Версiя для друку Обговорити в форумi

Козак Мамай – символ свободи, мужності і мудрості. Проводити Мамай-фест у Кам’янському, місті, яке паралізоване, як і більшість українських промислових міст, совком, це дуже правильно. Українська інтелігенція, від якої вимагають ледь не самоспалення і оголошують винною у всіх смертних українських гріхах, у цих містах – на правах діаспори. Її не допускають до влади, її думка нікого не цікавить. Єдине, що їй дозволено, це проводити якісь локальні заходи, як-от у радянські часи – виступити біля пам’ятника Шевченка разом з чиновниками. На власне українську культуру ніколи нема грошей. Та що там казати – галицькі міста не набагато кращі, тільки там мусять рахуватися з патріотами і громадськими активістами, але й у них вистачає совкових пітекантропів, які чекають, що їм щось впаде з неба. Втім, це ще не найгірше. Найстрашніше – почуття беззахисності і рабської залежності, невіра у власні сили, небажання вийти за межі тієї своєї нори з євроремонтом чи без. Євроремонт- це ще одне тихе постсовкове божевілля, яке заганяє людей у рабство.
Мамай-фест у Кам’янському – це можливість вільній людині побути серед вільних людей, свого роду очищення, ментальне і духовне, живописом, графікою, пластикою, музикою, словом – усім українським. Високою культурою, бо тільки висока культура спасе нас від рабства і совкових пітекантропів з їхніми печерними уявленнями про світ. Мамай-фест – елітарний фестиваль і його проводять уже 17-й рік, бо він тримає високу планку, ніколи не принижуючись до хохляцького кічу. На жаль, відбувається він тоді, коли у школах канікули, а наші школи всі до одної – інкубатори совка, зросійщення і рабства. Втратимо ще одне покоління, яке паралізує совок, наказуючи йому – будь як усі, не виділяйся, бо тебе затролять чи навіть знищать. От і маємо виховання баранів, а не вільних українців, тим більше, що кожній владі за 30 років це було економічно і політично вигідно. Європа не перетворить рабів шлунка і євроремонтів на вільних людей, це вдасться зробити тільки у себе вдома власним прикладом і харизмою тисяч достойних людей мистецтва, культури, освіти. Козак Мамай завжди один і він спокійний, самозаглиблений, всім задоволений у мирні часи, але у буремні – він демон, вихор, вогонь.
«Тиха» українізація у час війни – це елементарний саботаж. Вислід війни залежить не від того, коли здохне кремлівський покидьок, а коли ми у себе нарешті проведемо бліц-кріг і демонтуємо совок в головах. Владі у Кам’янському начхати на тотальне обслуговування московською, на вивіски московською, а що робиться в школах – можу тільки уявити. Як і те, що незграбний недорозвинутий пітекантроп легко впаде на коліна перед дуже добре оплачуваними сепаратистами, що так само є пітекантропами, тільки з Московії.
Село Тритузне в передмісті Кам’янського було знищене задля хімкомбінату, який тепер теж знищений. Це моторошне апокаліптичне видиво насичене смородом неприбраних відвалів. Серед відвалів у хащах проглядає шпиль церкви Святого Миколая, частина якої відреставрована і там править молодий український священник. Частина ще не відреставрована. Церква козацької слободи вціліла, а нащадків тих козаків труять совковою отрутою буквально і символічно. Всівшись на залізній скрині бандурист у позі Козака Мамая співає «Думи мої, думи мої…». Я б хотіла, щоб увесь світ відчув хоч на мить те, що відчувала я: біль і надію. Нам не потрібне виживання. Нам потрібна перемога і без української культури вона неможлива.
Серпень 25, 2021 р.

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #34 за 27.08.2021 > Тема "Резонанс"