Версiя для друку Обговорити в форумi

Післямова до свята

В ЧЕСТЬ ПРАЗДНИКА ЖУРНАЛИСТОВ
...По случаю праздника за высокий профессионализм был награжден ценными подарками ряд журналистов, среди которых Лиля Буджурова, Юрий Авдеев, Анатолий Полонский, Валентина Самар и другие.
В числе первых, кому Представительство Президента Украины в Крыму объявило благодарность за весомые достижения в профессиональной деятельности, была названа заместитель главного редактора "Крымских известий" Светлана Калипарова, ответственная за выпуск еженедельного приложения "Кримський діалог" на украинском языке.
"Крымские известия",
8 июня 2005 г.

Шановні колеги! Насамперед до вас звертаюся, бо ми з вами - однієї крові - журналістської, де б і як ми не заробляли нашу газетну, радіо- чи телевізійну копійчину! Тому відкиньте свою іронію стосовно нашого сьогоднішнього наївного заголовка про владу і гідність, а тим більше - відметіть найменші підозри в тому, що "Світлиця" тиражує ось цю писанину, бо її, невмирущу, бачте, минулого понеділка, на День журналіста, не привітало хоча б формальною грамоткою навіть, здавалося б, найрідніше нам Представництво українського Президента в Криму. Повірте, що після отриманих редакцією цього року премій ім. Олекси Гірника та Дмитра Нитченка (а ще після "мобілізованих" у кримського бюджету 30 тисяч!) нам для якогось професійного чи громадянського самоствердження уже нічого більше не треба!
Але усьому нашому професійному цехові дуже потрібно, щоб ми колись, нарешті, перестали крутити пальцями біля скроні, читаючи або продукуючи ось такі сентенції про спроби синтезу влади й моралі. На превеликий жаль, та атмосфера, у якій ми з вами трудимося і ось уже відсвяткували перший День журналістики із "помаранчевою", здавалося б, владою, свідчить про те, що "жить в это время чудесное... и мне, и тебе" - доведеться ще не скоро. Бо дуже часто замість того, щоб спонукати владу рахуватися з нашими принципами, ми вимушені підігрувати і підтанцьовувати їй. Бо так легше?
У кожного з нас свій досвід спілкування із "сильними світу цього". Але у "Світлиці" він - унікальний, тому що у цієї газети напрочуд максималістська доля. Пропонуємо вам (і усім нашим читачам) - як приклад такого спілкування і своєрідну післямову до журналістського свята - одне із останніх "Світличних" звернень до влади. Зазначимо, що адресований цей лист міг би бути не обов'язково кримському спікеру Борису Давидовичу Дейчу, якого ми глибоко шануємо за тепле і щире ставлення до нас. Таких листів "Світлиці" довелося переписати десятки, і справа тут зовсім не в персоналіях!
Річ, напевне, у тім, РАДИ ЧОГО ми, журналісти, стукаємося своїм Словом у Вічність. Давайте ще раз над цим задумаємося... разом з Борисом Давидовичем!

Голові Верховної Ради
Автономної Республіки Крим
ДЕЙЧУ Б. Д.

Доброго дня Вам, шановний Борисе Давидовичу!
Звернутися до Вас ось так неофіційно (не на бланку!) мене спонукало Ваше привітання, яке я отримав на свій день народження 7 травня. Більше того, листівки з цього ж приводу надійшли на мою адресу ще й від Вашого першого заступника В. Кисельова та голови Фонду майна Криму Ю. Шиміна. Я щиро вдячний усім за таку увагу до моєї скромної персони, за теплі, щирі слова, за те, що в коридорах нашої кримської влади підтримується така добра родинна, людяна традиція.
Але для того, щоб нашої взаємної щирості лише прибувало, я дуже просив би Вас, шановний Борисе Давидовичу, оцю родинність, тепло і приязнь, якими пронизані слова адресованих мені привітань, перенести, нарешті, й на багатостраждальну "Кримську світлицю". Бо коли Ви бажаєте мені "нових творчих успіхів у справі розвитку української культури і мови в Криму" (а Василь Олексійович Кисельов - ще й "творчої наснаги при вирішенні невідкладних державних завдань"), і в той самий час мої газетні колеги, які ще дивом не розбіглися, п`ятий місяць не отримують за ці "творчі успіхи" і "вирішення невідкладних державних завдань" зарплатні, а кримська влада тільки в останні дні квітня (чомусь перед самим приїздом Президента), нарешті, кинула на таке ж багатостраждальне "Джерельце" із запланованих 30 тисяч перші у цьому році 6 тис. грн. (а я ж Христом Богом просив ще у попереднього прем`єра хоча б тисяч 15 - щоб заспокоїти Пенсійний фонд та хоч одну повноцінну місячну зарплату видати людям!) - то мені... аж захотілося Вам відписати.
(До честі кримської влади, на сьогодні "Джерельцю" перераховані усі передбачені бюджетом АРК 30 тис. грн. - Ред.).
Рано чи пізно - все одно "Світлиця" буде підтримана, бо шоковані цією просто абсурдною проблемою українці не лише у Криму та Києві - весь світ уже дивується нашій державній безголовості! Напевне, Ви теж дивуєтеся, шановний Борисе Давидовичу, бо такої справжньої і невмирущої української газети, мабуть, нема більше ніде на світі. Бо це не просто газета - це наша кримська українська - а якщо всезагальніше - людська гідність і совість, матеріалізовані у "Світлиці"!
Ви мудра людина й політик, Борисе Давидовичу, Ви у батьки мені годилися б. Чому ж, скажіть, наша влада й досі не піднімає гідність, як прапор? Чому все те розумне, добре й вічне, що вже 13 років сіє в Криму "Світлиця", чому її виваженість, толерантність, вдумливість, її прагнення пробудити в людях найкраще, її шкільні мовні, літературні, історичні, пісенні, духовні акції не підносяться на щит? Ніяка ж інша газета в Криму - при всьому їхньому зовнішньому благополуччі і респектабельності - не зробила й половини того, на що спромоглася стриножена вічними проблемами єдина українська "Кримська світлиця"! Та згадаймо хоча б ті 13 комп`ютерів, які "Світлиця" за останні роки допомогла виграти школам у своєму газетному мовно-комп`ютерному турнірі! А конкурс авторської пісні "Львівська струна - на кримський лад!", конкурс духовної краси "Кримчаночка", численні дитячі конкурси у "Джерельці"? Ви ж колись особисто нас в Судаку на "Срібному пері" за ці акції нагороджували. Чому ж півроку вже не виходить "Джерельце", школярі не скандують більше - "Хто "Світлицю" не читає, той комп`ютера не має!", а сама "Кримська світлиця" замість 24-х ледве з`являється щотижня на 8 полосах - та ще й із чорною траурною смугою на 1-й сторінці?
Нам дуже прикро, шановний Борисе Давидовичу, що свого часу наші київські співзасновники не змогли прийняти Вашу пропозицію про перехід "Світлиці" під "дах" кримської влади. Напевне, не мала б тоді газета сьогоднішніх проблем. Навпаки, лунала б про неї і про кримську владу добра слава на весь світ, бо якщо помножити наші "Світличні" журналістські державницькі, духовні, освітні, гуманістичні ідеї на владні можливості - це було б щось!
Але чи зберегли б ми тоді на "найбрудніших" минулорічних виборах наше обличчя, чи вдалося б кримській владі за того брутального адміністративного тиску відстояти світлу душу нашої "Світлиці", що стала для жителів автономії своєрідним кримським Майданом?
Напевне, не варто сьогодні озиратися в минуле. Треба творити майбутнє. Якби наш редакційний колектив був переконаний, що без "Світлиці" з "Джерельцем" це майбутнє було б кращим, заможнішим, духовно багатшим, якби хоча б однією клітинкою ми раптом засумнівалися у доцільності нашої, на жаль, невдячної поки що праці, - ми давно уже припинили б це самомордування. Але 40 літ водив Мойсей свій народ пустелею, щоб доріс його народ до своєї гідності! Ми ж лише 13-й рік несемо іскру нашої газетної совісті, щоб люди, нарешті, колись повірили, що можна у цьому світі по совісті жити. Щоб Вам повірили, Борисе Давидовичу, Ющенку, Матвієнку - владі. Бо без довіри, без взаємної щирості між владою і народом знову нічого у нас в державі не вийде. Бо було ж, здавалося б, таке "щире" Доручення Кучми про створення належних умов діяльності для нашої газети (подивіться копію), яке як кримська, так і київська влада чомусь так дружно й успішно "завалили". Та хіба ж така нещирість сталася за останні роки в нашій державі з однією "Кримською світлицею"?
А тим часом саме "Світлиця" могла б стати сьогодні таким необхідним містком довіри між владою і народом. (Погодьтеся, Борисе Давидовичу, що шансів для цього у нас все-таки більше, ніж у тих кримських газет та телеканалів, які півроку тому паплюжили майбутнього Президента, а тепер догідливо тиражують його промови). І не лише містком! Може, з уст головного редактора демократичної української газети й дивно почути ленінське визначення ролі преси в суспільстві, але те, що "газета має бути не лише колективним пропагандистом і агітатором, але й колективним організатором" - я добре засвоїв ще із студентських років. Так що це, вважайте, "дідусь Ленін" надихнув "Світлицю" проводити "Кримчаночку", "Аладдіна", "Мій родовід", "Львівську струну...", "Ми діти твої, Україно" - популярні масові газетні акції, що прижилися й полюбилися у нас в Криму, що організовують, спонукають наших читачів, за Василем Симоненком, "в океані рідного народу відкривать духовні острови!".
Чому б оновленій кримській владі сьогодні це не використати? Хоч і кажуть, що ступити двічі в одну річку не можна, але ми готові і втретє, і вдесяте зануритися у неї, лиш би від цього була користь справі. Спробуйте допомогти нам ще раз, Борисе Давидовичу! Газеті і Президенту - бо Віктор Андрійович Ющенко знає про наші і газетні, і загалом українські кримські проблеми, але не все ж у державі на нього звалювати. Та й, зрештою, ми ж "Світлиця" кримська, а не київська, тому й шеф-редактор у неї мав би бути з місцевою пропискою. (До слова, голова "Просвіти" Павло Мовчан викреслений редакцією із шеф-редакторів газети: справжні шефи своїх підшефних роками голодом не мордують!).
...Мабуть, шановний Борисе Давидовичу, Вам у майбутньому більше не захочеться вітати мене з якимись святами після такого "алаверди". Але на "Світлиці", як бачите, стільки всього сьогодні зійшлося, що я навіть Ваше тепле, людяне привітання мушу сприймати через призму її проблем. Надсилаю Вам кілька копій моїх звернень (адресованих як Криму, так і Києву), де йшлося про ці проблеми, копію виклику до Пенсійного фонду з "прокурорськими" погрозами за наші (та хіба ж наші?) борги. Так хотілося б, щоб ці листи без відповідей були останніми в моїй редакторській долі - щоб я і мої "Світличні" колеги отримали, нарешті, можливість працювати в повну силу, з повною віддачею на користь Криму і Україні. Оце і було б для нас тим найбільшим святом, якого ми від київської і кримської влади чекаємо вже 13-й рік.
Невже, як у Мойсеєвій пустелі, доведеться чекати усе 40-ліття? Та у нас же, Борисе Давидовичу, один рік такої роботи, як у "Світлиці", мав би за три рахуватися!
З повагою і щирими побажаннями
головний редактор "Кримської світлиці"
Віктор КАЧУЛА.
12 травня 2005 р.

P. S. "Ваше письмо получено и с резолюцией (Председатель ВР АРК Дейч Борис Давыдович) направлено 17.05 05 г. за № К-8/1062/2 на рассмотрение Плужниковой Н. Г. в Постоянную комиссию ВР АРК мандатную, по депутатской этике, организации работы ВР АРК и средствам массовой информации с просьбой о результатах сообщить Вам", - зазначено у повідомленні про отримання цього листа відділом листів і прийому громадян ВР АРК. Крім того, згодом відбулася тривала телефонна розмова редактора з одним із радників Бориса Давидовича...
Але не відбувся діалог. Будемо сподіватися - поки що...

На фото: 2002-й рік, Голова Верховної Ради Криму Борис Дейч в гостях у "Кримської світлиці".

Для того, щоб розмістити ці матеріали, редакції довелося пожертвувати одним днем телепрограми: "Світлиці" останнім часом катастрофічно не вистачає газетної площі. (Дехто з читачів пропонує не друкувати програму ТБ взагалі, але ж багатьом потрібна й вона).

Це ж якою сліпою треба бути владі, щоб ось уже ТРИ МІСЯЦІ не помічати чорної смуги на нашій 1-й сторінці...

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #24 за 10.06.2005 > Тема "З потоку життя"