмер у красі, лише — «Ніч зірки посвітила. Шепчуть вітру квіти: «Гей, в танок!» Дивовижна природа мовби закликає: «Повінчайся з туманами ночі. Тихо так опівночі. Ніч зірки посвітила...»
Цікаво, хто та щаслива незнайомка, якій так поетично розкриває молодий поет свої почуття?
В його щоденникових записах ми не знайдемо конкретної відповіді. Напрочуд скромний, делікатний, тихий і лагідний поет ретельно приховував своє інтимне. Хоча в поезіях знайти можна:
О люба Інно,
ніжна Інно!
Я — сам. Вікно. Сніги...
Сестру я вашу
так любив –
Дитинно, злотоцінно.
Панною Інною називав поет Нюсю Коновал, дочку українського педагога, краєзнавця і літератора Івана Коновала, а сестра її Поля Коновал — то, певно, юнацьке захоплення поета.
«В Нюсі я довго ще любив Полю, — записує він в щоденнику, — ні та, ні друга, звичайно, цього не бачили».
Вірш «Десь на дні мого серця» — зворушливий взірець лірики, не увійшов у збірку поета. Можливо, автор вважав його занадто особистим. Надрукований він був пізніше в журналі «Основа», що виходив в Одесі, так і залишився «поза збірками».
Майже через 50 років поетичні рядки Павла Григоровича Тичини відродилися у музиці поетового друга Григорія Гурійовича Верьовки. Це теж була сповідь: сповідувався не юнак, а зріла людина, сповідувався у своїх почуттях, у вірності до своєї дружини, з якою прожив понад 40 років — своєму другу й однодумцю — Елеонорі Павлівні Верьовці-Скрипчинській.
Вона була дивовижною жінкою, взірцевої витонченої жіночності і, водночас мужності, інтелігентності. Побралися вони у 20-ті роки і разом, незмінно підтримуючи одне одного, творили українське музичне мистецтво.
Романс «Десь на дні мого серця» Григорій Гурійович писав у сумні для подружжя дні. Елеонора Павлівна тяжко захворіла: не минули для неї безслідно роки Великої Вітчизняної війни, коли Григорій Гурійович, як голова Спілки композиторів України, повинен був евакуюватися з Києва, а вона залишилась на окупованій території доглядати безнадійно хвору матір.
Елеонора Павлівна розповідала: пішла вона на вокзал проводжати чоловіка, і так вийшло, що затрималася, лише вранці повернулася додому. А мати крізь сльози: «О! Ти повернулася? А я думала, ти теж поїхала». — «Як я могла поїхати, мамо? Невже ж би я залишила тебе одну?»
Через кілька місяців мати померла, а в документах Елеонори Павлівни залишилась позначка: «перебувала на окупованій території».
Згодом з Григорієм Гурійовичем вони організували Український народний хор, побували на гастролях в Європі, де Елеонора Павлівна виступала і як диригент. Зарубіжна преса шаленіла від захоплення: жінка-диригент! Вільно спілкується, бо знає кілька мов! Та такий дивовижний хор з національними піснями й танцями, а ще виконує їхні (тобто іноземні) пісні мовою оригіналу. Тріумф!
І раптом Елеонора Павлівна важко захворіла. Лікарі надій на одужання не покладали. У такі чорні дні Григорій Гурійович знаходить в поезіях Павла Тичини слова, які найточніше, найвиразніше передавали його власні думки й почуття. Поетичними рядками вплелися вони у романсову сповідь: «Десь на дні мого серця заплела дивну казку любов».
На щастя, Елеонора Павлівна одужала, а романс залишився як дорогий спогад про гіркі випробування долі. Зазвучав романс на українському радіо лише через кілька років. Як це було?
Наш прославлений диктор, заслужений артист України Андрій Федорович Євенко, запропонував підготувати музично-літературну композицію за поезією Павла Григоровича Тичини та піснями й романсами на його вірші.
Вони обидва були родом із села Піски на Чернігівщині, дотла спаленого фашистами. Але не лише туга і біль за своїх односельців, не лише любов до свого земляка спонукали Андрія Федоровича до цього задуму. Володар прекрасного оксамитового голосу (який, до речі, знала й любила вся Україна), особливо талановито читав вірші. Він прагнув допомогти слухачам збагнути красу й музикальність тичинівського поетичного образу, розповідаючи про щире побратимство поета й композитора.
Григорій Верьовка і Павло Тичина, — згадував Євенко, — були дивовижні люди — одержимі, поетичні, мужні, вірні і напрочуд скромні. їхній спільний твір — романс «Десь на дні» — уперше прозвучав в ефірі в 1963 році, коли я готував радіокомпозицію на вірші Тичини «Перо моє пісні мережить». Знаючи, що на поезії написано чимало музичних творів і розказано про них по радіо, я все ж звернувся до Лідії Петрівни, дружини поета, з проханням, розповісти про щось нове, або маловідоме...
— Ось тут є романс Григорія Гурійовича, — відповіла мені Лідія Петрівна — «Десь на дні мого серця».
— Хто-небудь його виконував? — питаю.
— А хто ж виконуватиме?
— Ну як хто? Григорій Гурійович міг би запропонувати комусь із співаків. Не відмовили б.
— Ви, ж знаєте характер Григорія Гурійовича. Якби це був твір іншого композитора, а свій — незручно, — відповіла Лідія Петрівна.
— Тоді, дозвольте, я візьму з собою ноти і покажу їх музикантам.
І от незабаром по радіо прозвучала композиція на вірші Тичини, а в ній і романс «Десь на дні мого серця». Його з великим натхненням виконав соліст оперної студії Михайло Раков, а головний концертмейстер українського радіо Ніна Федорівна Котлярська зробила перекладення для фортепіанного супроводу.
Десь на дні мого серця.
Заплела дивну казку любов.
Я ішов від озерця,
Ти сказала мені:
«Будь здоров!
Будь здоров,
ти мій любий юначе!..»
Ах, а серце і досі ще плаче.
Я ішов від озерця...
Десь на дні мого серця
Заплела дивну казку любов.
Говори, говори, моя мила:
Твоя мова —
співучий струмок,
Ніч зірки посвітила,
Шепчуть вітру квітки: гей,
в танок!
Повінчайся з туманами ночі
Тихо так опівночі
Ніч зірки посвітила.
Говори, говори, моя мила,
Твоя мова —
співучий струмок.
Після того, як прозвучала в ефірі музично-літературна композиція «Перо моє пісні мережить», я — режисер і Клавдія Арсентіївна Войтех, музичний редактор передачі, одержали запрошення від Павла Григоровича Тичини завітати до нього додому. Ці запросини нас дуже схвилювали!
І ось ми на другому поверсі будинку по вулиці Рєпіна (нині Терещенківська). Двері нам відкрила Лідія Петрівна і люб’язно запросила до кабінету. Павло Григорович вийшов назустріч і, побачивши нас, аж руками сплеснув:
«У вас же сукня у фа-мажорі!» — Привітно й весло звернувся він до Клавдії Арсентіївни. Ми засміялися, а Павло Григорович просто її шанобливо, ніби ми старі знайомі, усе турбувався: чи зручно нам отут сидіти, чи не дме з вікна?
Такою люб’язністю ми були зворушені. Затамувавши подих, слухали його неординарні міркування про музику і мистецтво. Було цікаво: звуки і кольори для нього — становили нерозривне ціле, він відчував їх як єдину гармонію... Додому ми йшли мовчки, переповнені враженнями. А ще на згадку про відвідини у нас залишилось по невеличкій збірочці поезій «Тополі арфи гнуть» з автографом від вдячного автора.
Віра ГОРБАТЮК.
(«Культура і життя»).

Доброго дня, шановна редакціє «Кримської світ лиці»! Вашу газету купую зовсім недавно. Жила на Півдні України (мені вже 75 літ) і там жодного разу не бачила цієї газети. Та й тут, в Криму, її не рекламують. Зовсім випадково мені порекомендувала незнайома жінка. А жаль, що така істинно українська газета мало кому відома. Хочу Вам висловити велику подяку за таке видання!
Вибрала я для вашого конкурсу такі пісні, які ще співала моя мама, і я їх люблю і співаю.
1. Повій, вітре, на Вкраїну. 2. Ой летіли дикі гуси. 3. Рушник. 4. Два кольори. 5. Місяць на небі. 6. Реве та стогне Дніпр широкий. 7. Червона рута. 8. Ой чий то кінь стоїть. 9. Ніч яка, Господи, місячна, зоряна. 10. Чорнії брови, карії очі. 11. Синові. 12. Розпрягайте, хлопці, коней. 13. Мамина вишня. 14. Несе Галя воду. 15. Стоїть гора високая. 16. На городі верба рясна. 17. Дивлюсь я на небо. 18. Заспіваймо пісню веселеньку. 19. Ой, дівчино, шумить гай. 20. Ой не світи, місяченьку.
Валентина Сергіївна РУДЕНКО.
с. Добре Сімферопольського району.
*   *   *
Орієнтовно — в середині жовтня (на Покрову) «Кримська світлиця» планує провести у Сімферополі фінал «ПІСЕННОЇ СВІТЛИЦІ». Тому вересень — останній місяць, коли ще можна взяти участь у нашому конкурсі. Закликаємо читачів гуртом визначити двадцятку найкращих, найпопулярніших, найзнаніших народних та естрадних (у яких є автор) українських пісень. Пісень, без яких дійсно неможливо ідентифікувати себе українцем. Надсилайте ваші варіанти найпопулярнішої пісенної двадцятки (можете додати тексти, аудіозаписи) на нашу адресу: 95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, к. 14, з поміткою «Пісенна світлиця», або на e-mail: kr_svit@meta.ua. Ті пісні, які найчастіше зустрічатимуться у ваших листах, стануть переможцями народного пісенного конкурсу, а учасники, які найвлучніше втраплять у «двадцятку», отримають в нагороду аудіозаписи з українськими пісенними перлинами. Насамкінець редакція планує провести серед читачів-учасників конкурс на краще виконання цих пісень, головним призом якого буде гітара від вже добре відомої «світличанам» львівської фірми «Реноме». Приєднуйтеся!
*   *   *
Запрошуємо відгукнутися тих учасників нашого конкурсу (і колективних також!), хто хотів би виступити — заспівати у фіналі.
Конт. тел. (0652) 51-13-24.
Ведуча пісенної рубрики Юлія КАЧУЛА.

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #36 за 04.09.2009 > Тема "Душі криниця"