Версiя для друку Обговорити в форумi

НАРОДНИЙ КОМЕНТАР

Пригадується, як іще на зорі нашої незалежності один чесний і розумний росіянин із Дніпропетровщини зауважив: "А знаете, Украине сейчас будет очень трудно наладить у себя нормальную жизнь. Во-первых, здесь очень мало действительно патриотической элиты, так как Варшава с Москвой веками её умышленно уничтожали. А во-вторых, Москва знала, что Украина вот-вот отделится от неё, и поэтому заранее расставила здесь везде своих верных и послушных людей, которые изо всех сил будут противодействовать, сея повсюду раздоры и антигосударственные настроения".
 Перевибори депутатів Верховної Ради України - це сьогодні найважливіший фронт боротьби за наше краще майбутнє. І допоки в Україні не буде патріотичної й справедливої влади, яка чесно відстоювала б національні інтереси всього українського народу, доти нам не варто навіть і мріяти про нормальне життя.
 Щоправда, у нас уже є патріотичний Президент України В. Ющенко, якого ми всенародно обрали в 2004 році в тяжкому двобої з фальсифікаторами - україноненависниками, але він сам усього переробити, звісно, не зможе. Тож Україні вкрай потрібні також і патріотичний парламент, і патріотичний уряд. Але як нам, простим виборцям, обрати дійсно патріотичних, гідних і порядних народних депутатів, коли ми тепер голосуємо не за окремих конкретних кандидатів, а відразу за якусь усю політичну партію? Тут у кожного виборця, мабуть, свої підходи й критерії вибору.
 Розповім щиросердно й коротко, як я сам особисто робив свій вибір на 30 вересня ц. р., перебираючи всю наявну в мене інформацію про найбільш популярні сьогодні політичні партії й блоки. Тут передовсім впадає в око велика схожість економічних програм, бо чи не всі обіцяють золоті гори, лиш би тільки вибрали саме їх. Зате є принципова різниця у ставленні до пунктів, пов’язаних з суто національними інтересами: державної мови (українська чи російська?), незалежності й обороноздатності (знову до Росії чи в НАТО?), територіальної цілісності (централізація чи регіонізація) і т. п.
 В статті 10-й Конституції України сказано досить ясно: "Державною мовою в Україні є українська мова. В Україні гарантується вільний розвиток, використання й захист російської, інших мов національних меншин України". Але чому ж тоді деякі партії підбурюють наше суспільство на проведення всіляких референдумів щодо приниження статусу української державної мови? Переконаний, що на це мають адекватно реагувати всі наші правозахисні органи.
 На Всеукраїнському референдумі 1 грудня 1991 р. 90,3% наших громадян проголосували за Незалежність, але чимало партій закликають нас іти назад, знову до Росії, в якийсь оновлений союз. Проте ярмо завжди залишається ярмом, старе воно чи нове. Як можна так нахабно й безкарно виступати проти незалежності нашої Вітчизни?
 Щодо вступу в НАТО, то Україну заштовхують туди, по-моєму, дві такі головні причини: 1) зрада нашої Верховної Ради, коли вона за безцінь віддала Росії всю свою ядерну зброю, не залишивши для самозахисту України навіть тактичного ядерного озброєння; 2) недобросусідське ставлення до нас самої Росії (події навколо острова Тузли, небажана нам присутність Чорноморського флоту РФ на нашій території, боротьба за маяки тощо).
 В питанні централізації чи регіонізації влади має бути знайдена "золота середина", а не перетягування ковдри лише на себе, як в гаслі "Власть - регионам!" Можливо, що й справді нашим регіонам не вистачає якихось важливих для їхньої нормальної життєдіяльності прав, але нехай це питання вирішують патріотичні професіонали, а не горлопани на мітингах. Наша регіональна (місцева) влада часто не використовує навіть і ті великі права, які в неї уже є, і громадяни з регіонів змушені звертатися до органів центральної влади, щоб "дядько з Києва" їм допоміг досягти справедливості. А якщо київську владу децентралізувати, то це обов’язково призведе до великого лиха для більшості населення самих регіонів, бо місцеві князьки тоді вже нікого не боятимуться і діятимуть приблизно так, як оце було нещодавно з різким і необґрунтованим підвищенням тарифів на комунальні послуги. Пригадаймо, що лише втручання центральної влади примусило тоді місцеву владу значно пом’якшити тиск на своїх громадян.
 До виборчого блоку "Наша Україна - Народна Самооборона (НУНС) входять 10 політичних партій, які домовилися після виборів об’єднатися в одну партію (давно пора!). Блок НУНС є найпопулярнішим серед інших. Але дуже прикро буде українцям, якщо занадто честолюбні патріотичні партії, що не приєдналися до блоку, не осилять самотужки бар’єр у 3%, а певна частина голосів їхніх виборців автоматично збільшить шанси наших недругів. В блоці НУНС є чимало яскравих постатей, як, наприклад: Ю. Луценко, А. Яценюк, В. Кириленко, М. Катеринчук, Б. Тарасюк, Ю. Костенко та інші. Закономірно, що саме блок НУНС став ініціатором ідеї про зняття з народних депутатів їхньої депутатської недоторканості як найбільшого зла, а також скасування інших, занадто великих пільг. Цю ініціативу радісно привітав увесь український народ, а тому дехто з партій-суперників намагається й собі вхопитись за цю ідею.
 І от, проаналізувавши програми й фактичну діяльність семи найпопулярніших сьогодні політичних партій, блоків та їхніх лідерів, я, безпартійний виборець, зробив висновок, що найкраще захищає цілком весь комплекс національних інтересів України (тобто наші з вами інтереси, шановні виборці), партійний блок НУНС ("Наша Україна - Народна Самооборона"). Саме за цей виборчий блок я й проголосую 30 вересня 2007 року.
 Деякі виборці свідомо відмовляються голосувати за блок НУНС, мовляв, там теж є багато олігархів, кажуть, що "гроші - це велике зло", що "як багатий, так і клятий". Мабуть, у цьому є певна доля істини, проте я вважаю, що взагалі гроші - це велика сила, але вона сама по собі не є ні добром, ні злом, а все тут залежить від самого власника грошей, бо той може їх використовувати як для добра, так і для зла. Це - як ніж або сірник, які можуть приносити і добро, і зло лише в залежності від волі їхнього господаря.
 А хіба не було в Україні багатих меценатів-патріотів, які щиро підтримували своє, національне? Для прикладу можна назвати цукрозаводчиків Симиренків чи дворянина Євгена Чикаленка, якому належать крилаті слова, що Україну треба любити не лише до глибини душі, але й до глибини власної кишені. Тож і всіх нинішніх багатіїв України можна перевірити на їхній патріотизм не лише по тому, в який спосіб вони добувають свої великі кошти, але й по тому, як і на що саме їх витрачають.
 Я вважаю, що українців має дуже турбувати той ганебний факт, що згідно з останніми соціологічними опитуваннями, у нас готові продатися за гроші близько третини (!) виборців, тобто, хто їм більше заплатить, за тих вони й проголосують... Як же так можна чинити? Хіба ж не ясно, що сьогодні ви отримуєте з рук певних партій гроші, а вже за кілька років своєї бурхливої діяльності ці ж самі партії злуплять з вас чи не в сто разів більше?
 Результати виборів 30 вересня 2007 року можуть мати величезне значення для всіх нас. Тут можливі принаймні п’ять варіантів.
 Варіант № 1 (не дуже ймовірний, але можливий) - це коли в парламенті буде практично однакова кількість патріотичних і вороже до них налаштованих депутатів (50 на 50%), або ж із інших причин протягом одного місяця у Верховній Раді не буде сформовано депутатської більшості. В такому випадку Президент України В. Ющенко зобов’язаний буде розпустити такий парламент і ще раз призначити нові вибори.
 Варіант № 2 - це звичний для України років незалежності сценарій, коли у Верховній Раді створюється проста депутатська більшість із непатріотичних, антиукраїнських, по суті, депутатів і Україна практично не рухається вперед.
 Варіант № 3 - це давно бажаний для більшості українців сценарій, щоб у Верховній Раді була, нарешті, створена проста депутатська більшість із патріотичних депутатів.
 Варіант № 4 - це найгірший з усіх сценаріїв, коли у Верховній Раді буде створена конституційна більшість із вороже налаштованих до незалежності України депутатів (до чого останнім часом так уперто йшов О. Мороз, спровокувавши перебіжки депутатів із опозиційних фракцій). За такого варіанту може легко відбутися державний переворот. Це було б для України щось на зразок нової Полтавської битви, в результаті якої український народ "притих" аж на два століття і ледве не зійшов з історичної арени як повноцінний етнос.
 Варіант № 5 - це майже фантастична мрія всіх національно свідомих українців, щоб у парламенті створилася постійна конституційна більшість із патріотичних депутатів. Це був би справжній прорив із ворожого оточення, стрибок України в своєму національно-державному розвитку. Щось на зразок перемоги русичів-українців під керівництвом князя Ярослава Мудрого над печенігами, які тоді всі свої сили кинули на Київ. Ворожі Києву печеніги були розбиті вщент і опісля вже ніколи не загрожували слов’янам.
 В ХІ столітті предки українців у смертельній битві за Київ і за своє власне життя виступили всі дружно й відважно супроти грізних ворогів. А чи поборемо ми сьогодні, в ХХІ ст. оцю новітню навалу?
 Так, якщо виберемо, нарешті, справді патріотичну владу.
 Віктор ТИХЕНКО,
 пенсіонер.
с. Видне Красногвардійського району АРК.

МИ - НЕ ПОЛОВА!
 Відповідь на питання, де ж та така сила, яка буде захищати, розбудовувати українську Україну, для націонал-патріота є - це українські націоналісти. Вони, і тільки вони можуть зламати окупаційний гніт українства. Якщо українська нація вже сьогодні не зробить свій вибір на користь українських націоналістів, то через 5 - 10 років повториться історія (трагічна) 1918 - 1920 років. Ми втратимо незалежну Україну і будемо колонією якогось союзу.
 Прибалтійські республіки після розвалу "імперії зла" і після блокади Кремля швидко оговталися і тепер живуть заможніше, ніж українці. Приклад Естонія. Співвідношення населення було 45% етнічного до 55% російськомовного. І що ж, меншість перемогла більшість, примусила більшість вивчити їхню мову, поважати звичаї, виконувати закони, підкорятися конституції. А чому у нас так не сталося до цього часу? Адже нас 80% - більшість? Причин багато, але найголовніша, що майже 600 років ми не мали держави. Завойовували наші землі монголи, турки, татари, поляки, румуни, німці. А найбільшої, руйнівної шкоди українству завдала Росія за останні 300 років. А завойовники що робили? В першу чергу нищили цвіт української нації, забороняли основу основ нації - українську мову.
 Уявіть собі, якщо господар, зібравши врожай, краще зерно знищить, а посіє тим, що лишилося, і так буде робити 300 років, то що він збере? Звісно - полову.
 Так сталося з українською нацією, коли в 1991 році, здобувши свободу і утворивши державу, ми були нацією- половою. Але як би вороги не нищили нас, не перетворювали на полову, в цій полові завжди були, з покоління в покоління, засівалися і виростали здорові зерна української нації. Тому приклад - Помаранчевий Майдан. Правда, зраджений, але не забутий. І не забутий цілим світом, бо раніше цей "цілий світ" не знав України, а Майдан підніс Україну до таких висот, що тепер в найнепрохідніших джунглях знають, що є така незалежна держава - Україна, і що ця Україна - не Росія.
 Шановне Українство! Якщо Верховна Рада - це серце України, а депутати - краплинки крові, які живлять серце, так давайте проголосуємо за ВО "Свобода", за № 16 у виборчому списку, щоб у новій Верховній Раді України на
20 - 30 крапель було більше української національної крові!
 Невже з 30-мільйонної купи української полови (а ми вже не та полова, що в 1991 році. Помаранчевий Майдан віднайшов і посіяв здорові зерна з тієї полови, і за три роки Україна зібрала прекрасний український національний врожай), яка проголосує, - не знайдеться 1 млн. добірних, патріотично налаштованих зернин українства?
 Вірю, знайдеться! Слава Україні!
 Павло НАЗАРУК, пенсіонер.
м. Львів.

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #39 за 28.09.2007 > Тема "Резонанс"