Версiя для друку Обговорити в форумi

«Пізнайте правду, і правда вас вільними зробить».
Святе Письмо.

Нова доба приносить нові форми ведення боротьби. Де-юре Україна незалежна, але де-факто вона являє собою новітню колонію. Контроль над нашою державою великою мірою здійснюється через окупований інформаційний простір. Ворог прагне розмити українську національну ідентичність, замінити одвічні цінності нашого народу псевдоцінностями російсько-, англомовного маскульту. Скажемо прямо, ситуація дуже складна та, попри все, поправна. Ніщо не змушує нас миритися з рабством. На даний момент для нас немає альтернативи визвольній боротьбі. Ми мусимо перейти до активного відвоювання власного інформаційного простору, до очищення системи комунікацій.
За Ігорем Каганцем (див. його книгу «Нація золотих комірців» видання 2005 р.), активне нав’язування будь-якому народу чужої мови є, безперечно, актом інформаційної агресії. Лінгвоцид - знищення рідної мови певного народу - призводить до швидкого затирання етно-національної ідентичності з подальшою повною асиміляцією в тілі імперського державного організму. Сказати простіше: знищи мову - обвалиться вся національна культура і народ, втративши власну духовність, буде приречений на розчинення, а отже, на смерть.
Для переважної більшості жителів України рідною мовою є, природно, саме українська. Зросійщення значної кількості українців є наслідком асиміляційного тиску, котрий нікуди не дівся, після 1991 року перейшовши значною мірою в інформаційну сферу. Ні для кого не є таємницею, що через телебачення, популярні зорієнтовані на молодь та середнє покоління FM-станції, комерційно успішну жовту пресу, програмне забезпечення до комп’ютерів, «мобілки» та іншу техніку активно нав’язується мова північно-східного сусіда України.
Знайдуться непохитні оптимісти, котрі скажуть: «Ми можемо читати, слухати, дивитись що завгодно і при тому все одно залишатимемось патріотами та говоритимемо українською, немає ніякого впливу на нашу свідомість». Якби ж то так, шановні. Насправді, відоме всім прислів’я «крапля камінь точить» з усією невідворотністю діє і в галузі інформобробки. Людська психіка, так чи інакше, реагує на словесні подразники. Значно потужнішою схильністю до вербальної навіюваності людина відрізняється від тварини. Завдяки можливості словесного порозуміння ми здатні до злагодженої спільної дії. Завдяки підкоренню словесним наказам людство створило та підтримує складні ієрархічні суспільні системи. Під тиском певної інформації наша свідомість обов’язково трансформується і піддається. Питання тільки у напрямі та мірі такої трансформації. До того ж, райдужні твердження оптимістів заперечує сама реальність. Процес суржикізації мови навіть «західняків», під впливом Росії уже давно розпочався. Особливо активно мовна деструкція проявляється у схильному до некритичних запозичень молодіжному середовищі. Ще в кінці 90-х років цей процес зауважив не любий багатьом івано-франківський постмодерний письменник Юрій Андрухович.
Висновок: зв’язок між місцевою мовною деградацією та інформаційним тиском Росії - прямий. А звідси до розмивання та втрати української національної ідентичності палицею кинути. Проводиться планомірна робота над тим, щоб теперішній мовний стан півдня та сходу України поширився у недалекому майбутньому і на Західну Україну.
Тепер поговоримо про захист від інформаційної агресії. Згадаймо, що інформаційна агресія є агресією здебільшого внутрішньою, прихованою, а отже, непомітною для пересічних громадян. Дійсно, ворожі танки не в’їжджають у міста, бомби не сиплються на села і ніхто не приходить до нашої хати з автоматом грабувати й вимагати покори. Просто повільно обробляється наша свідомість. Нас вчать сприймати чуже як своє. Дають широкий доступ до російського мистецького (псевдомистецького) продукту, ніби ненав’язливо обмежуючи доступ до продукту українського.
І повна демократія та дотримання прав людини - «хочеш - купуй, не хочеш - не купуй». Хочеш - купуй російськомовні книжки задешево у будь-якій найближчій книгарні, а не хочеш, висолопивши язика, бігай по всьому місту у пошуках потрібної української книжки та ще й переплачуй за таку зручність читати рідною мовою, не маючи жодної гарантії, що знайдеш потрібне. Живеш у віддаленому селі і тобі немає коли їздити у райцентр - до твоїх послуг всюдисущий «Клуб семейного досуга». Тільки замов, і потрібну літературу доставлять на адресу твого поштового відділення. Правда, в каталозі «Клуба...» майже всі книжки російськомовні, але ж це дрібниця. Чи не так? Головне - приваблива система знижок для постійних клієнтів. Хочеш привітати друга, знайому, рідних зі святом - маєш до вибору силу-силенну сучасних, кольорових, глянцевих листівок, правда, підписаних російською, або обмежений асортимент суворих і стриманих листівок з традиційним, аби не сказати застарілим, дизайном і омріяним українським підписом. Яка там війна, інформаційний тиск, обробка? Все у твоїх руках - вибирай! Ну, чи не правда, що немає нічого кращого за нашу демократію. А головне, все чесно, у межах здорової та справедливої конкуренції. Хочеш - слухай разом з усіма московський блатняк у маршрутці, а не хочеш - висідай, іди пішки та співай українських пісень.
З власної доброї волі, з усвідомленням своєї відповідальності перед нащадками маємо максимально обмежити споживання чужинської інформпродукції (москвомовних бульварних газет, книжок, листівок, аудіокасет і дисків з російською попсою та кримінальними піснями, а також російських відеофільмів, теле- і радіопрограм). При тому потрібно зберегти здоровий глузд й утриматись від перегинів та крайнощів. Зрозуміло, що існує частина продукції (зразки високого мистецтва, неперекладена спеціалізована література) варта купівлі та використання. Але основний принцип - всюди, де тільки це є можливим, віддавати перевагу рідному.
Безумовно, боротьба за інформаційну безпеку не вичерпується тільки запереченням та обмеженнями у споживанні чужого. Природа не терпить порожнечі. Необхідно активно і наполегливо відшуковувати власний інтелектуальний та мистецький продукт. Ворог перекрив нам доступи до скарбниці нашої національної культури. Хіба молоді українці, тирлячись на англо-російських дискотеках, уявляють, скільки сучасних вартісних танцювальних українських пісень від них приховано? Потрібно прорвати блокаду, відновивши сталу комунікацію між виробником та споживачем національного інформпродукту. Тільки живлячись своїм, зростатимемо на силі.
Також мусимо самі, на місцевому рівні, стати продуцентами. Творімо інформаційні події. Тож більше рідних дискотек, публічних переглядів вітчизняних художніх та документальних фільмів, літературних презентацій, обговорень, актуальних лекцій, зустрічей з видатними людьми, самодіяльних концертів. Ми повинні побачити і показати іншим вартісність свого!

Руслан Єгоров,
історик, референт з питань пропаганди КУНу.
м. Луганськ.
(Друкується зі скороченнями).

ТИМ ЧАСОМ…
Кожний комп’ютер, що реалізується в Україні, на момент продажу має бути оснащений електронним словником української мови. Таку думку член-кореспондент НАНУ, директор Українського мовно-інформаційного фонду Володимир Широков висловив на прес-конференції в УКРІНФОРМі, присвяченій найважливішим результатам фундаментальних і прикладних досліджень учених НАН України у галузі суспільних та гуманітарних наук, повідомляє кореспондент агентства. В. Широков поінформував, що таке завдання поставлено і в розробленій за дорученням Президента України Державній програмі національної словникової бази, проект якої перебуває на розгляді у Кабінеті Міністрів України. «Це надзвичайно важлива ділянка роботи не тільки Академії наук, а взагалі державної мовної політики», - наголосив В. Широков.

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #48 за 28.11.2008 > Тема "З потоку життя"