Версiя для друку Обговорити в форумi

Слово вчителю!

Події на київських Печерських пагорбах мене, як і багатьох громадян України, потрясли. Думаю, що мої 50 літ педагогічної праці дають мені право поділитися з читачами "Кримської світлиці" своїми "учительсько-політичними" роздумами з приводу того, що сталося.
Президент В. А. Ющенко знехтував своїми обіцянками перед Майданом, і перш за все, - в плані розділення бізнесу й влади, чим викликав нерозуміння його дій виборцями. І навіть розчарування... Призначення на ключовий пост в державі Петра Порошенка (кума!) означало закладення капсули-детонатора того "роздраю" (влучний вираз Президента Білорусі Лукашенка), який доводилось болісно спостерігати протягом тривалого часу і який уже став вихлюпуватися на суспільство (протистояння на Нікопольському заводі феросплавів). Не додав авторитету батькові-Президенту і син Андрій зі своїми претензіями на розкішне життя, що є явним дисонансом реаліям сьогодення і моралі, яку проголошував Віктор Андрійович під час президентських виборів.
Також далеко не безгрішною у чварах на владному Олімпі вважаю нашу українську Геру чи то пак Юнону - Юлію Володимирівну Тимошенко. Інтуїтивно відчуваю, що саме такий сценарій подій ("відставлені" міністри на чолі з Прем'єром нічого не втрачають - їм по закону видадуть астрономічну, як на нас, "міністерську" одноразову компенсацію і ще протягом майже року вони отримуватимуть компенсації у розмірі посадового окладу, а він нині у кожного міністра - 16 тисяч грн.) був заздалегідь спланований, розроблений і здійснений в досить влучний момент.
Але кому ж вигідна напередодні виборів до Верховної Ради України саме того скликання, яке вирішує долю країни у зв'язку з втіленням в життя Конституційної реформи, анархія в державі замість консолідації сил "помаранчевого" табору в інтересах українського народу?
Чутки про відставку уряду поповзли в серпні, напередодні осіннього політичного сезону, і я не виключаю вірогідності того, що розпускала їх команда Тимошенко, якій потрібно було перед виборами розв'язати руки. Одночасно збанкрутіла політична партія Медведчука-Кравчука чомусь активно виступає захисником відправленого у відставку уряду і щедро надає для його піару контрольований ними канал "Інтер".
Відносно "Інтерівського" звернення Юлії Володимирівни до народу України скажу наступне. Особисто я відчула в ньому, з одного боку, бажання привернути до себе увагу, як до особи скривдженої Президентом, чим завоювати симпатії виборців, а з другого - все-таки лицемірство. І ось чому...
4 травня ц. р. я звернулася до Прем'єр-міністра з проблемами сьогодення, серед яких перша: лукавство Миколи Томенка в його постійних заявах у ЗМІ на предмет ліквідації зрівнялівки в пенсійному забезпеченні. На розрахунках я доказала Юлії Володимирівні, що моя пенсія підвищилася на 25%, а у тих, в кого станом на 1 січня 2004 р. згідно із Законом "Про загальнообов'язкове пенсійне страхування" пенсія була 150 грн., вона зросла на 122%. Таким чином, моя пенсія, колишнього директора школи, завідуючої Центральним РВНО м. Сімферополя, більша від пенсії шкільної прибиральниці всього на 34 грн., а у Білоконя, екс-міністра, пенсія 14,5 тисячі грн. та плюс компенсація за відставку 260 тисяч грн. з гаком. Я запитувала чітко й ясно: чи збирається уряд розв'язати цей архінесправедливий розрив у соціальному забезпеченні? Коли, нарешті, я отримаю пенсію у відповідності з внеском своєї праці в суспільну справу? Я чекаю її вже 14 років. Друга проблема: що заважає їй, Прем'єр-міністру, виконати свої передвиборчі депутатські зобов'язання відносно повернення людям трудових заощаджень?
В серпні я одержала з Кабміну лист, який не можна назвати офіційною відповіддю, хоча його і підписав завідуючий відділом. На аркуші паперу, без штампу і назви установи, без дати і реєстраційного вихідного номера, не дотримуючи офіційного формату друку мені повідомили, що звернення для відповіді направлено в Міністерство праці та соціальної політики. А звідти я одержала роз'яснення механізму нарахування пенсій згідно із Законом "Про обов'язкове пенсійне страхування" і на основі яких урядових заходів пенсія для всіх стала дорівнювати прожитковому мінімуму. Про що я знала і без цієї відповіді. Відносно повернення вкладених грошей в ощадбанк СРСР порекомендували звернутися до Міністерства фінансів України. Повідомленням, що стосувалося підвищення пенсій ветеранам Великої Вітчизняної війни, високі посадові службовці, котрі живуть за рахунок податків трудового люду, підтвердили, що мій лист-звернення уважно не читався. Інакше не сипали б мені, постраждалій в роки війни, сіль на рану. А нині екс-прем'єр-міністр розповідає, як вона піклувалася про народ, не згадавши й слова про те, що ще в червні ц. р. вибрали фонд заробітної плати для вчителів вже за жовтень - листопад поточного року. Були розмови і про те, як вона збиралася повернути вкладникам радянського ощадбанку їхні заощадження. Як мовиться, "пой пташечка, пой...". Уже "наїлися" м'яса за 17 грн. і одинадцяти гривневої "курочки-рябої", "наїздилися" на бензині за ціною, встановленою прем'єром. А за бюджетом на 2006 рік, що розробив "успішний" уряд, будемо "ситі" і в майбутньому, оскільки пенсія переважної більшості громадян лише на кінець року становитиме 366 грн., а мінімальна заробітна плата - 400 грн. І це при цінах на ринку, які не підкорюються ніякому уряду!
В особистому листі-зверненні на ім'я прем'єр-міністра я, вчителька за професією та віком, благала її не зловживати довготерпінням народу, адже українці знають не тільки толерантний Майдан, а й Коліївщину. Бо можна дурити раз, можна дурити одну людину, а не дурити увесь народ протягом багатьох років, як це роблять ті, хто рветься до вищої влади.
Таке, на превеликий жаль, в історії України уже не раз бувало. Згадайте кошового отамана Якова Барабаша і полтавського козацького полковника Мартина Пушкаря, що були в опозиції до гетьмана Івана Виговського, продовжувача державницької програми Богдана Хмельницького - утримати всі українські землі під гетьманським управління (региментом). Або вибори в Ніжині на Чорній Раді гетьманом вишуканого (йому під стать багато нинішніх політиків) демагога і оратора Івана Брюховецького. Останній виставляв себе до речі, як і Юлія Володимирівна, захисником простого народу, виступав на словах проти всякого барства, обіцяв бути відданим захисником інтересів простого люду до останнього свого подиху. А на ділі... Боротьба опозиціонерів Барабаша і Пушкаря, політика подвійних стандартів гетьмана Брюховецького сприяли зміцненню в Україні царської влади. Гетьман - борець за народ, оженився на дочці князя Долгорукого, одержав титул царського боярина, маєтності. А в цілому всі разом завдали тяжкого удару по українській державності, що й призвело до її ліквідації Катериною ІІ в 1764 році. Квітуча Україна, з її поділом на Правобережну і Лівобережну, внаслідок боротьби за гетьманську булаву перетворилася в руїну.
Подібне ми переживаємо і сьогодні. Основне багатство країни - її родюча земля не засівається. А якщо і засівається, то монокультурою - зерном, з яким нині не знають, що робити. Прем'єр-міністр продекларувала вартість однієї тонни пшениці - 690 грн., за яку трейдери його не купують. Біржі як не працювали, так і не працюють. Селяни стоять під будівлею Кабміну з лозунгами, а Юлія Володимирівна з екрану мовить, про якісь успіхи в сільському господарстві її уряду. Театр абсурдів...
У зв'язку з тим, що в Ющенка вистачило мужності розрубати владний гордіїв вузол закулісних інтриг, сподіваюся, що вистачить і далі політичної волі очистити Печерські пагорби від усякої скверни, що прилипла до влади. Сьогодні, як ніколи в змаганнях за українське національне відродження, яке не може відбутися без власної, воістину української держави, ми повинні згуртувати всі патріотично налаштовані сили, кому дорога своя Вітчизна-Україна, навколо діючого Президента. Сприяти роботі заново сформованого уряду без міністрів-капіталістів. Уряд професіоналів-прагматиків має вивести країну з кризи. Могли ж привести повністю розгромлену війною Німеччину до сучасного європейського благополуччя? Ми ж 15 років не тільки тупцюємося на місці, а з кожним роком все гіршає. І це тільки тому, що ті, хто на владному Олімпі, дбають лише про свої інтереси, розпочинаючи з депутатів Верховної Ради, які прийняли закони лише під себе. І тільки тому моя сьогоднішня пенсія 411 грн., а у Білоконя 14,5 тисяч грн...
Хто, як не ми, народ, проголосували за таких депутатів? Принесуть "агенти" від кандидатів в депутати пляшку олії чи кілограм гречки, і голосуємо за того, хто дав. Дуже дешево продаємо свій голос, головний скарб політичних прав громадянина. У нинішній Верховній Раді близько трьохсот депутатів-капіталістів. Вдаючи, що вони турбуються про народ, щороку встановлюють прожитковий мінімум. Але по ньому жодного разу не платили мінімальної заробітної плати, а тільки менше. Прожитковий мінімум потрібен депутатам для обрахування своєї зарплати, яка складається із десяти прожиткових мінімумів, чи, можливо, й більше. Ото і виходить, що простій трудящій людині підвищують зарплату на 80 - 40 грн., а депутатам автоматично на 300 - 400 грн. Наша екс-прем`єр також встигла різко збільшити зарплату всім, хто на владному Олімпі не лише в Києві, а й в регіонах. Ото думайте, мої дорогі співвітчизники, за кого голосувати до Верховної Ради України у березні наступного року.
Завершити свої роздуми про українську державу і майбутнє мого багатостраждального народу дозвольте словами відомого чеського національного героя Юліуса Фучика: "Люди, я любив вас. Будьте пильні", а також зверненням до всіх свідомих громадян України, кому дорога Батьківщина і болить душа за те, що в ній твориться.
Не допускаймо втілення в життя з 1 січня 2006 року задуманої Кучмою Конституційної реформи. Коли він сам був Президентом, то йому все було мало владних повноважень. А для наступника затіяв провокаційне обмеження влади. Якби не було перспективи, що після очікуваних виборів,  уряд, до якого перейде вся повнота влади, буде підзвітний тільки Верховній Раді, а не Президенту, то не виключаю, що могло б і не статися того, що сталося, тобто нинішнього "роздраю" у вищому ешелоні влади. Давайте, поки ще не пізно, ініціювати Всеукраїнський референдум за відміну Закону "Про Конституційну реформу". Згуртуймося навколо Президента Ющенка. У нас сьогодні немає кращої кандидатури на найвищу посаду держави. Ні в якому разі не можна втягувати народ України у дострокові вибори нового Президента. Запам'ятайте, що ніякі зайди та хохли-космополіти нам, українцям, держави не збудують, якщо ми самі її не збудуємо.
...Рівно 50 років я, як і моя старша колега, вічна їй пам'ять, Варвара Тимофіївна Ющенко - мати Президента, проводили шкільні уроки з виховною метою, щоб любі учні, як співається у вальсі Дунаєвського, пливли "морями грозными", літали "путями звездными",  а не стали злодіями, хабарниками, корупціонерами. І хто б міг подумати, що ті милі дітки, що сиділи за партами і на зводили очей з учителя, ловко проведуть "прихватизацію", перетворять свій народ у старців і далі продовжуватимуть грабувати його шляхом перерозподілу державного бюджету таким чином, щоб левова частка залишалася можновладцям. Чого варта заробітна плата розміром 50 тисяч грн. в місяць Голові Верховного Суду України? Це і є не що інше, як відкрита, нахабна, цинічна корупція та хабарництво. Збільшення заробітної плати тим, хто чинить правосуддя, є підкупом незалежної четвертої гілки влади. І як тут не згадати пророче Шевченкове "Схаменіться! Будьте люди!.." Подумайте, в ім'я чого український народ протягом віків плекав та виборював мрію про свою незалежну державу і стояв холодними ночами в Києві на Майдані Незалежності, потрясши своєю готовністю до самопожертви увесь світ.
м. Сімферополь.

Валентина ЧЕКАЛІНА,
кавалер ордена княгині Ольги,
відмінник народної освіти, вчитель історії вищої категорії.

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #38 за 16.09.2005 > Тема "Резонанс"