Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (4450)
З потоку життя (7293)
Душі криниця (4124)
Українці мої... (1659)
Резонанс (2120)
Урок української (1006)
"Білі плями" історії (1847)
Крим - наш дім (1046)
"Будьмо!" (271)
Ми єсть народ? (241)
Бути чи не бути? (320)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (126)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (206)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (830)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
ПАР╢ ВИЗНАЛА НЕЛЕГ╤ТИМНИМ ПРЕЗИДЕНТА РФ ПУТ╤НА, А РПЦ – ╤НСТРУМЕНТОМ ПРОПАГАНДИ
Асамблея вкотре п╕дтвердила, що за пут╕на рф перетворилася на фактичну диктатуру…


ПАР╢ УХВАЛИЛА РЕЗОЛЮЦ╤Ю ПРО П╤ДТРИМКУ В╤ДНОВЛЕННЯ УКРА╥НИ
За резолюц╕ю ПАР╢ проголосували 134 учасники зас╕дання, проти – жоден…


ФОРТЕЦЯ МАР╤УПОЛЬ
Режисерка Юл╕я Гонтарук створила цикл ф╕льм╕в п╕д загальною назвою “Фортеця...


ЗАКОН ПРО МОБ╤Л╤ЗАЦ╤Ю ПРИЙНЯТО: ДО НЬОГО ╢ ПРЕТЕНЗ╤╥, АЛЕ В╤Н П╤ДСИЛИТЬ ЗСУ
Закон проголосовано 283-ма голосами депутат╕в Верховно╖ Ради. Експерти: його треба було приймати...


НАША БАТЬК╤ВЩИНА ╢ НАЙЗАМ╤НОВАН╤ШОЮ КРА╥НОЮ В СВ╤Т╤
╤з 2015 року Джайлз Дьюл╕ документу╓ зам╕нування земл╕ в Укра╖н╕…




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














FaceBook





оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #45 за 04.11.2005 > Тема "Резонанс"
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#45 за 04.11.2005
«ЗНАКОМЫЙ ОБРАЗ ЧЕЛОВЕКА РУСАКА»
Лідія Степко, власкор «КС».


Кожні наступні вибори в Україні - певний клопіт для наших сусідів. Одні з них радіють розвитку нашої демократії чи, скажімо, просуванню в бік Європи, інших цей факт засмучує або ж і зовсім дратує. Серед останніх - завжди Росія. А позаяк Крим - регіон російськомовний, то 14 років поспіль тут точаться спекуляції
як мовного, так і територіального змісту. І борсатимемось ми у цій проблемі ще не рік і не два. Російськомовний електорат обирає до Верховної Ради тих депутатів, котрі обіцяють приєднати Крим до Росії, запровадити в Україні російську мову як державну і таке інше. Останні, приходячи до влади таким чином, відпрацьовують потім обіцянки, намагаючись підлаштовувати під себе Конституцію держави.
Від виборів до виборів ця історія повторюється з дуже незначними змінами. Певна частина російського політикуму не стоїть осторонь кримського питання - допомагає чим може. Так, севастопольська міська організація «Русское движение Севастополя», обслуговуючи партію «Русский блок», у своєму часописі «Русский Севастополь» роками зомбує городян, раз по раз застосовуючи політтехнології сусідньої держави. То російський астролог Павло Глоба нам пророкує війну, то політик Затулін, не гірше Глоби, вирішує, що настав час ставити питання
«...о принадлежности Крыма всерьез». Про те, що все це - ніпівстілечки «не всерьез», а лише пшик і дешевенький політичний кураж, вищезгадані пани достеменно знають. Не підозрюють цього лише городяни, їх і шкода.
Жовтневий номер часопису «Русский Севастополь» нічим не відрізняється від попереднього, вересневого, думається, що - й від наступного, що вийде згодом. Кожна сторінка дихає злістю в бік України, української влади, державної мови тощо, розпалюючи міжнаціональну ворожнечу. Правда, одна новина таки є, в публікації Л. Щербакова «Не сломить наш русский дух». Автор помітив, що останні 14 років росіяни почали задумуватися: хто вони такі та де їх місце на цій Землі? Не самі почали - «события последних лет» їх змусили: «У нас, русских, была возможность сравнивать себя с другими народами ...Кто они нам, и кто мы им». Відчуваєте спосіб порівняння? Порівнюючи себе з кимось іншим, зазвичай, кажуть: «хто - ми і хто - вони?» Автор такого засобу порівняння, мабуть, не знає. Але помітив, що росіян чомусь не люблять і щиро тим здивований. Чого це раптом?
«В отличие от нас, русских, мирно уживающихся с любыми народами, лояльных и терпимых к любой культуре, нас и нашу культуру далеко не все любят и терпят. И даже наши братья, славяне, самые близкие нам по крови, чье существование, как вида, на этой земле стало возможным благодаря русскому человеку, и те норовят вытеснить нас».
Так і кортить підказати автору, що культуру люблять, безкультур’я - не дуже. Мабуть, ті, що їх намагаються витіснити, давно вже визначилися зі своїм місцем на Землі, а шановні росіяни задумалися про це тільки зараз. То, може, варто було б поміркувати, хто з тих народів - «ВИД», а хто, даруйте, «ПОДВИД», чи то пак РІЗНОВИД?
Автор публікації занепокоєний тим, що росіяни більше за всіх постраждали від інтернаціоналізму. Прищеплювали, бачте, всім, але в інших чомусь він не прижився: «Мы одураченные многолетним интернациональным воспитанием, ...псевдоинтернациональное воспитание выходит боком нашему народу...». А іншим, каже автор, хоч би що: «Они «внезапно» вспомнили, что у них есть, оказывается, иная, своя национальность, дружно залопотали на туземном, своем, архаичном наречии... и прыгнули от России, как тараканы от дихлофоса...».
Й справді, щоб повернутися до своєї архаїки, то треба ж її мати. Старовинність родоводу інших народів, котрих намагалися асимілювати у роки радянської влади, - це також нове гірке відкриття для росіян. Мали б знати набагато раніше: тому, хто тільки вилупився, не варто намагатися наводити облуду інтернаціоналізму на народи, що тисячоліттями дбали про свій родовід. Там з діда-прадіда ідентифікація - не за радянськими правилами діялася. То й мають потужну генетичну пам’ять: не раптом згадали, вони ніколи не забували своїх коренів.
І нехай би вони, ті народи, що раптом, як мовить автор, - «залопотали на туземном своем...», розвивалися собі далі, на власний розсуд. Так ні, доброму, лояльному, терпеливому, і понад усе культурному росіянину знову «кисло в чубчик». Хто вони нам і хто ми їм? - питає. А якщо ніхто? Отоді вже істерика: «Когда менее развитую культуру поглощает более высокая - это естественно и объяснимо, но когда более высокую культуру захлестывает мутный поток туземной - это вызывает справедливый гнев».
Ну, щодо високої культури, то, як мовив класик: «А судьи кто?»
І якщо це - самі росіяни, то хочеться нагадати нещодавню широку полеміку у їхньому суспільстві щодо визнання російського матюка невід’ємною частиною літератури і культури. Таке нагадування, напевне, підказало б автору, чому туземці, так він чемно обізвав усіх неросіян, цураються тієї культури як чуми, і тоді б він не гнівався даремно. Скільки б настирливі «братья по крови» не пропонували невдячним туземцям свою мову й культуру, ті знову й знову, протягом 14 років, її відкидають. Думається, маючи своє, вони просто не прагнуть чужого. Що тут не зрозуміло?
До речі, живучи серед тих туземців, варто було б їхню мову й культуру вивчити. Так і кортить запитати у автора публікації, як же, за його визначенням, оті «нерусские» спромоглися своє не втратити й чуже вивчити, та так досконало, що можуть і позмагатися? Це, мабуть, від тієї неруської меншовартості їм все так легко дається. Чи, може, через те, що зосереджувалися на своєму, на відміну від тих, про кого автор пише далі:
«Поразительна и достойна восхищения способность нашего народа пропускать через свои гены кровь любого народа, перемолоть ее в себе, переплавить и получить, в конечном итоге, до боли знакомый и привычный миру образ человека русака. Признаюсь честно, сегодня меня тревожит вопрос: справимся ли мы на этот раз? Ведь второе великое перенаселение народов пропускаем через себя».
Вражаюче й глибокодумно, і автор тривожиться недаремно. Бо якщо «перемолоть, молоть и молоть...», то народжуватимуться, хіба що, фольклорні вирази на зразок: «Мели, Емеля...». Стосовно ж «человеко-русака», то туземцям, мабуть, важко визначити, на що їм та порода згодиться, хоч щось подібне вони колись і вивчали на уроках зоології.
А ще задля самозвеличення автор використав історичну постать Ломоносова, зацитувавши наступні рядки: «И может собственных Платонов и быстрых разумом Нефтонов российская земля рождать». Якби він щось знав, то міг би пригадати, що Ломоносов їздив здобувати освіту до нас, туземців, у Києво-Могилянську академію. Може, тому він достеменно знав, хто такий І. Ньютон (Newton), як і те, що правописна форма Невтон містить у собі літеру В, а не Ф, як у автора публікації. Ми, туземці, були уважнішими, читаючи Ломоносова: тепер вистачає розуму хоч би не молоти дурниць, цитуючи російських класиків.
Манія величі і далі по тексту не відпускала автора: «Именно величие русского народа заставляет одних признать право русских на лидерство, а других, по скудоумию, ненавидеть их.... В своем отечестве в России, достаточно своих пророков, блеющих душой за нее...». «Скудоумие» автору, може, й не загрожує, та через неуважність бідолаха пропустив ще й літеру О в слові «болеющем», від чого текст набув ще гротескнішого забарвлення. «Блеющий душой человеко-русак» - це вже істота майже міфологічна, щось на зразок Кентавра. (Ми, туземці, маємо трохи уявлення, трохи знань стародавньої міфології).
Насамкінець свого шедеврального опусу автор «домоловся» до сентенцій: «Русичи, помогайте друг другу! Пора нам прекратить осчастливливать весь Мир, хватит строить земной рай для всех... хорошо лишь то, что хорошо для русского человека...»
Стосовно «русичей», то треба нагадати автору, що це не зовсім про «человеко-русака».
А русинам - хай Бог помагає й надалі шанувати свою мову і культуру та знати й поважно ставитися до інших.

м. Севастополь.

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #45 за 04.11.2005 > Тема "Резонанс"


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=3392

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков