Версiя для друку Обговорити в форумi

 Господи, ти був нам пристановищем по всі роди.
 Псалми: книга четверта, псалом 90

 Навесні оновлюється все живе. І душа у тому числі. Тож не дивно, що багатьох у цей час веде дорога до храму. Саме тому я поїхала з родиною до Херсонеса – побувати в соборі святого Володимира та погуляти руїнами колишнього поліса.
 Зв’язок Херсонеса з православним християнством відображений і в природі: навкруги цвіте рожевий ладанник, смолу якого використовують у богослужінні. А що каже історія?
 Після розпаду Римської імперії середньовічний Херсонес став кримським форпостом Візантійської імперії. У VІІ ст. боротьба шанувальників ікон та ворогів будь-якого зображення Бога призвела до того, що ті греки, які визнавали ікони, були змушені тікати до Криму. Таким чином, наш півострів має давні християнські традиції. Слід зазначити, що радикальна заборона ікон була викликана боротьбою з рештками язичництва. Заборона зображення Бога справді записана в Біблії, але це стосується тільки Старого Завіту та позицій іудаїзму (Ягве), у Новому Завіті не згадано жодним словом про те, що не можна зображувати Христа. Адже до народження Христа мова йшла про образ Господа, який іще не прийшов на землю, а втілення Бога Слова у лиці Ісуса Христа зробило Божество зримим. У Христі Бог став видимим, а значить, Боголюдину можна зображувати – як людину. Образ Ісуса Христа – це водночас образ храму, у якому живе дух святий. Так само постать Богородиці символізує сутність земної церкви. Не до ікони моляться вірні у церкві, а через ікону звертаються до Господа. Ікона – священний предмет, отже, кожен іконописець, перш ніж розпочати свою роботу, повинен проникнутися благоговінням і усвідомити, що долучається до святої справи. Таким чином, ікона, на відміну від язичницьких ідолів, не просто шматок дерева, на якому щось намальовано. Ікона – вікно зі світу божественного в земний.
 Що ж було далі? Нарешті, у ІХ столітті Візантія дозволила писати ікони та послуговуватися християнськими символами, які й так були в Криму й зокрема в Херсонесі вже давно, без чийогось наказу. За допомогою Херсонеса Візантія поширювала християнство в Криму; також це місто у ІХ – Х ст. стало дуже важливим торговим центром. У цей же час встановлюються політичні та економічні зв’язки з Київською Руссю, проте язичницька держава не мала загального визнання саме з релігійних причин. У 988 році князь Володимир захопив Херсонес (давньоруська назва Корсунь) і хрестився для шлюбу з візантійською принцесою Анною Палеолог, дочкою імператора Василія ІІ Болгаробійця. У хрещенні князь прийняв ім’я Василь (Василій). Православне християнство стало офіційною релігією Київської Русі. До речі, твердження про те, що нова віра насаджувалася вогнем і мечем, є не зовсім правильним. Серед жерців справді довелося проводити жорстокі методи, оскільки старий прошарок не хотів поступатися впливом. Серед населення вже були таємно хрещені русичі. Людей приваблювала м’якість християнства („Не убий”), а в той час жерці надто захопилися людськими жертвами. У жертву богам вибирали найкрасивіших і найзнатніших. На жаль, людське жертвопринесення – не вигадка. Апостол Павло, який сам колись був язичником Савлом, казав: „Відносно ж поган, які увірували, то ми послали те, що ухвалили: берегтись ідоложертвенного м’яса, крови, задушеного м’яса та розпусти” (Діяння апостолів, 21 : 25). Після хрещення Володимир вирішив навіть скасувати смертну кару для злочинців, боячись гріха вбивства. Це новаторство стало би першим у світовій історії. Князь пам’ятав слова: „Не кожний, хто промовляє до мене: Господи, Господи! – ввійде в Царство Небесне, лише той, хто чинить волю Отця мого, що на небі” (Мт., 7: 21). Греки, мешканці Херсонеса, отримали розкішні гривні, а русичі, які припливали на лодіях, - хрести та новий світогляд. У Херсонесі я відчула себе справжньою кримчанкою та українкою – адже Київська Русь не є матір’ю Росії, як би не запевняли в протилежному севастопольці. Херсонес – це й гармонія античності з новим духом християнства. Храм чудово поєднується з руїнами домівок, дворів, арками та буянням зелені.
 Сьогодні на місці хрещення князя стоїть собор Святого Володимира. Перед храмом – пам’ятники святому Андрієві Первозванному, який був у Криму, і самому Володимиру. Обидва святі тримають хрест – знак несіння віри людям. Неподалік висить позеленілий дзвін, який нагадує про боротьбу за віру. Цю пам’ятку відлили у 1778 р. з турецьких гармат (пам’ятаєте: „Вони перекують свої мечі на рала, а списи свої на серпи”
(Іс., 2 : 4)), а під час Кримської війни він був сигнальним дзвоном. Сьогодні цей посічений ворожими кулями дзвін несе й упевненість у Божій справедливості, Божому захисті. Щоб почути дзвін, діти й навіть дорослі кидали в нього каміння та палиці, сьогодні, на щастя, ця ганебна традиція припинилася.
 У самому соборі затишно та гарно. Зйомка заборонена, проте поза храмом можна фотографувати й знімати що завгодно – наприклад, квітку Божої Матері – трояндовий кущ. На обох поверхах продається багато релігійної літератури – наприклад, із життя святителя Луки (Валентина Феліксовича Войно-Ясенецького, видатного хірурга, якого особисто знав мій прадід Петро Іванович Білокуренко, акушер-гінеколог). Після молитви та ставлення свічок ми пішли на другий поверх, де подивилися виставку фотографій і картин, присвячених самому храму. Раптом у когось із туристів на весь собор залунав мобільний телефон. На жаль, люди досі не розуміють, що обрядність – це не головне, треба й дотримуватись елементарних правил поведінки. Але особливо приємно, що серед прочан чулася й добірна українська мова.
 …Біля храму сидять молодики, на чиїх обличчях помітна байдужість до справжнього значення віри. Для таких віра – просто формальність. „А коли молитеся, не будьте як ті лицеміри, що люблять на видноті молитися по синагогах та на перехрестях, щоб показатися людям” (Мт., 6: 5). Мобільні телефони й цілком сучасний вигляд із усіма притаманними йому негативними рисами (російська лайка) контрастують із духовністю давнини – колонами, які стоять біля храму. І стоятимуть вічно, як і сам храм.
Ольга СМОЛЬНИЦЬКА.

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #21 за 23.05.2008 > Тема ""Будьмо!""