Версiя для друку Обговорити в форумi

ЗНАЙ НАШИХ!

Чи пам'ятає Крим Миколу Гука? Звичайно, пам'ятає. Одні згадують його з гордістю - адже разом боролися, працювали і перемагали, разом долали труднощі й утверджували Україну й українське слово на цих російськомовних теренах. Інші - байдуже, знизуючи плечима, - ну, був тут такий, щось там вимагав, щось пропонував, комусь щось доводив. Ще інші, безперечно, пам'ятають напрочуд добре і згадують переважно з ненавистю - "проклятый бандеровец", "оголтелый националист"... Але пам'ятають. Та і як забути, приміром, мітинг, організований так званим Республіканським рухом Криму та Русскою партією, коли шовіністи не дали можливості українським патріотам від "Просвіти" і Спілки офіцерів України висловити свою позицію. Тоді Микола Гук узяв у руки державний прапор і рішуче пішов в оскаженілий натовп. На нього кидалися з кулаками, зривали офіцерські погони, ганьбили, погрожували фізичною розправою, але він не випустив із рук синьо-жовте знамено...
А як забути вибори в Севастополі 1996 і 1998 рр., до Верховної Ради, у яких Гук брав участь як кандидат у депутати? Звичайно, він ці вибори не виграв та, власне, і не розраховував на перемогу, але йшов, щоб донести до людей українську національну ідею, аби довести, що Крим - український не лише територіально, а й за духом...
Ішов, що називається, з відкритим заборолом - зі своїм щирим українським словом з галицьким діалектом, ішов до прихильників і до відвертих ворогів. Перших, згуртувавши, повів за собою, других - примусив поважати себе, своє українське начало.
Справді, уродженець Галичини Микола Петрович Гук - тепер вже ветеран військової служби, капітан 2-го рангу запасу, військовий журналіст, почесний голова Севастопольського товариства "Просвіта", член головної ради Всеукраїнського товариства "Просвіта", член головного проводу КУН, колишній головний редактор часописів "Дзвін Севастополя" та "Нація і держава" - вписав свою сторінку в історію творення незалежної України, в історію українського Криму і становлення ВМС України.
Микола Гук, як і його родина, розділили гірку долю України і української нації. Діди - репресовані - залишилися спочивати вічним сном на Уралі, батьки повернулися до рідної Вітчизни після довголітньої примусової важкої праці на шахтах Пермської області. Сьогодні хвороби не дають спокійно жити матері Анні Михайлівні, батько Петро Маркович, колишній політв'язень, відійшов у вічність. А їхній син - вічний революціонер Микола Гук, адже дух його української родини, його рідної франкової землі, то дух, що тіло рве до бою, - йде по життю, плекаючи у серці слова свого геніального земляка: "Хоч пропадь, але не зрадь". За таку твердість життєвої позиції свого часу був двічі звільнений зі служби і тричі усунутий з посад. Та жодного разу не жалкував, що прислужився Україні, що не зрадив ані честі родини, ані гонору нації, ані рідної Вітчизни.
26 березня земляки обрали Миколу Гука головою славного галицького міста Дрогобича. Боротьба була жорсткою, але таким, як Микола Гук, не звикати.
Боролися за цю посаду 24 кандидати, запевняючи громаду міста, що хочуть служити їй, та дрогобичани повірили одному - Миколі Гуку. За ним стояли не тільки слова, а й справи. До речі, саме ті справи, за якими його знають кримчани: перший осередок "Просвіти" в Севастополі і, як наслідок українськомовні школи і парафії, перша і єдина в Криму українськомовна газета "Дзвін Севастополя", українське книговидавництво, українські бібліотеки... Хіба все перелічиш, що створено і діє дотепер за його ініціативи та сприяння. До цих справ його завжди кликав дух родини, дух нації, одвічний дух матінки - галицької землі.
Життя і громадська діяльність Миколи Гука в Криму - а радше, боротьба за все українське на вщент зросійщеному півострові - то вже надбання історії. Миколу Гука у своїх історичних розвідках згадують багато письменників-істориків. Приміром, М. Савченко у книзі "Анатомія неоголошеної війни", А. Данилов у книзі "Український флот. Біля джерел відродження", М. Мамчак в історичних нарисах "Флотоводці України", Б. Кожин у своїй праці "Шануймося, панове офіцери". І це справедливо. Адже без Миколи Гука неможливо уявити собі становлення новітнього українського флоту. Він був серед перших, хто прийняв присягу на вірність народові України, кого переслідували, цькували, звільняли з посад.
Перемога на виборах у Дрогобичі була впевненою - перевага у майже 5 тисяч голосів над головним суперником Богданом Мозолем, теж офіцером, - переконувала. З боку Миколи Гука це була перемога чиста, толерантна, без брутальних (дуже модних на сьогодні) технологій, без обливання словесним брудом своїх опонентів. Перемога красива, як і належить військовому, який дорожить честю українського офіцера, і як належить націоналістові, для якого честь нації - понад усе.
І сьогодні, після перемоги - такої очікуваної і такої, зрештою, передбачуваної, не хочеться мені, як спостерігачу цих перегонів, описувати намагання деяких опонентів Миколи Гука очорнити його самого і його родину. До речі, жоден місцевий часопис, а їх у Дрогобичі п'ять, жодним словом не підтримав колегу-журналіста, а деякі "журналісти" - даруйте, що беру це слово у лапки, брехливо "поплескували" контр-адмірала І. Й. Тенюха по плечу і, звертаючись до нього фамільярно, курили його устами фіміам одному з претендентів, який як на збитки за нечесну гру - залишився далеко позаду, не дотягнувши навіть до тисячі голосів виборців.
От і стали історією ще одні вибори в житті нашої країни і в житті Миколи Гука. Згуртувалися навколо нього його друзі і навіть колишні опоненти - адже Бог нагородив його даром гуртувати таких же сильних, чесних, щирих, мудрих, яким вірять люди. А коли вірять, то й допомагають. Тому маю впевненість - посада міського голови Миколі Гуку під силу. Такої впевненості надає й те, що на привітання з нагоди обрання його головою міста Дрогобича офіцер запасу, націоналіст Микола Гук випрямляє плечі і чітко, по-військовому відповідає: "Служу українському народові". Ці слова підтверджені його працею у минулому і є візитівкою на майбутнє.
Антоніна СПІЛЬНА,
член виборчого штабу Миколи Гука.

На фото - Микола Гук з Антоніною Спільною.

*  *  *

Редакція "Кримської світлиці" щиро вітає пана Миколу - колегу і земляка - з перемогою і бажає успіхів на новому місці самовідданої служби на благо людей і держави. Сподіваємося на щире і дієве сприяння нового голови у налагодженні духовних і ділових зв`язків між Галичиною і Кримом, що сприяло б вирішенню так добре відомих колишньому севастопольцю специфічних "кримських" проблем...

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #16 за 14.04.2006 > Тема "З потоку життя"