|
"Кримська Свiтлиця" > #31 за 29.07.2005 > Тема ""Будьмо!""
#31 за 29.07.2005
Як тривога, то й до Бога
Наталя ДРАГАН.
Дорога до Храму
Чуже місто, хоча й у власній країні, видалося прикро неприязним. Звідусіль тисне почуття розбіжності і абсолютного нерозуміння. Шукаєш приємного співрозмовника, але мовний бар'єр будує ще вищі духовні ґрати. Ти розумієш, що самотність - то єдиний справжній твій друг. Підтримкою у такій ситуації неодноразово був Бог. Хочеш знайти місце, де можна поговорити з Ним без оточуючих. І не знаходиш... Кажуть, Церква є гарантією того, що людина перебуває близько до світла. Шукаю того вічного українського вогника і не знаходжу. Єдину українську церкву св. рівноапостольних Володимира та Ольги УПЦ КП у Сімферополі віднайти не так-то легко. Звичайна будівля... але зовсім не звичне приміщення, як для церкви. На Заході України навіть у найменшому селищі храм є центром і найголовнішою спорудою. А тут... стрілка на стіні... Ще одна... а на ній невеликими літерами написано ХРАМ. Ідеш сходами і здогадуєшся, що приміщення церкви на другому поверсі. Невже кримчани так хочуть бути ближче до Бога? Підсвідомо розумієш, що, швидше за все, причина зовсім в іншому. У чому? Дивний збіг обставин, брак приміщення, халатне відношення чи, можливо, духовні утиски? Безліч питань, і всі одразу. Субота... Якщо чесно, то я й не сподівалася побачити на другому церковному поверсі багато людей. І їх було лише п'ятеро. Неділя... Справді, парафіян набагато більше, але починаєш розуміти, що не в кількості справа. Отець Роман, священик храму, пояснював, що тут, у Сімферополі, більшість людей приходять лише за потребою. Як кажуть, як тривога - то й до Бога. От поставлять свічку за здоров'я та й думають, що воно - тут як тут буде! Має бути служба за померлих. Буде! Усе це так - для "треба". "Взимку холодно, а влітку - дача, море, тому нема коли до церкви ходити", - далі розповідає отець Роман. Здивувало те, що священик, до речі, львів'янин, вважає, що західна віра більше ґрунтується на страху, обов'язку та сліпому виконанні традицій, а тут повна демократія. Хочу - іду, хочу - не іду, треба - прийду, не треба, то є інша справа. Мені здається, що саме через це з дня на день, з року в рік церква стоїть самотньо. Дивна тут самотність. Стільки людей, кожен хоче видатися індивідуальністю, а насправді перетворюються у натовп. Та й все ж таки, чи то своя сорочка ближча до тіла, чи то, може, хибне перше враження, але з впевненістю скажу, що на заході більш духовно та патріотично свідомі люди. Шкода, що церква перетворилася, а вірніше сказати, є і була політично підвладною структурою. Боротьба між Київським та Московським патріархатами нагадує ще досить недавні державні міжусобиці. Духовна монополія, перехоплення "кадрів" для церкви стали чи не найгострішою проблемою сучасності. Зі зміною влади усі відразу ж хочуть кардинальних змін. Так, храму, безумовно, потрібна підтримка, думаю, вона скоро буде. Але не варто забувати, що основою церкви є перш за все свідомі парафіяни. Саме тому єдиний український православний храм просто просить людей - приходьте до мене... і не забувайте про щире серце. І, можливо, колись настане той бажаний, не утопічний час, коли Боже Слово "змиє" бруд і фальш вічних міжусобиць.
"Кримська Свiтлиця" > #31 за 29.07.2005 > Тема ""Будьмо!""
Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=3220
|