Версiя для друку Обговорити в форумi

Останнім часом Нью Йорк Таймз, один з бастіонів Демократичної партії США, зарясніла статтями не надто приємними українському окові в тих непростих обставинах, у яких перебуваємо нині. Прикметно, що це статті не якихось "вільних списоносців", а дописи підготовані членами редакційної колегії самого видання. Почалося з редакційної статті від 19 травня 2022 "Війна в Україні стає складною і Америка не готова" (https://www.nytimes.com/2022/05/19/opinion/america-ukraine-war-support.html), яка зачепила багатьох. Це в ній редакція, посилаючись на демарш групи 11 республіканців-трампістів на чолі з Рендом Полом - тих, що голосували проти виділення 40 млрд на допомогу Україні - взялася критикувати політику 46-го президента США щодо підтримки України в її протистоянні Московійському вторгненню. Думка редакції, що явно читається між рядків - підтримувати варто, але, з огляду на те, що ще невідомо чим те все скінчиться, вгрузати в той конфлікт фінансово та ще й поставками зброї є неприйнятним. Редакція наголошувала на тому, що, попри сплеск почуттів американців через агресію Кремля в Україні, підтримка війни, що точиться десь далеко від кордонів США не може бути безкінечною, а заяви самого пана Байдена та членів його Адміністрації щодо Путіна, якому "не можна далі лишатися при владі" та про "послаблення" Московії, "не наближають перемовин". Найбільше в тій статті зачіпало те, що ті, хто її писали, вважають можливість перемоги України, в результаті якої та повернула б собі всі окуповані від 2014 року території, геть нереалістичною. Насамкінець редакція закликала "пана Байдена" "чітко пояснити президенту Володимиру Зеленському і його народу, що існують межі того, як далеко НАТО та США підуть у протистоянні Росії так само, як існують межі збройної, фінансової та політичної підтримки", бо ж "надзвичайно важливо, аби рішення українського уряду базувалися на реалістичному розумінні його можливостей і того, як довго ще країна зможе терпіти руйнацію".

Ні, ну, щось подібне траплялося в дописах і раніше, але після цієї статті немов якусь греблю прорвало: щось подібне почало з'являтися чи не в кожному числі. А тут ще й дещо дивні маневри очільників Німеччини та Франції, не кажучи вже про відверто путінофільську позицію президента сусідньої Угорщини. Звісно, демократії не ходять строєм, кожна країна має власні інтереси і вони для неї мають найвищу вагу при ухваленні будь-яких рішень. Але не тих, зауважимо, які б підривали фундаментальні принципи мирного співіснування у цьому непростому світі, не тих, якими вільно чи невільно підігрують тим, хто відверто шантажує застосуванням ядерної зброї.

Автор цих рядків може помилятися, але чи випадково цей злагоджений хор "реалістів" зазвучав саме тепер, коли вибита з північних регіонів України, Московія явно видихається на ще утримуваних позиціях сходу та півдня? Автор також далекий від думки, що весь той хор скуплено на корню за кремлівські срібняки, але маємо розуміти, що світ наш далеко неоднорідний і вельми буремний. І добре, що поряд з потоком закликів до "реалістичного" позиціонування стосовно вторгнення Московії у мою країну, є ті, хто не пасують, не біжать, підібгавши хвоста, гнані чи то страхом, чи сподіванням на якусь ексклюзивну ласку.

Кажуть, друзі пізнаються у біді. Польща, Естонія, Латвія, Литва, Туреччина, Чехія, Словаччина і, звісно ж, Велика Британія та Сполучені Штати Америки - ось ті, хто, не відступаючись, весь цей час підпирають Україну. З ними встоїмо. Ці не гендлюють принципами. Власне, стаття президента Байдена в тій же Нью Йорк Таймз від 31 травня 2022 "Що Америка буде і що не буде робити в Україні" (https://www.nytimes.com/2022/05/31/opinion/biden-ukraine-strategy.html) саме про відданість принципам і відповідальність. Варто почитати, аби спокійніше сприймати дописи редакції НЙТ. В цьому, 23-му числі КС, автор цих рядків пропонує її переклад. Також, задля контрасту, наш читач має можливість проглянути переклад статті члена редколегії НЙТ Росса Дауфета від 4 червня 2022 "Ми не можемо довіку залишатися українськими яструбами" (https://www.nytimes.com/2022/06/04/opinion/ukraine-russia-putin-war.html).

Те, що потічок той не всякає, для когось є свідченням демократії, для інших, того, що його джерело звідкись живиться. Ми ж маємо знати, що поводячись гідно, ніколи не залишимося наодинці. Отож, робімо тимчасом своє - повертаймо собі свою державу у її міжнародно визнаних кордонах.

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #23 за 10.06.2022 > Тема "Резонанс"