Версiя для друку Обговорити в форумi

Отак живемо...

Такими словами починається заговір, що став єдиною зброєю для багатьох шанувальників цих чотирилапих у боротьбі з їхніми двоногими (чи то дволапими?) ворогами. Бо не може щоразу втручатися іноземна принцеса для врегулювання стосунків поміж людьми і домашніми тваринами. Але, здається, нікого не обходить, що ситуацією з нашими «молодшими братами» опікуються саме за кордоном, задля порятунку їхнього життя навіть погрожуючи зірвати «Євро двадцять — дванадцять».
Втім, я дещо про інше. У гуртожитку Міністерства оборони України в Сімферополі мешкає сім’я Петренків. Обоє — інтелігенти, вчителі. Оксана викладає у школі психологію, тож розуміється на душевних тонкощах, а її чоловік Антон навчає школярів основам православної культури Криму. І не просто навчає, а навіть дуже успішно, бо вже став переможцем першого етапу конкурсу «Вчитель року». Тож і сам має бути не лише культурною людиною, але й зразковим християнином. Бо, якщо не він, то хто ж? І якби він викладав працю або фізкультуру, я, можливо б, і не взялася за перо з приводу наступних подій. Оскільки Божі заповіді знати нашим «фізрукам» зовсім не обов’язково, їхня справа — гартувати тіло, а не дух, задля чого потрібне не спортивне знаряддя, а значно тонший інструментарій.
...Сталося це близько десятої вечора, коли всі вже були вдома і ще мало хто спав. Не спала навіть донечка Петренків Іринка, на очах якої татко вловив у коридорі сусідську кішку, відчинив вікно і жбурнув її з четвертого поверху. Кицька гучно вдарилася спочатку об козирок над вікном, а потім гепнулася на цемент. І сталося це не лише в присутності Іринки, котра, вихована в дусі любові до ближнього, голосно засміялася, але й на той момент, коли Іллюша Литовченко йшов чистити зуби. Цей вісімнадцятирічний юнак уже був героєм наших публікацій — ще дитиною його збив автомобіліст, який потім ухилився від виконання вироку суду, що зобов’язав водія відшкодувати тяжко травмованому хлопцю моральні та матеріальні збитки. З того часу минуло понад вісім років. Школяр став студентом Кримського державного аграрного університету факультету ветеринарної медицини. Тож Ілля навчався рятувати тих, кого задля власного задоволення вчитель православ’я нищив. Бо, як зауважили його сусіди, вони вже спостерігали подібний випадок.
Антон Сергійович і раніше недолюблював цього юнака — різним вони дихали повітрям, по-різному ставилися до ключових життєвих питань. Тому коли Ілля, перечекавши, поки пішла дівчинка, постукав у двері, вчитель, що частувався на той час з друзями оковитою, одразу ж сповнився агресією. Юнак теж не приховував, що розмова буде не компліментарною. Та яка там розмова! Педагог відкинув Іллю до стіни, об яку той ударився головою, і почав молотити юнака все по тій же ще ушкодженій під час аварії голові.
За іронією долі, у Іллі був на той час за поясом нетравматичний спортивний пістолет без барабана, який він щойно чистив, тож напівсвідомо він схопився за цю нестрашну зброю, сподіваючись налякати нападника чи нападників, бо поруч з господарем були вже і його хмільні гості. Та не злякав. А іграшковий пістолет послужив підставою для виклику міліції і подачі заяви на Іллю в правоохоронні органи.
У результаті — юнак в нейрохірургічному відділенні лікарні ім. Семашка зі струсом мозку і забиттям м’яких тканин, і лежати йому ще кілька тижнів, а вчитель року, живий-здоровий, — у приємному передчутті того, як покаже хлопцю небо в клітинку.
Відвідала Іллю у лікарні. Він переповів мені те, що я вже чула, хоча в пам’яті у хлопця, який перебував у стресовому стані, зафіксувалося небагато: це глухий удар при падінні кицьки під сміх школярки і те, як Антон, відтісняючи його до вікна, обіцяв, що зараз Ілля полетить слідом за тваринкою. Ці слова запам’яталися усім (а сусідів зібралося на шум чимало). То хіба ж це не погроза, значно реальніша, ніж травма від нетравматичного незарядженого пістолета?
Ось як змальовує конфлікт свідок — сусід і товариш Іллі Вільгельм-Едгар Науманн:
— Ілля — людина чуйна і дуже вразлива. Після того, як цей монстр викинув кицьку, Ілля, який, здається, був трохи не в собі, постукав у двері. З’явився Антон. Мого товариша били по голові, по обличчю. А ще запам’ятався нелюдський крик тьоті Валі, котра доглядала за кицькою. Вона перехилилася з вікна і ледь не полетіла у пітьму.
Валентина Василівна Байшева — дійсно релігійна людина, бо хоче догодити Господу не лише молитвою, але й власним життям. Вона опікується бездомними кицьками усього мікрорайону. А це — кілька десятків тварин. Щоденно їм готує пшеничну кашу, додаючи трохи риби. Такою ж кашею, але без риби, харчується і сама. Це, зокрема, вона бореться з ворогами своїх підопічних за допомогою заговору. Та хіба ж налякаєш ним лиху людину! А ось пан Антон, який, з її слів, почав називати жінку чаклункою, здається, не проти був помститися.
— Коли я довідалась, що сталося, у мене розпочалася істерика, — розповідає Валентина Василівна. — Сама не знаю, що я кричала. Одразу ж чоловік взяв ліхтарик, і ми пішли шукати Мурку. Вона не давала до себе доторкнутися, так їй було боляче. Та ми забрали її жити до себе в кімнату, бо раніше я її просто годувала і оберігала.
Мурка стала у Валентини Василівни не першою, але про це не знав майже ніхто. Жінка боїться, що через любов до тварин «доброзичливці» можуть позбавити їх з чоловіком даху над головою. Хоча ті, кому вона довіряє, кажуть, що у неї в кімнаті ідеальна чистота. Ретельно миє вона і запльовану п’яницями спільну кухню та вбиральню. Така вже за вдачею. Але чи виживе кицька — невідомо, бо від дотику рук вона кусається і кричить.
У розмові жінка згадує:
— Під час виборів я була агітатором на користь Партії регіонів і у побажаннях від громади до майбутнього мера завжди вписувала: побудувати притулок для бездомних тварин. Потім мені заборонили це робити. До речі, дружина Антона його вчинок виправдовує, бо у Мурки «немає довідки про щеплення і, можливо, вона скажена».
Про те, як втішив жінку після скоєного Антон Сергійович, вона чомусь не згадала. Розповіла про це Тетяна Михайлівна Литовченко, мати Іллі.
— Він нібито лагідно взяв її за плечі і після міцного слівця сказав: «І ти будеш там, де кішка». А мене штовхнув у груди так, що я відлетіла на кілька метрів. Болить і зараз. Взагалі, ми дуже винні перед своїми дітьми, бо нічого їм не дали, жодної перспективи. А вони ще не зіпсовані життям, щиріші, чесніші за нас. Ось і страждають. І жити серед нас вони не хочуть. Ілля збирається переїхати до села, і я його розумію.
Щодо останнього, я повірила і не повірила пані Тетяні. Ні для кого не секрет: молодь прагне жити у великому місті, де і розваг більше, і шансів заробити гроші. Та не вся. Коли ми заговорили з Іллею про майбутнє, він зізнався:
— У мене з одинадцяти років є мрія: побудуватися десь у лісі і вести безвідходне господарство. Розрахував навіть, скільки яких свійських тварин матиму. Мене не приваблюють гроші, не приваблюють і люди. Бо вже знаю, які вони нещирі та підступні.
— А як же твоя професія?
— Звичайно, я відпрацюю п’ять років ветеринаром, оскільки держава витрачала на мене бюджетні кошти. А потім буду лікувати тварин у найближчих селах.
— А чи знають в університеті про твій вчинок? Як його оцінюють, і чи ти не шкодуєш про нього сам?
— Викладач з анатомії свійських тварин професор Володимир Володимирович Лемешко висловився афористично: «Ти вчинив, як хлопчисько, а взяв на себе відповідальність, як зрілий мужчина». Можливо, треба було діяти обачніше, але не мовчати...
Цікаво, а як оцінять вчинок Іллі наші читачі і якої залишаться вони думки про дії вчителя з православної культури?
На останнє запитання спробуємо одержати коментар у керівництва єпархії Української православної церкви Московського патріархату, оскільки це з її благословення було запроваджено в школах Криму новий предмет.
Хотілося б також дізнатися думку директора школи, де викладає Антон Сергійович, і дуже б хотілося — міністра освіти і науки, молоді та спорту Криму Віталіни Дзоз.
І дійсно, чи варто втікати від людей, чи краще все ж таки спробувати переробити цей світ — навіть дорогою ціною?
Нещодавно один із міських голів заявив журналістам новин телеканалу «Інтер» приблизно таке: «На утримання тварини в притулку ми маємо виділяти чотири гривні на день. Ми не витрачаємо стільки і на дитину!» Тобто — зась! Мій варіант відповіді наступний: «Панове, треба менше красти, тоді вистачить і на дитину, і на тварину». Бо щастя таки дійсно не буде, якщо ви брутально ображатимете тих, хто від вас залежить...

Тамара СОЛОВЕЙ

* * *

P. S. Доки ця публікація готувалася до друку, учасники конфлікту помирилися. Антон Петренко (до речі, імена антигероїв змінені) пояснив свій вчинок так: «Эти кошки меня достали!» Не дуже переконливо. Але цим людям і надалі залишатися сусідами. А ось Мурчиної думки не спитали...

У Китаї собака та її господар знайшли одне одного після семи років розлуки

Собаки, як і люди, здатні крізь роки пронести у серці любов до друга. Це довели китайський юнак та дворняга, які зустрілися після семи років розлуки.
21-річний пекінець Чень Іян повертався додому на велосипеді, коли побачив песика, який скрутився на узбіччі. Чень зупинився, свиснув і назвав собаку по імені. «Песик був таким самим, як той, що у мене зник 7 років тому... Він завмер і дивився на мене протягом 3 секунд, після чого швидко закрутився навколо мене», — розповів хлопець газеті China Daily і надіслав зроблену ним у той момент мобільним телефоном фотографію, на якій плакав і сміявся одночасно.
Чень приніс місячну Беньбень додому в 2002 році, коли сам ще навчався у школі. Коли песику було 3 роки, він зник під час прогулянки у парку. Хлопчик довго намагався розшукати свого улюбленця, але марно. Після того, як його знайшли, Беньбень сам ні на крок не відходить від свого нового господаря, їсть все, що той дасть, забувши про колишню привередливість у їжі, і боїться усіх людей, крім членів родини Чень.
Дивовижне та чудове возз’єднання відбулося 6 лютого, у Свято Ліхтариків, коли родина збирається разом, додає газета.

Злодії у Франції вкрали з собачої могили ошийник з алмазами

У Французькій Республіці розслідується крадіжка прикрашеного алмазами ошийника собаки, похованого на Паризькому кладовищі домашніх тварин. Про це повідомила поліція країни, інформує Бі-Бі-Сі.
Пудель на прізвисько Тіпси помер кілька років тому. Його заможні власники поховали домашнього улюбленця разом з ошийником, прикрашеним коштовностями вартістю кілька десятків тисяч доларів. Адміністрація кладовища раніше спростовувала факт, що під мармуровою надгробною плитою заритий цілий статок.

Вихователь інтернату на Тернопільщині вдарив дитину праскою

Як повідомили кореспонденту УНІАН у прес-службі обласної прокуратури, після звернення депутатів Тернопільської обласної ради прокуратура Борщівського району провела перевірку щодо нібито заподіяння вихователем Мельниці-Подільського обласного комунального дитячого будинку-інтернату опіків вихованцю даного закладу. Було встановлено, що 22-23 грудня 2011 року вихованцю інтернату дійсно заподіяно тілесні ушкодження у вигляді садна на правій щоці, які за своїми морфологічними властивостями могли виникнути від механічної дії тупого предмета та відносяться до легких тілесних ушкоджень. Відтак прокуратурою Борщівського району порушено кримінальну справу за ст. 125 ч.1 КК України (умисне легке тілесне ушкодження). Справу передано в Борщівський райвідділ міліції для проведення досудового слідства.
Як повідомлялося раніше, 6 січня 2012 року депутати обласної ради підтримали депутатський запит свого колеги Ярослава Галяса до прокурора Тернопільської області Івана Мельничука з проханням провести перевірку у Мельниці-Подільському обласному комунальному дитячому будинку-інтернаті з приводу травмування дитини.
Під час розгляду цього питання голова облради Олексій Кайда висловив обурення з того приводу, що правоохоронці так і не відреагували на інцидент, хоча під час сесії наприкінці 2011 року у присутності представників міліції та прокуратури на моніторах було продемонстровано результати травмування дитини, в якої на обличчі залишився слід від праски.

НА Полтавщині вчителька початкових класів вкрала мобільний телефон у своєї учениці

Як передає кореспондент УНІАН, інспектор Миргородського міськвідділу УМВС Полтавської області Лариса Петренко розповіла журналістам, що 15 лютого до міліції із заявою про крадіжку мобільного телефону звернувся 37-річний батько учениці 2-го класу однієї зі шкіл Миргорода.
Слідчо-оперативна група, яка відразу ж виїхала на місце злочину, встановила — ніхто зі сторонніх доступу до класу не мав, тому злодія слід шукати серед учнів школи.
«Яке ж було здивування міліціонерів, коли під час проведення дослідчої перевірки було встановлено, що причетною до крадіжки мобільного телефону виявилася 20-річна вчителька початкових класів. Викрадений телефон зловмисниця того ж дня здала в ломбард, одержавши за нього 250 грн. Свій вчинок пояснює просто — «тяжке матеріальне становище», — сказала Л. Петренко.
Вирішується питання про порушення кримінальної справи за частиною 1 статті 185 Кримінального кодексу України (крадіжка). Згідно з цією статтею вчительці загрожує покарання від штрафу до 3-х років ув’язнення.

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #8 за 24.02.2012 > Тема "З потоку життя"