Версiя для друку Обговорити в форумi

Звістка про те, що моя авторська телепрограма "Рідна хата" цього року стала лауреатом Всеукраїнського телевізійного фестивалю фільмів і програм для дітей та юнацтва "Золоте курча", була несподіваною, як і сама історія підготовки програми до цього конкурсу. Бо моє рідне телевізійне керівництво так "подбало" про організацію конкурсу на ДТРК "Крим", що три київські факси-запрошення на фестиваль, які надсилались Міжнародним фондом розвитку кіно і телебачення "Славутич", на очі мені взагалі не потрапляли. Тож навіть думалося, що цьогорічний фестиваль телепрограм в оновленій Україні з якихось причин не відбудеться.
Та якось в березні до рук потрапив каталог телепрограм і фільмів конкурсної програми фестивалю "Золоте курча" за 2003 рік, де моя авторська програма "Світанок" значиться як краща телепрограма для дітей середнього шкільного віку. (Хочу зазначити, що відразу після того, як телепрограма стала лауреатом фестивалю, для неї чомусь не знайшлось ефірного часу на ДТРК "Крим" і вже рік замість постійного виходу в суботній ефір "Світанок" бачить світ за рахунок ефірного часу телепрограми "Рідна хата" - в останній вівторок місяця). Отже, переглянувши каталог, вирішив зателефонувати в оргкомітет з питанням: чому мовчить "Золоте курча"?
У Києві мені здивовано пояснили, що на дирекцію ДТРК "Крим" відіслали аж три факси-повідомлення, що термін подачі конкурсних телепрограм збігає через три дні, і якщо за цей час касета з моєю роботою не потрапить до Києва, члени журі, зрозуміло, не зможуть її включити до конкурсного перегляду.
Часу на з'ясування стосунків зі своїм керівництвом не залишалося. Бігцем перегнавши "Рідну хату" та два "Чарівні кужелики" на відеокасету, "лечу" на вокзал до потяга - і наступного дня конкурсна програма про відкриття етнографічного шкільного музею "Українська хата" в селі Долинному - вже в Києві.
Пройшло два місяці - і ось факс із Києва, який приховати вже неможливо: "Рідна хата" - лауреат фестивалю "Золоте курча" у номінації "Краща телепередача з виховання національної свідомості та патріотизму", а Кирило Сузанський - лауреат фестивалю у номінації "Кращий ведучий телепередач серед дітей"!
Треба негайно збиратись в дорогу, тому що 14 травня (Київ саме тоді святкуватиме День Європи) в столичному Будинку кіно буде проходити нагородження переможців. Намагаюсь якнайшвидше оформити всі потрібні для поїздки документи, та знову, як це було вже не один раз, наштовхуюсь на те, що інакше, як "пихатим  шовінізмом", і не назвеш.
Новий головний бухгалтер ДТРК (оце, здається, й усі наші кадрові оновлення після виборів) зустрічає мене шокуюче: "Пока не заговорите на русском, разговора не будет, я вашего языка не понимаю". А я думав, що у нас на ДТРК "Крим" вже не тільки помаранчеві светри вдягли, а й в мізках щось змінилося. Нагадавши фінансовому начальству, що воно все-таки прийшло працювати не в "Русский культурный центр", а в державну телекомпанію, "відфутболююся" фінальною фразою: "Прошу в мой кабинет не вносить отрицательную энергию!" Ось тобі й маєш, я й не знав, що на території України українська мова так "отрицательно" впливає на службовців!
Та все ж "вибив" я документи, і нарешті ми з моїм маленьким, але дуже талановитим телеведучим Кирилом Сузанським потрапляємо до столиці нашої держави - у центр Києва, на Майдан Незалежності, і саме в День Європи! Таке враження, ніби вся Європа до нас в гості приїхала. А головне - кожен чомусь намагається українською заговорити. Я вже не кажу про сусідів з Польщі, які, побачивши в руках Кирила "Кримську світлицю" (про яку навіть в Польщі знають!), сказали, що на українське нині скрізь мода.
А угорська делегація привіт кримчанам передала. Сумно мені стало. Що ж це, людоньки, робиться: у всьому світі на українське мода, а в Криму "Світлиця" бідує, в державній телерадіокомпанії тебе людиною вважають, тільки якщо ти "чтокаешь"...
На жаль, серед приязних європейців нам затримуватись з Кирилом часу не було. До того ж, маленький Кирило заявив, що поки до пам'ятника Шевченку не сходимо, - ніяких церемоній! (Це вже традиція студійців "Світанку", і не мені її порушувати).
Нарешті - Будинок кіно, до церемонії нагородження залишаються лічені хвилини. Добре, що  нас весь цей час супроводжував Євген Мартиненко - перший телеведучий програми "Рідна хата", а нині студент Київського державного університету культури та мистецтв. Завдяки йому ми не тільки встигли на початок дитячого шоу, але й сфотографувались із відомим кіносценаристом Рогозою. Далі - інтерв'ю для НТКУ. Прекрасні слова про "Рідну хату" голови журі, проректора Національного університету кіно і телебачення Миколи Слободяна. Кращого дитячого телеведучого України Кирила Сузанського привітав Олександр Стрєлков - директор Українського фонду розвитку кіно і телебачення для дітей та юнацтва "Славутич".
І хоч сценарій нагородження був розписаний, як кажуть, по хвилинах (навіть промов переможців не було), наш Кирило зумів привітати переповнений зал Будинку кіно віршем Данила Кононенка "Слово до кримських українців". Треба було бачити і чути реакцію глядачів - овації, вигуки: "Молодці, кримські українці! Так тримати!"
Новий голова Ради міністрів Криму А. Матвієнко якось сказав, що "українців у Криму не видно". Неправда! Може, нас тут  просто не хочуть помічати, тому й стараються, як у моєму конкретному конкурсному випадку, зробити все, щоб про наші творчі українські здобутки не знав не лише світ, але й ми самі? Прикро буде, якщо до цього процесу (можливо, й сам того не бажаючи) підключиться ще й наш прем`єр із його радниками. Бо заяви про створення "русскоговорящим" комфортних умов в будь-якому куточку України на фоні ось цього конкретного кримськоукраїнського дискомфорту, м`яко кажучи, дивують...
Ось така вийшла не зовсім святкова розповідь про перемогу телепрограми "Рідна хата" на Всеукраїнському телефестивалі для дітей та юнацтва. Бо де гарантія, що цю програму в нашому специфічному кримському телеефірі не чекає доля такого ж дипломованого, але все ж підкороченого "Світанку"?

Київ - Сімферополь.

P. S. "Кримська світлиця", попри фінансові та усі інші "терни", також може похвалитися черговою творчою перемогою: наша газетна акція - мовно-літературно-історично-пісенно-комп`ютерне змагання серед школярів - знову визнана найкращою (другий рік підряд!) в загальнонаціональному конкурсі "Українська мова - мова єднання".
О часи, о звичаї... Якщо десь перекриєш трасу чи палатку перед Радою міністрів поставиш, тебе, дивись, і помітять. А як у всеукраїнському патріотичному конкурсі переможеш або (не дай Бог!) раптом перестане в Криму виходити українська газета чи передача - ніхто й не почухається. Та коли вже вам засвербить... самі знаєте, де і кому!

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #21 за 20.05.2005 > Тема "З потоку життя"