Версiя для друку Обговорити в форумi

Два дні я провів з кримськими школярами. Навіть акція "Різдво на Волині" не обходиться без Львова. Славське, карпатські смереки і столиця Галичини, виявляється, є невід'ємним атрибутом Західної України. Навіть якщо різдвяні столи чекають на Волині...
Яке враження від дітей? Діти як діти. Хтось уважно слухає розповіді про Львів, а хтось у цей час "салютує" йому петардами, нервуючи цим своїх вчителів (бо нікому ж не хочеться, щоб його учні сприймалися галичанами як недостатньо виховані!); а закохані старшокласники - ті взагалі крадькома цілуються... Всім Львів явно подобається.
Звичайно, не обійшлося без певної "селекції". Все це - учні українських шкіл, або ж ті, що в російських школах поглиблено вивчають українську. Хтось свідомо зробив свій вибір, за когось вирішили батьки. Є й "звичайні" кримчани, без українського сентименту. Проте всі вони, на думку вчителів, роблять одну корисну справу: цілий рік потім "обробляють" батьків і тих, хто не зміг поїхати на Захід. Тобто руйнують міфи про злих і підступних "западенців". А міфи ці підживлюються постійно: "Ющенковская" Украина становится в позорный ряд государств, поддерживающих фашизм". Це назва статті з передріздвяної "Крымской правды". На іншій сторінці ще більшими літерами: "Нет прощения бандеровским головорезам". Йдеться, звичайно, про ОУН-УПА.
Як бачимо, до Різдва і в Криму готувалися.
Проте і Львів не спить. Український католицький університет на час різдвяних канікул, без перебільшення, стає найефективнішою об'єднуючою інституцією нашої держави.
Емоції і розум в його стінах "співпрацюють" напрочуд гармонійно. Тому й "круглий стіл" "Схід і Захід. Південь і Північ. Що нас єднає і що нас роз'єднує?" об'єднав учасників у одну дружну сім'ю. Ідеї вирували, очі світилися радістю. Кожен відчував, що в цей момент він творить майбутнє України. Під час спілкування ідеї висловлювалися найрізноманітніші. Наприклад: дітям з Донбасу Різдво сподобається, але у шахтарському краї навряд чи колись його святкуватимуть так, як у Галичині. То, може, краще більше уваги приділяти дітям з Черкащини, Житомирщини, Поділля? Може, тут однієї іскри достатньо, щоб незабаром "підтягнутися" до галицького рівня? Були й інші думки. Чому Сорочинський ярмарок лише для полтавчан? Галичани й волиняки туди із задоволенням поїхали б... А Черкащина, Канів? А Дніпропетровськ хіба не міг би популяризувати спадщину Яворницького? А Хортиця, Холодний Яр, Гуляйполе?
А культура кримських татар?
Відчувалося нестримне бажання галичан і собі кудись поїхати. Ловлю себе на думці: раніше ідея руху поїздів у напрямку Харкова чи Луганська здалася б мені божевільною. Ну, хто там чекатиме школярів чи студентів з Галичини? Однодумців - як кіт наплакав, зате ворогів - хоч греблю гати!
Проте "круглий стіл" в Українському католицькому університеті показав, що Південь і Схід вже не ті, що були п'ятнадцять років тому.
- У нас вже не бояться Західної України як такої, - стверджує Галина Коваль, студентка Одеського університету. - Але одесити хотіли б, щоб їм приділяли більше уваги. Чому президент Ющенко не їде до нашого міста? Чому з нами не радяться? Тепер про мову. Одесити українською мовою володіють непогано, адже тепер у місті 70 - 80% українських шкіл. Але немає традиції спілкуватися українською. Можливо, поїздки в Галичину і, навпаки, галичан до нас щось змінили б у цьому плані? А ще треба активніше "українізувати" вищі навчальні заклади, бо вони явно відстають від середньої школи. Треба належним чином здійснювати інформаційне забезпечення. Бо фільм "Залізна сотня" я побачила зовсім випадково, зате "Обыкновенный фашизм" могли побачити всі, хто хотів.
Хтось із одеситів розповів про написи біля їхнього університету: "Кацапы, убирайтесь домой!" і поряд: "Мальчик, читай историю. Мы у себя дома". Як бачимо, російськомовні різні. Навіть в Одесі.
І тому неодноразово звучала думка про необхідність своєрідного Меморандуму (Ярослав Грицак вжив термін "Пакт про ненапад"), який забороняв би демонізувати ту чи іншу політичну силу, той, або інший регіон. Настає час для співпраці. Потрібні нові, позитивні міфи, які б об'єднували Україну.
Було запропоновано звернутися з листом до ректорів українських університетів. Хай би посприяли у здійсненні обміну студентами на один - два семестри. Адже програми подібні. Неодноразово наголошувалося на потребі активізації діяльності. Запам'яталися вислови: "Студентів не треба вчити. Їх треба любити!" і "Нація - це акція. Це не слово, а дія".
Розмови точилися й після "круглого столу". Вразила переконаність студентів-"східняків" у своїй правоті. Вони всі були націлені на роботу. Всі вважали себе причетними до великої справи. Пригадуючи свої студентські роки, помітив одну особливість нинішніх студентів. Адже в кожному регіоні є закуток, де українська мова збереглася трохи краще. Північ Одещини, західна частина Дніпропетровщини, деякі райони Слобожанщини. Колись цим не надто пишалися, а тепер у розмові з галичанами обов'язково цю деталь підкреслять. Ось вам і результативність "Різдва у Львові"!
Пригадалися дослідження кримського педагога і нашого постійного читача В. Латанського. Колись він опитував батьків своєї школи: якою мовою вони хочуть навчати своїх дітей? Виявилось, що 76% хотіли б російською, 18% - кримськотатарською і ... лише 5% - українською. Зате коли він запитав самих учнів, виявилося, що більшість із них віддали б перевагу українській!
І це при тому, що "Крымская правда" виходить регулярно, а "Різдво у Львові", на жаль, тільки раз на рік...

Львів.

P. S. На адресу редакції надійшло кілька листів з проханням через газету подякувати організаторам Різдвяних поїздок кримських школярів на Західну Україну. Втім, не обійшлося й без ложки дьогтю: не всім кримчанам все у цих поїздках сподобалося. Детальніше про це - в наступному номері "Кримської світлиці"...

На фото - кримчани в замку Любарта у Луцьку. Їхні враження від Різдвяної поїздки - у сьогоднішньому випуску дитячого додатку "Джерельце".

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #5 за 27.01.2006 > Тема "Резонанс"