Версiя для друку Обговорити в форумi

Минулого тижня Севастополь відвідав ще один кандидат у Президенти - Олександр Мороз. Вранці він звернувся до севастопольців через так званий "Народний канал" - телевізійний канал міської Ради. Були там і запитання телеглядачів - причесано-пригладжені і ніякі. Ті ж, хто додзвонився й поставив якесь гостре запитання, відповіді не отримали. А все тому, що наше схильне до несором'язливості телебачення, накресливши на своєму прапорі - "Усе на продаж", стає взірцем найгіршого смаку, відбираючи на свій розсуд або готуючи питання разом з тим, хто на них відповідатиме. Думається, зараз це - не просто шкідливо, це - суспільно небезпечно. Тож і потягнувся місцевий люд на живу зустріч з кандидатом у Президенти України у так званий Діловий і культурний центр, що на площі Повсталих, аби ближче познайомитися з прибулим і таки отримати відповіді на хвилюючі питання.
Почавши свою доповідь, Олександр Мороз сказав, що прибув порадитися з городянами, що робити з Україною у разі його перемоги на нинішніх виборах. Кандидатові тривожно за державу, якщо раптом переможе Віктор Ющенко, бо йому не подобається... Юрій Костенко і надто страшно, якщо переможе Янукович. (Хоч сам кандидат від соцпартії цинічно розрізняє двох Вікторів лише за однією ознакою: "они в разных весовых категориях"). Є й третя загроза, на думку пана кандидата, може залишитися сам Кучма. Олександр Олександрович навіть передбачив, як нині діючий Президент скаже: "Народ просить і я не можу відмовити..."
Про себе й свою програму він розповідав досить детально і привабливо, у ній все було так гарно, як у тій казці (читай її хоч зліва направо, хоч справа наліво). Йому, як нікому іншому, відомі негаразди держави: безробіття, безправ'я, проблеми освіти, медицини, а головне - пенсійні. Олександр Мороз закликав пенсіонерів від сьогоднішнього додатку до пенсій не відмовлятися, але пам'ятати, що це популізм. Таке раптове збільшення пенсій відіб'ється на економіці держави. Більше того, за прогнозами політика, у квітні наступного року нас очікує обвал гривні. Долар коштуватиме 10, відповідно буханець хліба 2,5, а м'ясо 40 - 60 гривень. Мовляв, готуйтеся затягти паски. Сам він, якщо стане Президентом, зробить мінімальну пенсію ще вищою - 400 гривень, але за рахунок перерозподілу фінансових потоків. Це зараз, уночі, на трасі Ужгород - Словаччина біжать колони машин, що під прикриттям ночі везуть і везуть, і все в кишеню донецької, дніпропетровської та київської "сімей". Це зараз для Медведчука, Суркіса, Ахметова, Кучми та Януковича, - каже кандидат, - долари возять кошиками. Він, Мороз, це все припинить, бо єдиний знає, як це зробити...
Зараз на повернення вкладів громадянам, за підрахунками кандидата, потрібно 600 років, але тільки він знає, як цей термін скоротити до семи. Освіта й медицина при ньому стануть одразу безкоштовними, всі бізнесові структури платитимуть справно податки, а ті з них, що зараз мають пільги, вмить їх віддадуть. Все буде так, як у Лукашенка, а може, навіть, як у Квасьнєвського, бо Україна ж, їй-богу - багатша за ті держави. Він єдиний знає, як об'єднати наш схід і захід та яким чином примирити російськомовних і україномовних українців. Все дуже просто: треба лиш зробити в Україні офіційною мовою російську, а державна - нехай собі буде державною...
Далі пан Мороз розповів, як він гарно ставиться до Петра Симоненка, але комуністів Севастополя все-таки просить проголосувати за себе. Чому? Бо треба враховувати об'єктивні реалії: рейтинг комуністів за останні роки різко впав, і не лише в Севастополі та Україні, але й у Росії. І якби електорат комуністів можна було привернути до нього, Мороза, то він переміг би на виборах. Адже, мовляв, цілі комуністів і соціалістів майже збігаються.
Така пропозиція викликала обурення у "червоних" побратимів, котрих було добрих півзали. У записках вони назвали розмови про те, що у Симоненка рейтинг нижчий, ніж у Мороза, передвиборними теревенями останнього.
Нехай буде так, погодився ображений кандидат у Президенти, нагадавши присутньому редакторові місцевого компартійного часопису "Севастопольская правда" пану Станіславу Гальчинському, що саме цей часопис брудними інсинуаціями про нього, Мороза, формує думку севастопольців про соцпартію і її лідера. Але нехай буде так, він, мовляв, зараз не збирається віддячити таким же чином колезі-депутату Петрові Симоненку, бо ставиться до нього з шануванням.
Коли вже щасливий кінець соцпартійної казки намалювався і настав час відповідати на запитання із зали, кандидат, напевне, стомившись, почав дратуватися. Якийсь Микола Іванович дошкулив йому запитанням, Президентом якої держави він прагне стати, позаяк у приміщенні відсутня будь-яка державна символіка. На що кандидат відповів пафосно і з викликом: "Я прибув сюди, щоб зустрітися з вами, а не займатися встановленням державних прапорів!" (зате червоними, молоткасто-серпастими була геть завішана вся сцена, де розташувалася президія соцпартійців).
Далі кандидат у Президенти, забувши, що їхав порадитися з севастопольцями, почав радити сам: "Зайдите в кабинку, завесьте занавесочку, забудьте обо всем и проголосуйте за Мороза. И завтра вы проснетесь в новой стране, в которой жили раньше..." (Це вже якщо й нагадувало рух уперед, то спиною).
На запитання, куди після його перемоги рухатиметься Україна, в бік Росії чи Європи, пан Мороз сказав досить різко, що жоден з названих векторів його не влаштовує, бо у нього свій, новий вектор - угору.
Незважаючи на роздратування, кандидат, нарешті, зустріч з севастопольськими виборцями закінчив і хотілося вже йому звідти піти. Але ж як уникнути розмови з журналістами, що кинулися навперейми, коли він вже рухався до машини? І тут вже прийшла черга дратуватися його оточенню. Визначити, хто з них охоронець, а хто просто близький соратник - важко. Ну, а коли вже нашому братові-журналісту треба справу робити, то ті відмінності ми помічаємо не одразу, а коли вже нас починають смикати за рукави, буває й таке.
Побачивши, що моєму колезі з агенції "Укрінформ" вдалося спинити-таки біля машини кандидата і звично працює камера, намагаюся підібратися зі своїм диктофоном ближче. Перевела дух, аж коли кандидат був на відстані простягнутої руки із затиснутим у ній диктофоном. Аж раптом чую біля самого вуха: "От-ва-ли!" (Як мовили мудрі, ремесло охоронця і ката поза усякою ідеологією). Носик у мого візаві гостренький, очиці бігають у різні боки, вилиці "холено" вилискують, мов відполіровані. Зна, чоловік, за що служить...
- І що ж, ви, - кажу, - зі мною так чемно? Давайте познайомимося, - вимушено дістаю журналістське посвідчення.
- А это я не вам говорил, - викручується приспішник кандидата, й вухом не веде на моє "Познайомимося...". Патрон його тим часом звільнився з журналістських обіймів, то питаю вже його:
- Скажіть, будь ласка, Олександре Олександровичу, хто цей чемний чоловік з вашого оточення, дуже вже "лагідний" з нами, журналістами...
Пан Мороз - кандидат дотепний (під час свого виступу не раз збивався на анекдоти, до речі, цікавіші від його соціалістичних утопій), тому знайшовся одразу:
- Ну то й що такого, ви ж слухаєте, як співає Пугачова - "Отвали..." - і вам подобається...
- Щодо Пугачової, то, - кажу, - не дуже, але ще до сьогодні мені подобався кандидат у Президенти - Мороз...
Отже, що тут вдієш, наші вожді і вийшли з народу, і недалеко від нього відійшли, аби вимагати досконалості від них чи їхніх приспішників. Та все ж колись, у сиву давнину, казали: "Хто йде сам до себе, ризикує сам з собою зустрітися".
Мудрі люди жили у ті часи, то й вождів мали інших...
м. Севастополь.

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #41 за 08.10.2004 > Тема "Резонанс"