Версiя для друку Обговорити в форумi

 
Свічка, що переходила з рук в руки, зберігала тепло дотика тоненьких дитячих пальчиків і вже загрубілих від щоденної праці рук вихователів та вчителів дітвори. Це було трохи дивно, бо зовні схоже на якусь гру, але і урочисто, хвилююче, ніби здійснювався обряд єднання присутніх. Так передають свічки з рук в руки в переповненому храмі зі словами: "До свята!"
 Але не свято символізувала ця нинішня свічка, яка закінчила свій шлях в руках однієї з вчительок навчально-реабілітаційного центру "Надія", що в Сімферополі, майже здійснивши коло. Це був символ скорботи за загиблими під час голодоморів на інтегрованому уроці-реквієму, що відбувся тут 21 листопада.
 Церемонії передували вступне слово директора центру Тетяни Онуфріївни Панацишеної та виступи педагогів, що вели цей урок: Катерини Василівни Шарай (українська мова та література) і Людмили Федорівни Зашихіної (історія).
 "У світі буває багато трагедій, катастроф. І коли люди гинуть від стихійного лиха - це одне, коли вони гинуть, захищаючи від ворога Батьківщину, - це інше. Але коли народ-хлібороб помирає на своєму чорноземі від голоду - це вже ні з чим не можна порівняти!" - лунає голос Катерини Василівни. А один з учнів читає вірш з такими проникливими словами: "Дай мені, Боже, хоч соломинку! Зроби так, щоб їсти не хотілось..."
 Сьогодні вже ні для кого не таємниця, що колективізація відбувалася насильницьки і перетворила селян на батраків, "розкуркулювали" до останньої зернини.
 В підручниках є і красномовні приклади-спогади колишніх дівчаток і хлопчиків. Хоча б такі: сиділа сім’я обідала. Прийшли представники влади. Забрали все до нитки, навіть чугун з картоплею, що стояв на столі. А ту картоплину, що дитина затиснула в кулачку, теж вирвали і розбили її об землю.
 Непомітно ведучі перейшли на спогади, пов’язані з історією власних родин. Катерина Василівна розповіла про те, що пізнала від матусі, яка досвіту, дівчинкою, ходила збирати колоски. О 8-й ранку поле вже охоронялося.
 - А як же закон "Про п’ять колосків?" - підключилася до спогадів Людмила Федорівна, яка знала про голод теж не лише з підручників, а і з розповідей бабусі. Бабуся вижила одна, втративши чоловіка, трьох дітей, батька і матір. Як вижила? Дивом. Рятувалися лободою, кропивою, смажили і їли ховрашків, ящірок. Але справжнім "святом" ставала загибель в шахті коняки. Її відвозили в кар’єр, обробляли карболкою, що мала нестерпний запах. А коли ця процедура закінчувалася, на коняку накидалися голодні люди - з ножами, сокирами та іншим знаряддям. Перед тим, як варити, м’ясо довго вимочували - надто смерділо.
 За офіційними даними, щодня помирало 25 тисяч людей, а загалом Голодомор 1932 - 1933 років забрав життя майже у 10 млн. громадян.
 - І щоб лихо не повторилося, ми не маємо права забувати про ці події, - підбила підсумки Катерина Василівна. - Ми мусимо пам’ятати про загиблих. А в суботу, 24 листопада, попросіть своїх батьків, аби вони запалили свічку і поставили на підвіконні, щоб усі її бачили. Таким чином ми віддамо шану пам’яті своїх предків. Ці свічки уособлюватимуть їхні зіркові душі. А ви мусите передати це світло в майбутнє.
 Далі - хвилина мовчання. І свіча, що окреслила ще одну спіраль нашого життя. Адже і сьогодні - не всі ми багаті і ситі й не зі своєї власної вини. І, можливо, це пригадають колись діти дітей, що взяли участь в ритуалі пам’яті.
 Тамара СОЛОВЕЙ.

 Детальна розповідь про навчально-реабілітаційний центр "Надія" - в наступних номерах "КС".

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #47 за 23.11.2007 > Тема "З потоку життя"