Версiя для друку Обговорити в форумi

ТОЧКА ЗОРУ

Боже! Як вони раділи! В сусіда корова здохла: ніби дрібничка, але приємно. Особливо приємно, коли в усіх сусідів виздихали всі корови. У чорну п’ятницю 26 грудня, коли ВР голосувала за «Бюджет-2009», вся країна побачила, яка це насправді велика радість для народних депутатів - натиснув кнопку і всі не коаліційні корови здохли. Економіка - середній і малий бізнес - лише натиснути ґудзика - і гаплик - і нема бізнесу, як корова язиком злизала. А село? Дави кнопку що є сили - і нема села. Не треба ніякого Голодомору. Достатньо вказівного пальця. Про армію можна не говорити, кнопкодави перемогли українську армію одним рухом мізинця. Про культуру і кіно годі й згадувати - забудьте слово культура на найближчі... на скільки?., на рік?., на два?., на сто років?.. Мародерам байдуже, мародерів не обходить, що, здираючи з конаючої культури останні лахи, вириваючи з її роздертого криком про порятунок рота, ще живої, ще в конвульсіях, золоті коронки, вони, мародери, розправляються з наймогутнішою в Європі нацією. Тому, коли настане час відповідати перед трибуналом за злочинний «Бюджет-2009», хай ніхто не скаже, що не було запланованого документа про геноцид нації під кодовою назвою «Бюджет-2009».
Не скиглю. Спаси, Боже! Не витираю сльози. Я впевнений у собі, спокійний. Отим солодкоголосим нікчемам, окозамилювачам і мародерам з ВР більше мене не надурити. Я висвячую ножі люстрації.
Як же вони раділи, треба було бачити - душили одне одного в обіймах, цілувалися, підстрибували, горлали, як навіжені, як на стадіоні, коли забивають переможний гол з положення поза грою, і суддя той гол зараховує. Президент «Бюджет-2009» зарахував. Підписав. Підписав смертний вирок, який сам і визнав, як катастрофу. Підписав катастрофу української державності. Фактично капітулював, зрікся своїх президентських зобов’язань - стояти на сторожі державності.
Історія зловісно повторюється. Понтій Пілат кинув через плече: я вмиваю руки, а ви його розпинайте, згідно з бюджетом розп’яття.
Боже, як вони раділи! Дехто навіть від щастя плакав. Було від чого.
Єдиний приклад зі всього бюджету, про який знаю абсолютно все. А бюджет від першої до останньої статті однаковісінький. Тому приклад однієї забитої корови намалює повну картину бійні - «Бюджету-2009».
Приклад з кіно. Те, що я знаю, краще за всю коаліцію, опозицію і Секретаріат Президента купно. Фінансування кіновиробництва всієї України на 2009 рік передбачено в розмірі 6 млн. гривень. В Україні є потреба принаймні в 30 фільмах національного виробництва щорічно. Суми 6 млн. гривень вистачить лише на половину одного фільму, і то в режимі жорсткої недоплати за всіма статтями. Хтось може резонно зауважити, як це зробив в ефірі міністр культури  В. Вовкун: «Годі вже кінематографу сидіти на шиї бюджету, хай користується грошима інвесторів». І це було б правильно, аби не одна дрібничка. Для того, щоб залучити в кіно гроші приватного капіталу, треба було ще 1992 року Верховній Раді прийняти протекціоністський пакет законів про кіно. Цей пакет було розроблено у Фонді Української кінематографії при Кабінеті Міністрів ще за прем’єрства Вітольда Фокіна. За розробку законів про кіно Фонд було ліквідовано наступним прем’єром Леонідом Кучмою, мене з посади голови Фонду звільнено, а самого пакета досі не прийнято жодним скликанням Верховної Ради.
Виникає запитання: чому пакет законів, який врятував російський кінематограф, було заблоковано в Україні, чому доленосний пакет вперто не приймала влада в Україні? Відповідь очевидна і проста, бо безпосередньо «влада», тобто «мародери» з ВР, приватизувала кіно-, теле- і відеоринки та робить шалені гроші на відносно дешевій імпортній продукції, не витрачаючи жодної копійки на власне виробництво. Те, що в такий спосіб було розбещено, принесено в жертву депресивному імпортному кінопродукту ціле покоління глядачів і принагідно знищено національного виробника (кінематографістів), їх, «мародерів», не обходить. Зникнення цілої галузі (і, до речі, дуже прибуткової) національного виробництва заклало в інформаційний простір України міну сповільненої дії, яка вибухнула кризою в колись славетній кіноіндустрії України. А стаття про 6 млн. гривень в «Бюджеті-2009» поставила масну крапку в історії українського кіномистецтва. Власне, ці 6 млн. гривень - це не що інше, як гроші на процедуру ліквідації галузі й охорону зачищеної території. Постає питання: криза колись закінчиться? Без сумніву, криза закінчиться, як і кожна велика криза, національним відродженням. На це піде чимало років. Але за той час від кіноіндустрії в Україні не залишиться й сліду. Зникне вже друга хвиля молодих кінематографістів. На кадрове відновлення піде ще кілька років. Питання наступне: чи варто терпіти наругу влади над культурою України? Може, простіше всім постраждалим від влади (не лише кіно) зібрати свою волю, інтелект і славу в єдиний кулак і вибити владі мародерів ікла аж до кутніх? Винести владу з коридорів влади ногами вперед.
Але, увага! Корупція стоїть на сторожі влади! Скрізь зваричі! Зваричі всюди! Зваричі, як круки, обсіли всі гілки влади - і судову, і міністерську, і банкову, і всі ліхтарі вздовж вулиці Банкової.
Розігнати круків можна цілком в конституційний спосіб - люстрацією - на наступних парламентських і президентських виборах. Не допустивши до владних крісел жодного з тих, хто спланував і запровадив кризу в Україні. Жодного зварича.
Юрій ІЛЛЄНКО,
кінорежисер, ВО «Свобода».
(«Слово Просвіти», № 2, 2009 р.)

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #6 за 06.02.2009 > Тема "Резонанс"