Спочатку було Слово... Ки╖в ув╕йшов в ╕стор╕ю як твердиня сх╕дного слов’янства, об яку неодноразово розбивалися хвил╕ ╕ноземних напад╕в. Це м╕сто - одне з яскравих вогнищ слов’янсько╖ культури, ╕ в ц╕й культур╕ надзвичайно важливе м╕сце пос╕да╓ духовна спадщина р╕вноапостольних просв╕тител╕в Кирила ╕ Мефод╕я. Ки╖в був ╕ одним ╕з тих центр╕в, зв╕дки Кирило-Мефод╕╖вська традиц╕я поширилася по вс╕й Рус╕. Свят╕ брати не т╕льки подарували нам писемн╕сть, ╕ тим самим прилучили наш╕ народи до велико╖ св╕тово╖ культури, а й поклали початок культурам нашим, нац╕ональним. У братн╕х ╓динов╕рних кра╖нах, якими ╓ Укра╖на ╕ Болгар╕я, шанування пам’ят╕ слов’янських першонавчител╕в ще у XIX стол╕тт╕ почало виходити за рамки суто церковних урочистостей, перетворюючись на свято загальнонац╕ональне для наших кра╖н. 863 року у св╕т╕ з’явилася нова абетка - слов’янська, створена Константином-Кирилом, людиною надзвичайно обдарованою. Кирило, безперечно, сприйняв нов╕ в╕яння сво╓╖ епохи ╕ вт╕лив ц╕ ╕де╖ у слов’янськ╕й абетц╕. Тод╕ саме в╕дбувався новий поворот у сусп╕льн╕й св╕домост╕. Аскетична концепц╕я абсолютного панування духу над т╕лом почала поступатися м╕сцем елл╕нському поглядов╕: у здоровому т╕л╕ - здоровий дух. Знову входили в моду твори язичницьких письменник╕в. Це не було поверненням до минулих час╕в. Просто зм╕цн╕ле християн-ство стало засвоювати все ц╕нне з минулих культур. Кирилиця нин╕ допомага╓ краще зрозум╕ти ╕сторичне минуле народ╕в. Вона ще раз показу╓, що вже у дохристиянський пер╕од слов’яни мали пор╕вняно високу культуру. Вони вочевидь були добре знайом╕ з морально-етичними нормами людського сп╕вжиття, високо ц╕нували осв╕чен╕сть, розум ╕ творч╕сть, чимало було й таких, хто волод╕в терм╕нолог╕╓ю, яку вживали вчен╕ зах╕дних ╕ сх╕дних держав. «Абетка - до мудрост╕ сходинка», - св╕дчить приказка. Запам’ятовуючи кирилицю як абеткову молитву, молод╕ люди засвоювали ╕ ╖╖ морально-етичн╕ установки, як╕ впливали на думки, настро╖, вчинки. ╤ це чудово св╕дчить про мету, яку ставили перед собою Кирило ╕ Мефод╕й, котр╕ лишили нащадкам моральний запов╕т, звернений до серця й розуму вс╕х слов’ян. Парасков╕я РАЙЛЕСКУ-ВИДИНСЬКА, Венцеслав ВИДИНСЬКИЙ-РАЙЛЕСКУ.
У В╤ДНОСИНАХ З ПОЛЬЩЕЮ НЕ ВАРТО НАТИСКАТИ НА ╤СТОРИЧН╤ “МОЗОЛ╤”, ЩО НАТЕРЛИСЯ ЗА 400 РОК╤В
╤СТОР╤Я ОДН╤╢╥ РОДИНИ НА ТЛ╤ КРИМСЬКОТАТАРСЬКОГО НАЦ╤ОНАЛЬНОГО РУХУ
МОЖЕ ТАК СТАТИСЬ, ЩО КРИМ ПОВЕРТАТИМЕТЬСЯ ДИПЛОМАТИЧНИМ ШЛЯХОМ
БИТВА ЗА УКРА╥НУ
