Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (3047)
З потоку життя (6251)
Душі криниця (3440)
Українці мої... (1453)
Резонанс (1480)
Урок української (987)
"Білі плями" історії (1660)
Крим - наш дім (532)
"Будьмо!" (260)
Ми єсть народ? (237)
Бути чи не бути? (70)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (126)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (108)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (830)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
МЮНХЕНСЬК╤ МОТИВИ
«Знов Мюнхеном запахло у ц╕ дн╕…»


БАЧИТИ ЗА ГОРИЗОНТ
Чи не продовжу╓мо ми й дал╕ ту сумну традиц╕ю ╕ сьогодн╕, вкотре бездумно п╕дпираючи як не...


ДВА Р╤ЗДВА, ДВА НОВИХ РОКИ ╤ ЧОТИРИДЕННИЙ РОБОЧИЙ ТИЖДЕНЬ
Пишу ц╕ прописн╕ реч╕ роками, от лиш мало хто те чита╓. Ще менше роблять висновки. Може тому, що...


В ОЧ╤КУВАНН╤ НОВОГО БОГДАНА
Особа Богдана Хмельницького тут ╓ дуже показовою. Геро╖зац╕я образу виключа╓ наявн╕сть вад,...


СПРОБА В╤ДМИВАННЯ ВЛАДИ В╤Д БРУДУ
оч╕льник ДП НГЖВ пан Щекун видав в 2016 роц╕ суворий наказ власкору «Кримсько╖...




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














Гостям Севастополя



FaceBook

Twitter









оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #7 за 15.02.2008 > Тема "Резонанс"
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#7 за 15.02.2008
УКРА╥НОФОБ╤Я – ХВОРОБА НЕБЕЗПЕЧНА

В СВО╥Й ХАТ╤ - СВОЯ Й ПРАВДА!
 9 лютого на шпальтах часопису Севастопольсько╖ м╕ськради “Севастопольские известия” з’явилася публ╕кац╕я Дмитра Табачника “Аннигиляция “Национальной идеи”, у як╕й автор дискредиту╓ чинного Президента, державний устр╕й, державну мову, глузу╓ з ц╕лих областей Укра╖ни, в╕дверто зневажа╓ укра╖нц╕в та пересмику╓ ╕сторичн╕ факти. Публ╕кац╕я – надзвичайно небезпечна для рег╕ону тим, що розпалю╓ ворожнечу й шкодить становленню державност╕ в Криму й Укра╖н╕ в ц╕лому. Депутати м╕ськради пост╕йно використовують св╕й часопис для пол╕тичного напруження в рег╕он╕.
 Терм╕н “анн╕г╕ляц╕я” словник тлумачить в╕дсилаючи до латинського annihilatio, виокремлюючи словотв╕рне nihil, що у буквальному переклад╕ означа╓ – Н╤ЩО. Саме ж слово анн╕г╕ляц╕я ще тлумачиться як ЗНИКНЕННЯ, або перетворення в Н╤ЩО.
 Автор цього довол╕ небезпечного опусу вважа╓ Укра╖ну м╕н╕-╕мпер╕╓ю, захоплю╓ться звичаями старо╖ ╕мперсько╖ Рос╕╖, й глузу╓ з усього укра╖нського. Наприклад, галичан в╕н назива╓ “искренне ограниченными», бо вони «...до сих пор считают Галичину центром мира”. На думку ж автора, Галичина це м╕сце, зв╕дки “...вместо министров и фельдмаршалов ко двору русского царя поставляли конюхов, лакеев и горничных гарнизонным офицерам австрийского кайзера”.
 Автор намага╓ться нав’язати читачев╕ думку, що “Исторически обоснованный комплекс неполноценности, свойственный населению западных областей Украины, почувствовавшему себя “национальной интеллигенцией”, только заняв дома и квартиры своих бывших хозяев-поляков, изгнанных или уничтоженных Гитлером и Сталиным, следует лечить, а не навязывать всей Украине, даже если его разделяет президент”.
 Пан Табачник просто мл╕╓ в╕д Укра╖ни зразка хоч би до 2004 року, коли н╕хто не шанував у соб╕ укра╖нця. Тод╕шня держава нагадувала йому толерантну царську Рос╕ю: «Толерантность царского правительства заходила так далеко, что на российских имперских орденах, вручавшихся особам неправославным, дабы не смущать оных, вместо религиозных символов помещался двуглавый орел. Империя всеми силами подчеркивала, что ее не интересуют культурно-национальные предпочтения подданного, только – верная служба общей Родине. Примерно таким же – осовремененным принципом руководствовалась украинская власть до 2004 года.
 С приходом к власти Ющенко все это кончилось. На государственном уровне возобладали пещерно-националистические концепции «украинской Украины» и «Украины для украинцев». Вместо строительства государства, в котором, по словам Леонида Кравчука, «русскому должно быть лучше, чем в России, а еврею лучше, чем в Израиле», нас стали призывать думать по-украински...».
 Друкувати так╕ реч╕ у Криму – значить розпалювати м╕жнац╕ональну ворожнечу. Депутати Севастопольсько╖ м╕ськради достеменно розум╕ють це, але використовують власний часопис, що утриму╓ться на грош╕ громади, серед яко╖ – чверть укра╖нц╕в, св╕домо принижуючи ╖х, с╕ючи вороже до них ставлення рос╕йськомовного населення м╕ста. Дума╓ться, л╕кувати сьогодн╕ треба не укра╖нц╕в зах╕дних областей, до чого заклика╓ пан Табачник, а саме депутат╕в вс╕х р╕вн╕в. Бо укра╖нофоб╕я – хвороба досить небезпечна.
 За коментарем публ╕кац╕╖ у часопис╕, п╕дпорядкованому м╕ськрад╕, я звернулася до пол╕толога, доцента Ки╓во-Могилянсько╖ академ╕╖, севастопольця ╤горя Лос╓ва:
 - Яка Ваша думка щодо публ╕кац╕╖ Дмитра Табачника та доц╕льност╕ розм╕щення ╖╖ на шпальтах часопису представницько╖ влади м╕ста?
 - Зрозум╕ло, що сьогодн╕шня м╕ськрада вбача╓ сенс сво╓╖ д╕яльност╕ в п╕двищенн╕ конфронтац╕йност╕ м╕ж м╕стом ╕ державою, маючи на цьому шляху вже чимало усп╕х╕в. Дехто мр╕╓, аби Укра╖на розпалася на шматки. Нещодавно я побачив у цьому ж часопис╕ публ╕кац╕ю нардепа-рег╕онала Вадима Колесниченка п╕д назвою «Шляхом колишньо╖ Югослав╕╖».
 Неспроможн╕сть захистити повсякденн╕ реальн╕ ╕нтереси городян щодо тепла та гарячо╖ води у помешканнях, зв╕льнення в╕д см╕тт╓звалищ м╕ста тощо штовха╓ вищезгадану г╕лку влади робити щось на зразок димово╖ зав╕си, коли все навкруги бачиться неч╕тко, або ще використовувати жахалки на зразок НАТО, щоб люди забули, що вони живуть без тепла й гарячо╖ води та дихають смородом см╕тт╓звалищ.
 Я ось прокинувся сьогодн╕ у зимно-холодному помешканн╕, не маючи жодного боргу за теплопостачання, й це мен╕ нав╕ю╓ просто шалену любов до пана Саратова ╕ його компан╕╖. Я розум╕ю, що депутатам кортить все звалити на держадм╕н╕страц╕ю, але ж м╕ськрада – це представницька г╕лка влади, обрана й утримувана громадою не для психопатичних м╕тинг╕в та пол╕тичних шоу, а для того, аби вона бодай щось для м╕ста робила. Все вже почина╓ набридати. Коли, наприклад, депутат, що оп╕ку╓ться земельними ресурсами м╕ста, на зустр╕ч╕ з представниками м╕сцевих ЗМ╤ зам╕сть того, щоб розпов╕сти про роботу депутатсько╖ ком╕с╕╖ та стан земельних ресурс╕в громади, почина╓ розмову з вояк╕в УПА, то чутно вже не см╕х, а рег╕т журнал╕ст╕в. Так же не можна, нав╕ть демагог╕я повинна мати як╕сь меж╕.
 Що ж до само╖ публ╕кац╕╖, то мене не диву╓, що м╕сцев╕ депутати передрукували цю ганебну, на м╕й погляд, статтю Дмитра Табачника, бо в н╕й не просто неприязнь до Укра╖ни та укра╖нц╕в. Зрозум╕ло, що ц╕й людин╕ кра╖на, де вона керувала ск╕льки рок╕в, зда╓ться сьогодн╕ чужою й ворожою, але разом з тим в статт╕ в╕дчува╓ться якась патолог╕чна суто расова ненависть до укра╖нц╕в. Таке бува╓, коли представник одного етносу дуже не любить представник╕в ╕ншого етносу. Я не знаю, до якого етносу належить сам пан Табачник, то не моя справа, але з його статт╕ зрозум╕ло одне: в╕н укра╖нц╕в ненавидить, зневажа╓ ╕ не прихову╓ цього. У таких випадках людина б╕льш-менш нормальна намага╓ться бодай якийсь ф╕говий листочок, як кажуть, мати.
 Варто ще зазначити, що ц╕╓ю публ╕кац╕╓ю депутати цин╕чно плюнули в обличчя вс╕м севастопольським ветеранам, як╕ проголосували за комун╕ст╕в, в╕тренк╕вц╕в, бо автор назива╓ вс╕х, хто стояв б╕ля виток╕в Радянського Союзу, «торжествующим быдлом». Пан Табачник в╕д коал╕ц╕╖ з комун╕стами у Верховн╕й Рад╕ вже б╕льш-менш зв╕льнився, але в Севастопол╕ коал╕ц╕я поки що збер╕га╓ться.
 Що ж до самого автора, то Табачник не ╓ дуже осв╕ченою людиною. У нас можна стати й доктором, ╕ професором, ╕ зробити кар’╓ру, будучи посередн╕м фах╕вцем. Для прикладу, у вищеозначен╕й статт╕ в╕н назива╓ Укра╖ну м╕н╕-╕мпер╕╓ю, бо тут, мовляв, мешка╓ чимало нац╕ональностей. Але ж Укра╖на за м╕жнародною етнокласиф╕кац╕╓ю нав╕ть не ╓ багатонац╕ональною державою, бо титульна нац╕я в н╕й становить майже 80% населення. Багатонац╕ональною ж вважа╓ться кра╖на, у як╕й титульна нац╕я становить менше 50%. У цьому сенс╕ Укра╖на ╓ довол╕ мононац╕ональною державою. До реч╕, не так вже й багато ╕сну╓ у св╕т╕ кра╖н, де титульна нац╕я ма╓ такий високий в╕дсоток серед населення. Називати ж кра╖ну ╕мпер╕╓ю т╕льки тому, що в н╕й мешкають представники ╕нших нац╕ональностей – повний абсурд. У Франц╕╖, скаж╕мо, мешкають ╕ араби, ╕ турки, й ╕нш╕, але вона н╕яким чином не ╓ ╕мпер╕╓ю. ╤мпер╕я – це держава, яка насильницьким шляхом при╓дну╓ до себе територ╕╖ ╕нших держав. Укра╖на н╕чого насильницьким шляхом до себе не при╓днувала. Нав╕ть Крим при╓днався до Укра╖ни без будь-якого насильства. До того ж, в 1991 роц╕ кримчани у сво╖й б╕льшост╕ проголосували за самост╕йну Укра╖ну. У С╕мферопол╕ це було десь 54%, в Севастопол╕ - 57%, а в тод╕ ще радянському Чорноморському флот╕ – 78%. Дума╓ться, пан Табачник просто не знайомий з визначенням «╕мпер╕я».
 Говорячи про толерантн╕сть, яка ╕снувала у Рос╕йськ╕й ╕мпер╕╖ щодо ╕нших народ╕в, автор публ╕кац╕╖ дуже лукавить. Доктор ╕сторичних наук мав би знати про ╖хню дискрим╕нац╕ю, або в нього – викривлене поняття толерантност╕.
 Стосовно нац╕ональних меншин, яким ма╓ бути краще в Укра╖н╕, н╕ж на ╕сторичн╕й батьк╕вщин╕, то я не вбачаю в цьому н╕чого поганого, за умови, що титульна нац╕я у сво╖й кра╖н╕ живе нормально. А коли ставиться питання, що вс╕м ма╓ в Укра╖н╕ бути краще, н╕ж укра╖нцям, то це, вибачте, ман╕фест окупанта. Що ж до того, що пан Табачник не хоче думати по-укра╖нськи, то, на мо╓ переконання, в╕н ╕ не здатен думати по-укра╖нськи, й н╕коли цього йому вже не буде дано. У сам╕й же його публ╕кац╕╖ мало доказ╕в ╕ багато емоц╕й, що виникають на тл╕ расово╖ ненавист╕ до укра╖нц╕в.
 Автор ще вдався до образ на адресу галичан. На мо╓ переконання, йому варто було б запозичити в них культурно╖ повед╕нки й толерантност╕, про яку в╕н мовить, але, п╕дозрюю, вклада╓ у це поняття дещо ╕нший зм╕ст.
 Дума╓ться, що фаховий коментар пол╕толога ╤горя Лос╓ва перекона╓ найзатят╕шого укра╖нофоба. Недаремно в╕дкритих дискус╕й з ним побоюються вс╕ т╕, хто зомбу╓ севастопольц╕в нап╕вправдою, а то й в╕двертою брехнею. Публ╕кац╕я ж Дмитра Табачника, як ╕ розпалювання ворожнеч╕ депутатами Севастопольсько╖ м╕ськради, ще матиме достойну оц╕нку укра╖нства Севастополя ╕ не лише Севастополя. Дума╓ться, настане час... Сьогодн╕ Укра╖на лише п╕двелася з кол╕н. Вона ще постане на повний зр╕ст. Варто в╕рити й наближати цей час.
 Л╕д╕я СТЕПКО.
м. Севастополь.

РЕЗОНАНС
«ЗАЛИШИТИ ЙОМУ ПРАВО ТИТУЛУВАТИСЯ ВЧЕНИМ – ЦЕ СОРОМ ╤ ГАНЬБА!»
Захистимося в╕д пропаганди людиноненависництва, ксенофоб╕╖ Д. Табачником! В╕дкритий лист до громадськост╕ Укра╖ни: вимагаймо в╕д ВАК Укра╖ни позбавити Дмитра Табачника титулу доктора ╕сторичних наук!
Черговий опус з претенз╕╓ю на «науков╕сть» «Аннигиляция национальной идеи» Дмитра Табачника, видрукуваний у «воскресл╕й» з темряви атав╕стичних ╕нстинкт╕в початку минулого стол╕ття чорносотенськ╕й газетц╕ «Киевский телеграфъ» (3 - 5 с╕чня ц. р.), був би см╕ху вартий, якби не титули «професор» ╕ «доктор ╕сторичних наук», якими хизу╓ться колишн╕й в╕це-прем’╓р з гуман╕тарно╖ пол╕тики. Спод╕╓мося, що наш╕ достойн╕ вчен╕ надал╕ не триматимуть у сво╖х рядах вирощеного в проб╕рц╕ укра╖ножерства «професора», дозволяючи йому таким чином представляти укра╖нську науку з позиц╕й нев╕гластва ╕ неоговтаного великодержавного рос╕йського шов╕н╕зму. Щоб не бути голосл╕вними, проциту╓мо деяк╕ «в╕дкриття» нашого «учоного» недоросля. «Практично вс╕ ╕мперськ╕ держави в╕д Риму до Рос╕йсько╖ ╕мпер╕╖, – пише Д. Табачник, – намагаються кооптувати меншини в загальнодержавну систему, об’╓днуючи ╖х ╓диним бюрократичним апаратом, ╓диними податками, гарантуючи в╕йськовий захист ╕ не вм╕шуючись в ╖хн╕ рел╕г╕йн╕, мовн╕ ╕ культурн╕ традиц╕╖». Якщо б╕долашний доктор говорить про «вс╕ ╕мпер╕╖», то сл╕д було назвати ╕ нацистський Рейх, адже саме п╕д впливом нацистсько╖ ╕деолог╕╖ про «повноц╕нну» нац╕ю н╕мц╕в, як нац╕ю ╕берменш, ╕ про «неповноц╕нн╕» вс╕ ╕нш╕ нац╕╖, очевидно, визр╕ла й мисля Табачника, що «меншини» – це «неповноц╕нн╕» нац╕╖, як╕ проживали ╕ проживають на власних етн╕чних територ╕ях, загарбаних Рос╕╓ю. До таких «меншин», за Д. Табачником, у хвален╕й ним Рос╕йськ╕й ╕мпер╕╖ належала й Укра╖на, населенню яко╖ ╕мпер╕я начебто гарантувала збереження вс╕х його традиц╕й. Таким «збереженням» Д. Табачник, вочевидь, вважа╓ нищення укра╖нських церков Петром ╤, страх╕тливий погром у Батурин╕, коли рос╕йськ╕ солдати вбивали старих ╕ малих, а ваг╕тним ж╕нкам розпорювали животи, «д╕яльн╕сть» Катерини II, Валу╓вський та Емський укази...
 Ми нагадали лише в╕дом╕ нав╕ть школярев╕-початк╕вцю факти, про як╕ «доктор ╕сторичних наук», як вигляда╓, не зна╓, або, може, не добача╓... в догоду сво╖й теор╕╖ про «ун╕версал╕стськ╕сть» ус╕х тотал╕тарних ╕мпер╕й, починаючи з Римсько╖. Та хоча тотал╕таризм в ус╕й повнот╕ нелюдськост╕ ╕ жорстокост╕ сяга╓ час╕в давн╕х ╢гипту, Ассир╕╖ та Вавилон╕╖, а про ассир╕йський та вавилонський полони нащадк╕в патр╕арха Якова зна╓ нав╕ть кожен зневажуваний «учоним» «доктором» укра╖нський селянин, торкнемося деяких факт╕в з ╕стор╕╖ поставлено╖ Табачником на перше м╕сце Римсько╖ ╕мпер╕╖. Згада╓мо, власне, Велику в╕йну юде╖в з римлянами (66 - 70 рр. н. е.). На той час п╕двладною римлянам кра╖ною юде╖в керували прокуратори ╕, як зауважують досл╕дники, на ц╕ посади, на горе юдеям, настановлювалися щонайг╕рш╕ особи, котр╕ потурали несправедливост╕, здирствам, свавол╕, вбивствам, а що найг╕рше — зневаз╕ «неримських» рел╕г╕йних традиц╕й. Саме останн╓ – наруга римських солдат╕в над рел╕г╕йними традиц╕ями юде╖в у Цезаре╖, була тою краплею, яка переповнила терп╕ння. Спершу юдейськ╕ посли звернулися з╕ скаргою до римського прокуратора Флор╕я, проте... були кинен╕ до в’язниц╕. А в ╢русалим╕ Флор╕й наклав величезний податок на юдейську святиню, до того ж за непослух наказав римським солдатам вбивати ╕ грабувати вс╕х юде╖в, хто лиш потрапить п╕д руку (лише за дек╕лька годин загинули сотн╕ невинних юде╖в, а погроми продовжувалися день за днем). ╤ юде╖ повстали, ╖хня боротьба тягнулася з перем╕нним усп╕хом до осен╕ 69 року. Тод╕ ╕мператор Веспас╕ян послав на ╢русалим свого сина – полководця Тита. Першу перемогу Тит здобув п╕д час найвеличн╕шого в юде╖в свята Пейсах (юдейська Пасха). ╤ з властивим ус╕м завойовникам лицем╕рством пооб╕цяв помилувати юде╖в, якщо вони здадуться. «Проте юде╖ добре знали, – зауважують досл╕дники, – яка доля сп╕ткала ╖хн╕х брат╕в, котр╕ шукали ласки у римлян, тому постановили, що краще загинути, н╕ж в╕ддати м╕сто ворогов╕». У в╕дпов╕дь 9 Т╕ша, за юдейським календарем, Тит спалив ╓русалимський дитинець, а в╕дтак ╕ славну Царську святиню та замордував тисяч╕ юде╖в – не лише юдейських во╖н╕в, а й старих людей, ж╕нок ╕ немовлят. Хто врятувався в╕д погрому, змушений був м╕грувати з отчих земель. А День 9 Т╕ша б’Аб донин╕ ╓ для юде╖в днем жалоби ╕ посту!!!
 «╤ ти боролась, як ╤зра╖ль, моя Укра╖но!» – напише Леся Укра╖нка. Якби колишн╕й в╕це-прем’╓р Укра╖ни з гуман╕тарно╖ пол╕тики
Д. Табачник бодай трохи знав ╕стор╕ю хоча б сво╖х прад╕д╕в-юде╖в, то мав би прийти до такого ж висновку. Та б╕долаха, мабуть, не зна╓ н╕чого н╕ про День 9 Т╕ша, н╕ нав╕ть про Голокост у нацистськ╕й Герман╕╖, яка од╕дичила нелюдськ╕ «традиц╕╖» Римсько╖ та Рос╕йсько╖ ╕мпер╕й, н╕ про провокован╕ останньою чорносотенськ╕ погроми та винищення кор╕нних нац╕й на ╖хн╕х землях, ╕накше в╕н би не насм╕лився писати так зневажливо про боротьбу Укра╖нсько╖ Повстансько╖ Арм╕╖ та про «голодомори» на земл╕, яка дала притулок його прад╕дам, а ще й обурюватися, що «за отрицание Голодомора» «грозили и грозят тюрьмой» (як на нашу гадку, мало погрожувати – вже пора й д╕яти, бо День пам’ят╕ жертв Голодомору – День нашо╖ жалоби ╕ посту, що в╕дпов╕да╓ б╕бл╕йн╕й матриц╕ – Богом даному праву кожному народов╕ боронити свою г╕дн╕сть ╕ пам’ять, моральну чистоту ╕ свободу).
 Нев╕гластво ╕ недоумкуват╕сть Д. Табачник компенсу╓ возвеличуванням найзлочинн╕ших ╕мператор╕в. Бо для чого, скаж╕ть на мил╕сть Божу, було згадувати з-посеред ус╕х в╕зант╕йських ╕мператор╕в саме Юстин╕ана (VI ст.), за правл╕ння котрого в╕дбулося жахливе пересл╕дування юде╖в у В╕зант╕╖, внасл╕док чого, як св╕дчить давн╕й арабський ╕сторик Аль Масуд╕, вони знову змушен╕ були масово м╕грувати? В╕рог╕дно, тод╕ ж вони прийшли й на наш╕ земл╕, де знайшли можлив╕сть жити ╕ працювати. Не кажемо вже, що завойовницька пол╕тика пол╕етн╕чно╖ В╕зант╕йсько╖ ╕мпер╕╖ супроводжувалася страх╕тливим знущанням з полонених – ╖х осл╕плювали, катували, живцем здирали шк╕ру (наприклад, ╕мператор Васил╕й ув╕йшов в ╕стор╕ю п╕д ╕менем «болгаровбивц╕», оск╕льки, л╕кв╕довуючи болгарський Патр╕архат, закатував понад 10 тисяч болгар на ╖хн╕й же земл╕), в ╕мператорських палацах пост╕йно панували п╕дступ, зрада, царевбивство, розпуста, пияцтво (ще один ╕мператор нав╕ть ув╕йшов в ╕стор╕ю п╕д ╕менем «Михайло-пияк»)... Так само ╕мперська Рос╕я знищила Укра╖нську Митропол╕ю в Ки╓в╕, переважна б╕льш╕сть рос╕йських цар╕в загинули внасл╕док вза╓монасильства. А про розпусту, символом яко╖ стала Катерина II, вже й не кажемо...
Та Д. Табачник так вихваля╓ рос╕йську ╕мпер╕ю за ╖╖ «людинолюбн╕» преференц╕╖ до «╕нородц╕в» (може, до кавказьких? До Шам╕ля, наприклад?) та обдаровування «российским дворянством» усякого роду ренегат╕в (проциту╓мо: «...ограничения, накладывавшиеся на имперских «инородцев» (неправославных) имели скорее характер преференций. Так, их не призывали в армию (ба, «учоний» нав╕ть не в╕да╓, що у склад╕ в╕йська царсько╖ Рос╕╖, яка в 1914/15 р. окупувала Галичину, були не лише рос╕яни), они вместо регулярных налогов платили ясак натурой (преимущественно пушниной) (во╕стину, як писав Т. Шевченко у поем╕ «Кавказ» «чом ви нам платить за сонце не повинн╕...»), ими управляли их собственные «князья», одновременно получавшие и российское дворянство и т. д.»), що мимовол╕ закрада╓ться думка, а яким «дворянським титулом» заплатить йому сучасна ╕мперська Рос╕я? Гада╓мо, жодним. Бо, як би не старався Д. Табачник виставити себе «ун╕версальним» космопол╕том без роду-племен╕, т╕, чи╖м гаслом донин╕ ╓ «Бей жидов, спасай Рассею», не забудуть його походження. Бо «Рассея» в уяв╕ шов╕н╕ст╕в – це й Укра╖на, й Б╕лорус╕я, котр╕ «зобов’язан╕» ненавид╕ти те, що ненавидить «Рассея», – вс╕х «инородцев», «иноверующих», у т. ч. й юде╖в, чи╓ м╕сце, зг╕дно з вел╕корусской пр╓ф╓р╓нци╓й – Б╕роб╕джан, ╕ чи╖ синагоги, зг╕дно з возславлюваною Д. Табачником «рел╕г╕йною толерантн╕стю» ╕мпер╕╖, були знищен╕ нею дощенту. Тож чи дивно, що в дус╕ ц╕╓╖ ж «толерантност╕» ще й нин╕ рос╕йськ╕ шов╕н╕сти у Львов╕ вимащують одн╕╓ю й т╕╓ю ж фарбою пам’ятн╕ таблиц╕ ╢. Коновальцев╕ та Р. Шухевичу (чи╖ ╕мена так ненавидить Д. Табачник) ╕ в╕дновлен╕ в роки незалежност╕ юдейськ╕ синагоги?
 Та наруга над останн╕ми не болить «учоному» – хоча десь там у глибин╕ в╕к╕в прад╕дами цього сараки були юде╖, ╖хня кров давно вив╕трилася у жилах Табачника-манкурта, позбавленого пам’ят╕ ╕ розуму. Адже лише у приступ╕ швидкопрогресуючого маразму ╕ вибуху спровокованого ним укра╖ножерства в╕н м╕г написати, що галичани «до сих пор считают Галичину центром мира, поскольку вместо министров и фельдмаршалов ко двору русского царя она поставляла конюхов, лакеев и горничных гарнизонным офицерам австрийского кайзера. Однако исторически обоснованный комплекс неполноценности, свойственный населению западных областей Украины, почувствовавшему себя «национальной интелигенцией» только заняв дома и квартиры своих бывших хозяев-поляков [...], следует лечить, а не навязывать всей Украине, даже если его разделяет Президент». Або «Почему в стране не может быть два государственных языка? Потому, что так думает Виктор Ющенко. А почему так думает Ющенко? А потому, что последние пятьдесят лет, приезжая в города, украиноязычное, вернее, суржикоговорящее сельское население чувствовало свою ущербность по сравнению с говорящими на литературном русском языке «местными» и, в первую очередь, учило русский язык, чтобы не отличаться. Теперь этот накопленный годами комплекс неполноценности выливается в агрессию: «Мы учили «москальську мову», теперь вы учите наш суржик». А пропагуючи П╕СУАР, колишн╕й в╕це-прем’╓р Укра╖ни з гуман╕тарно╖ пол╕тики Д. Табачник зауважу╓ ╕ погрожу╓: «Кушнарёв убит, но идеи его востребованы. Новые лидеры неизбежно будут радикальнее предшественников, поскольку произойдёт радикализация замордованных «свидомитством» избирателей, а последствия для Украины будут плачевны»...
 Нацистський оскал претендента у «лидеры» очевидний. Та як би не кепкував Д. Табачник з кваз╕м╕ф╕чних верс╕й деяких сучасних любител╕в пра╕стор╕╖, н╕хто з них не лише не претенду╓ на висок╕ науков╕ звання, а й не дозволя╓ соб╕ злочинно╖ пропаганди людиноненависництва ╕ ксенофоб╕╖. А сповнений блювотиною ненавист╕ нев╕глас Д. Табачник донин╕ п╕дпису╓ться наданим йому нев╕домо за що ВАК незалежно╖ Укра╖ни високим вченим титулом, представляючи начебто укра╖нську науку ╕ претендуючи на «високоумн╕» дискус╕╖. Проте дискутувати з нев╕гласом чи доводити дурнев╕, що в╕н дурень, не варто. Та якщо залишити йому право титулуватися вченим – то це сором ╕ ганьба! Це плювок в обличчя не лише ус╕м вченим, не лише Укра╖н╕, а й ус╕й св╕тов╕й культур╕ та науц╕. Тому зверта╓мося до член╕в Нац╕онально╖ Академ╕╖ Наук, Наукового Товариства ╕мен╕
Т. Шевченка, член╕в ВАК, ректор╕в ВНЗ, в╕домих вчених в Укра╖н╕ ╕ за ╖╖ межами: час уже позбавити Д. Табачника вс╕х наданих йому титул╕в. Нехай соб╕ пасе свин╕ (якщо подужа╓) на власн╕й дач╕ ╕ псу╓ пап╕р.
 Водночас, поск╕льки ман╕якальн╕ ╕де╖ «табачник╕в» пропагують чорносотенськ╕ рос╕йськ╕ видання в Укра╖н╕, вимага╓мо (╕ просимо громадськ╕сть п╕дтримати наш╕ вимоги) в╕д Прокуратури та СБУ Укра╖ни провести розсл╕дування ╕ порушити крим╕нальну справу проти таких видань, зокрема, проти газети «Киевский телеграфъ». Адже завданням сусп╕льства ╓ захиститися в╕д пропаганди людиноненависництва, ксенофоб╕╖, ╕мперського шов╕н╕зму, розпалювання м╕жнац╕онально╖ ворожнеч╕, в т. ч. укра╖нофоб╕╖ та юдофоб╕╖, ╕ т. д., п╕д якими кваз╕╕сторичними висновками вони б не ховалися. Така пропаганда не дискуту╓ться – в ус╕х розвинених кра╖нах вона тракту╓ться як злочин, ╕ в╕дпов╕дно кара╓ться. Покарання за таку пропаганду передбача╓ ╕ чинне законодавство Укра╖ни.
 Лютий 2008 р.

П╕дписи: ╤рина Калинець, громадський д╕яч; Марк╕ян ╤ващишин, голова ком╕с╕╖ з питань культури Льв╕всько╖ м╕сько╖ ради; Ярослав Дашкевич, професор, доктор ╕сторичних наук, заслужений д╕яч науки, кавалер ордена Я. Мудрого; Михайло Голубець, професор, академ╕к НАН Укра╖ни, доктор б╕олог╕чних наук; ╤ван Головацький, професор, доктор б╕олог╕чних наук; ╤гор Калинець, письменник, Лауреат Державно╖ прем╕╖ ╕м. Т. Шевченка; В╕ктор Кам╕нський, композитор, Лауреат Державно╖ прем╕╖ ╕м. Т. Шевченка; В╕ра Лясковська, депутат м╕сько╖ ради, кавалер ордена кн. Ольги; Тетяна Крушельницька, професор Ун╕верситету «Льв╕вська пол╕техн╕ка», депутат м╕сько╖ ради; Михайло Ягольник, арх╕тектор; В╕ктор Москалюк, художник, депутат м╕сько╖ ради; Степан Гунько, професор Льв╕всько╖ академ╕╖ друкарства; Микола Шимчук, заслужений художник Укра╖ни; Стефан╕я Шабатура, кавалер ордена кн. Ольги.

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #7 за 15.02.2008 > Тема "Резонанс"


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=5577

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков