Версiя для друку Обговорити в форумi

ЯК І ТОРІК, цей номер молодіжної газети у "Кримській світлиці" - "Будьмо!" - побачив світ завдяки студентам-практикантам - кримським і львівським, які радо використали цей єдиний українськомовний газетний полігон для свого журналістського самоствердження. Звичайно, якби "Будьмо!" виходило хоча б щомісяця (а в цьому році це взагалі перший номер), наша юна журналістська зміна швидше і професійніше ставала б на крило. Але втішмося хоча б малому - що ця зміна таки є, як би не відлучали її в Криму від бажання й можливості думати, писати і друкуватися українською мовою. Тож "Будьмо!" оце, сподіваємося, не останнє... 

Цього року я відкрила для себе Крим, не журнальний, не енциклопедичний і не створений уявою під впливом чужих розповідей, а свій власний, вимальований зі швидкоплинних панорам за вікнами екскурсійного автобуса, влитий у єдиний звуковий потік із різноголосих говірок, пісень на вулицях, зліплений у загальний людський образ із тисяч індивідів, характерів, підмічених у нерухомих постатях в гучних електричках.
 Крим... Тисячолітній, мільйонолюдний, проте той, який я привезу з собою додому - мій власний, і ніхто не зможе нав’язати мені ані своєї думки, ані своєї правди, ані любові чи ненависті; ніхто не переконає мене, яка з національностей цього багатоликого півострова «має значення», «має місце» і «має право бути». Бо тут я змогла почути не одні лиш заангажовані мас-медіа, не роз’ярілих спиногризів, а в першу чергу - людину і голос свого серця. Мій Крим не поділений географічно і не роздроблений історично, проте мій Крим - українсько-татарський!
 Саме з кримськими татарами я віднайшла душевну спорідненість нашого народу, навіть не намагаючись її знайти. Найперше, що приємно здивувало у цій досі чужій для мене національності - це їх музика і мова. Здавалося б, як ці «інтимні» у зов-сім різних народів речі можуть бути такими схожими? Але ліричні мотиви кримськотатарських пісень, їх запальні ритми і наша українська пісня - вони справді ніби вирощені з єдиного кореня, підживлені схожим темпераментом, а відмінного звучання набули вже завдяки різним музичним інструментам.
І що найприкметніше - люди, які слухають таку музику, не можуть бути жорстокими чи дикунами, а їхня войовничість - це лиш потреба відстоювати свої права, честь і гідність, захищати родину й оселю.
 Адже наших славних оборонців-козаків - дехто й досі називає дикунами й розбійниками. От що про таких «декого» пише російський слов’янофіл І. С. Аксаков: «Город (йдеться про Євпаторію) давно сдан русским, и опять по-прежнему завелись здесь городничие, исправники, присутственные места, снова водворилось российское благоустройство со взятками, перепискою, медленностью, проволочкою, формальностью?» І далі: «Вы не можете себе представить, какую скверную память оставила по себе русская армия. Это был чистый разбой, грабеж, насилие... Военное начальство и племя гражданских чиновников точно будто сговорились для разграбления края, казны, жителей и несчастных солдат. Союзные войска (французы и англичане), когда шли на южную сторону Севастополя, никакого вреда не сделали».
 То хто ж насправді дикуни й розбійники?! Коли кримських татар виселяли з їхніх обжитих територій, вони забирали з собою лише найнеобхідніше, а росіяни, які прийшли на ті місця, розкрадали, розтягували майно, приводили  в безлад охайні домівки. Проте заселяти сільську місцевість не надто поспішали, рвались переважно у місто, де вимагалося менше сил, праці і здібностей.
 Дивовижною є і наша мовна схожість, адже виявляється, що в українців і кримських татар є близько тисячі подібних слів, що різняться лише своїм правописом.
 А ще нашими спільними прикметними рисами є схильність до землеробства і ведення сільського господарства. Татари - прекрасні агрономи. Одна старенька кримчанка розповідала мені, що до Великої Вітчизняної війни сім’я її тримала овець, корів, займалися виноградарством. І ще задовго до того, як землі Криму забезпечили водою, збирали росу з рослин і «зберігали» її у пластах гравію, тому рослини виживали навіть на камені.
 У Криму я помітила дуже багато базарників саме з кримських татар. Кожен з них продавав свою домашню продукцію: городину, молочні вироби та інше. Я запитала у одних жінок, у інших, які скуповувались тут, чи мають вони якісь претензії до якості цих продуктів. Ті відповіли, що татарки продають лише найсвіжіші, найдобротніші сільськогосподарські товари і ще ніколи не згрішили ні розбавленим молоком, ні несвіжим м’ясом. Не знаю, чи це
викликане звичайною торговельною передбачливістю, чи людською совістю, але я пам’ятаю, що, наприклад, моя бабуся (а я з Хмельниччини) вважала страшним гріхом і образою своїй годувальниці розбавляти молоко чи додавати туди якусь гидоту.
 А ще я зауважила, що кримські татари дуже охайні. Старенька Аліє, яка живе неподалік Керчі у ма-ленькому селі, майже щодня їздить на ринок продавати. Вона розповіла мені, як кожного разу, коли у родині влаштовують «банний день», ретельно купає і свою корівчину. А що вже говорити про трудолюбивість, старанність, любов до порядку! Варто лише проїхатись вуличками, заселеними кримськими татарами: ні сміттєзвалищ, ні занехаяних подвір’їв, ні хатинок, побудованих абияк. Такими ж є і українці з їх вичищеними подвір’ями, вибіленими хатинами, затишними садочками.
 А те, що привітні й гостинні, - то нічого й говорити. Зайшовши до будинку, і «не сподівайся» вийти голодним чи в поганому настрої. Найгіршим вчинком вважають крадіжку. Моя бабуся розповідала, що коли ще була молодою, ніхто в селі не залишав своєї оселі закритою, навіть якщо вирушав з дому на увесь день. На столі в хаті обов’язково залишали скибочку хліба, шматочок сала і кухоль води для гостя чи жебрака, який би завітав у гостину, навіть якщо в ній не було господаря.
 А ось як про гостинність нашого північно-східного сусіда пише І. С. Аксаков: «Татарские избы все сложены из камней, но во время пребывания русских на этих землях все, что могло гореть, следовательно, служило топливом, было выломано: крыши, рамы, двери и прочее».
 Крім того, я встигла зауважити, кримські татари - народ культурний, розумний, врівноважений і прихильний. Серед них надзвичайно багато людей освічених,
обізнаних. Таким же потягом до освітянства відрізняються і українці. Парадокс, але татарину, виявляється, значно легше вивчити українську мову, ніж росіянину. Навіть з уст депутатів Верховної Ради Криму, що представляють кримськотатарську громаду, українське слово лунає частіше, ніж від деяких кримських українців. От вам і толерантність, і взаємоповага, і доброзичливість.
 А ще ми врівноважені та виважені у вчинках. Найкращий доказ цього - їхня поведінка під стінами Кремля у часи виселення і наша на Майдані у Києві. Згадайте, ні бійок тоді, ні колотнечі, зініційованих нами або ж ними, не було, незважаючи на численні провокації.
 А ще татари вміють веселитися: не напиватися до безпам’ятства чи втрати глузду, а із притаманною їм добродушністю, своєрідною вишуканістю, як і їхні вина - якісні, справжні, не те, що самогонна потрава, завезена нам самі знаєте звідки...
 Коли мене запитають вдома: «Які ж вони, кримські татари?», відповім: «Та такі ж, як і ми! Хіба що Бога Аллахом називають».
 Ірина ЛИСАК,
студентка ІІІ курсу факультету журналістики Львівського національного університету імені І. Франка.

На фото В. Качули: редактор кримськотатарської газети "Къырым" Бекір Мамутов і львівська студентка-практикантка Ірина Лисак.

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #33 за 11.08.2006 > Тема ""Будьмо!""