Версiя для друку Обговорити в форумi

 Суспільне телерадіомовлення останнім часом стає важливим елементом у розвитку демократичних країн. Адже саме воно здатне підтвердити наявність свободи слова в країні, об’єктивно представити різні точки зору та взяти участь у формуванні високого рівня культури громадян.
 Історія створення подібного сегмента масової комунікації в Україні сягає ще 1995 року. На сьогодні можна відзначити, що цим питанням занепокоєний майже кожний: від пересічного журналіста до високопосадовця. Протягом кількох років різноманітні громадські та державні організації були задіяні у підготовці нормативних та регламентуючих документів про систему суспільного телебачення і радіомовлення на теренах нашої країни. Проте, на жаль, ще й по сьогодні залишаються невизначеними механізми впровадження суспільного телерадіомовлення. Крім того, низка істотних проблем гальмує створення на українських теренах єдиного каналу суспільного телерадіомовлення.
 Суспільне мовлення – це передусім засіб широкого представництва інтересів різних верств суспільства, демонстрації плюралізму думок та існування незалежного, а відтак і об’єктивного, мас-медійного простору. Уже тут сама ідея створення каналу мовлення стикається з певним колом проблем, які викликані, швидше за все, неготовністю українського суспільства переходити на новий рівень функціонування ЗМІ. Урядовці наполягають на створенні спеціального наглядового органу – Громадської ради, до складу якої мають входити по одному представнику від політичних партій, що мають своїх депутатів у Верховній Раді, від зареєстрованих Міністерством юстиції України творчих спілок та громадських об’єднань, які мають статус всеукраїнських і перелік яких визначає Верховна Рада України, а також по одному представнику від Президента, Кабінету Міністрів, Національного банку України, Генеральної прокуратури, Національної ради з питань телебачення і радіомовлення, Антимонопольного комітету, Державного агентства України з авторських і суміжних прав. На думку багатьох експертів в цій галузі, наявність подібного органу саме із зазначеним складом може значно обмежити та ускладнити діяльність суспільної телерадіоорганізації. Така Рада має складатися не з політиків, які в нашій країні, на жаль, здатні лише лобіювати інтереси певної політичної чи фінансової групи, а з фахівців, які мають професійні знання і навички у створенні програм та розробці механізмів розвитку суспільного мовлення. В принципі, досвід наявності аудіовізуальних ЗМІ в руках конкретних великих можновладців ми якраз сьогодні і маємо. Саме тому стає очевидним, чому відрізняється подача новин на Заході та на Сході нашої держави (особливо під час значимих політичних подій). Суспільне телебачення покликане відійти від такої моделі, коли ЗМІ використовується як засіб політичної пропаганди та створення інформаційного вакууму в окремих регіонах держави.
 Світові канали суспільного телерадіомовлення фінансуються, як правило, за рахунок абонентської плати за користування теле- і радіоприймачами та державного замовлення. Українські законодавці бачать й інші шляхи отримання коштів для реалізації такої діяльності в країні: проведення кампаній зі збирання коштів, видання спеціалізованих газет і журналів, поширення власних аудіо- і відеозаписів, продажу власної теле- і радіо продукції іншим організаціям тощо. Проте законодавством не визначено, проведення яких саме кампаній має принести гроші суспільним телерадіоорганізаціям (адже благодійників у нас залишилося так мало, що навряд чи який-небудь київський чи донецький багатій витрачатиме свої гроші на виробництво документалістики та науково-популярних програм, тим більше ніякої впевненості щодо масового попиту на таку продукцію у нього немає) і як видання спеціалізованої періодики зможе принести прибуток та ще й забезпечити функціонування каналу телерадіомовлення, враховуючи ту ситуацію, яка склалася на сьогоднішній день у сфері друкованих ЗМІ.
 Для того, щоб суспільне телебачення відбивало саме суспільні інтереси, а не перетворювалося на канали безперервної трансляції засідань Верховної Ради, обсяг державного замовлення має бути обмеженим – він не повинен перевищувати 20% загального обсягу мовлення, упевнені теоретики українського громадського мовлення.
 На суспільному телебаченні, за задумом авторів, має бути відсутня комерційна реклама. Та деякі законопроекти мають на меті дозволити за рішенням Верховної Ради у період становлення Суспільного телерадіомовлення транслювати рекламу товарів і послуг вітчизняних виробників. Проте скільки триватиме період „становлення”, на жаль, не зазначено. А, отже, така непевність щодо термінів призведе до необмеженого використання реклами як засобу підтримки фінансового стану кампанії. До того ж, розробники суспільного мовлення опікуються тим, що за такої ситуації левова частка, а згодом і вся реклама все ж таки перейде до рук комерційних каналів мовлення. Тим самим суспільне телебачення і радіо будуть, імовірно, потерпати від скрути, а приватні теле- і радіоорганізації отримуватимуть весь прибуток від цієї сфери фінансування. До того ж, сподіваюсь, ідея впровадження суспільного мовлення не покликана лише створити канали, позбавлені рекламних роликів. Оскільки це завдання можна легко виконати на законодавчому рівні шляхом введення певних обмежень щодо їх трансляції на вже існуючих каналах. Крім того, не секрет, що супутникове телебачення дає змогу дивитися канали, на яких комерційна реклама абсолютно відсутня, а весь ефір насичений навчально-пізнавальними передачами. Отже, проблема не зводиться до реклами та її кількості на вітчизняному радіо чи телебаченні. Українська аудиторія вже звикла до того, що улюблені фільми перериваються, і їх не стільки хвилює наявність такого становища, скільки можливість споживати якісний і цікавий продукт, який саме і має запропонувати суспільне телерадіомовлення.
 Серед інших, не менш важливих, проблем, які постають на шляху впровадження суспільного мовлення в Україні, слід згадати застарілу матеріально-технічна базу, експансію закордонних аудіовізуальних засобів масової інформації на ринку телерадіоінформаційного простору, недостатній професійний рівень працівників телерадіоорганізацій. Гальмівну роль відіграє і застарілість окремих норм чинного законодавства в частині статусу державних телерадіоорганізацій.
 Необхідним елементом життєздатності суспільного мовлення є і його конкурентна спроможність як з приватними вітчизняними, так і з потужними міжнародними медіа-структурами. Адже у час цифрового та супутникового телебачення неякісне та нецікаве суспільне мовлення має небезпеку залишитися без своєї потенційної аудиторії, а відтак і без основного джерела надходження коштів – абонентської плати. Розробники української моделі суспільного телерадіомовлення загалом пропонують таку оптимальну схему отримання коштів на забезпечення своєї діяльності: 60% - доходи із державного бюджету, 25% - доходи від реклами, 15% - доходи від абонплати. Поступово частка рекламної складової у формуванні доходів має скоротитися до нуля, а частка доходів від абонплати - до 40%. Та тут постає ще одна проблема: чи зможе суспільне мовлення створювати такі продукти, за які українці будуть готові сплачувати додаткові гроші. Чи це буде аналог сучасних державних каналів, які постійно втрачають левову частку своєї аудиторії?
 Поява суспільного телерадіомовлення здатна призвести до позитивних зрушень як у сфері масової комунікації, так і в суспільстві в цілому. Крім зростання кількості робочих місць та впровадження сучасної цифрової техніки в державних телерадіоорганізаціях, такий розвиток інформаційного простору України підштовхне до створення сучасної інфраструктури сервісу та обслуговування технологічної бази різних суб’єктів телерадіоінформаційної діяльності, покращить імідж державних телерадіоорганізацій та збільшить надходження від їхньої діяльності.
 Проте ніякий технічний розвиток не вирішить головних проблем: чи готова українська аудиторія сприймати телебачення і радіо у новому форматі, чи готові вітчизняні журналісти робити якісний продукт, позбавлений упередженості та суб’єктивізму, чи готова наша влада підтримувати справді незалежний канал мовлення? На ці питання, на жаль, сьогодні ще не можна дати твердої позитивної відповіді. А це означає лише те, що необхідно і надалі проводити роботу не тільки в рамках юридичного регулювання діяльності суспільного телерадіомовлення та розробки механізмів його діяльності. Варто постійно наближати глядачів та слухачів до майбутніх змін у просторі масових комунікацій, виховувати професійні кадри, які мають бути готові до нового, чесного та жанрово і тематично насиченого характеру суспільного мовлення. Та більше за всіх повинні змінитися політики, які мають зрозуміти, що Україна вже давно потребує такого аудіовізуального засобу масової комунікації, який був би позбавлений усіляких впливів владних структур, фінансових груп чи окремих осіб. Адже громадське мовлення – це передусім яскравий виразник настроїв та потреб суспільства, яке заслуговує на те, щоб його почули.
 Світлана КЛИЧКО.
м. Сімферополь.

ТИМ ЧАСОМ...
 Указ Президента щодо створення суспільного телебачення і радіомовлення на базі національних не реалізується. «Він просто не працює», - зазначив на засіданні «круглого столу» в УКРІНФОРМі на тему: «Державні ЗМІ в Україні: суспільні місце, роль і відповідальність» генеральний директор Київської регіональної державної телерадіокомпанії Віктор Пасак. «Недостатнє фінансування на розповсюдження програм призвело до того, що Національна рада забирає ліцензію на відповідні частоти радіомовлення і після оголошення конкурсу віддає їх комерційним структурам. Це повна руйнація національного державного радіомовлення, яке є, власне, суспільним радіомовленням», - сказав Віктор Пасак. На телебаченні також складна ситуація, зазначив він. Державному телебаченню, яке сьогодні може називатись суспільним, треба вести аудиторію за собою, а не йти слідом за аудиторією, задовольняючи її бажання. «Я думаю, що тільки так можна формувати відповідний настрій і відповідну громадянську позицію нашого суспільства», - підкреслив В. Пасак.
У свою чергу, генеральний директор УКРІНФОРМу Віктор Чамара звернув увагу на те, що в західних країнах є економічна система регулювання впливу на телевізійні канали і друковані ЗМІ. За поширення суспільно корисних програм для всього суспільства, а не для окремих груп, держава заохочує ЗМІ економічно, надає їм пільги...

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #16 за 18.04.2008 > Тема "З потоку життя"