Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (3389)
З потоку життя (6609)
Душі криниця (3572)
Українці мої... (1473)
Резонанс (1519)
Урок української (993)
"Білі плями" історії (1689)
Крим - наш дім (533)
"Будьмо!" (260)
Ми єсть народ? (237)
Бути чи не бути? (70)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (126)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (108)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (830)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
У КИ╢В╤ ПРЕЗЕНТУВАЛИ ДОСЛ╤ДЖЕННЯ ПРО СТАН ПАМ’ЯТОК В ОКУПОВАНОМУ КРИМУ
"Завдяки сп╕впрац╕ з прокуратурою Автономно╖ Республ╕ки Крим учасники про╓кту розробили три...


У ГААЗ╤ ПРЕДСТАВИЛИ ЗВ╤Т ПРО ПОРУШЕННЯ ПРАВ ЛЮДИНИ В ОКУПОВАНОМУ КРИМУ
Експертна зустр╕ч щодо зв╕ту в╕дбулася у Посольств╕ Укра╖ни в Н╕дерландах


НОРМАНДСЬКИЙ САМ╤Т: Н╤ЧИЯ Ц╤НОЮ У ПЕРЕМОГУ
Макрон серед досягнень назвав «початок в╕дновлення дов╕ри», але хто може дов╕ряти...


РОС╤Я МОЖЕ БУТИ В ПАР╢ ПОПРИ «ВИБОРИ» В ОКУПОВАНОМУ КРИМУ…
Про це йдеться в ухвален╕й у п'ятницю допов╕д╕ ╢вропейсько╖ ком╕с╕╖ за демократ╕ю через право...


НА ЗДОБУТТЯ ПРЕМ╤╥ ╤МЕН╤ ЛЕС╤ УКРА╥НКИ ЦЬОГО РОКУ ВИСУНУТО 45 ТВОР╤В
Також для участ╕ у конкурс╕ видавцями подано роботи укра╖нських художник╕в-граф╕к╕в до 8...




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














FaceBook

Twitter





оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #34 за 20.08.2004 > Тема "З потоку життя"
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#34 за 20.08.2004
"Кримська світлиця" вирушає на Чернігівщину
Сергій ЛАЩЕНКО.

Коли друзі запропонували вирушити у спільну подорож по Чернігівщині, я з радістю погодився. Адже поїздка могла б бути не лише приємною, але й пізнавальною, плідною з журналістської точки зору. На носі вибори. Хіба ж не цікаво знати - за кого збираються голосувати чернігівці? А реформи, екологія, українська мова?
Я вже не кажу про те, що незабаром вся Україна святкуватиме 110-ту річницю з дня народження великого художника, видатного кіномитця, мудрого сина свого часу і українського народу - Олександра Довженка. Тож було б символічно завітати на його Батьківщину саме напередодні ювілею.
А коли врахувати незмінний непохитний курс "Кримської світлиці" на "всеукраїнськість" (він закономірно випливає з кримських реалій: півострів заселявся вихідцями з усіх регіонів України), то моя ствердна відповідь була просто неминучою.
Чернігівщина, треба сказати, і до цього часу не була обділена увагою "Світлички". "Син Чернігівщини", "Чернігівський бандерівець дід Степан", "Катруся-партизанка", "Репортаж із Сіверщини", "Магнетизм малої Батьківщини" - ці та багато інших публікацій свідчать про глибоке зацікавлення газети довженківським краєм.
Чернігівці відповідають "Світличці" взаємністю (стаття "Політичне яблуко Симиренка" головного "просвітянина" області Василя Чепурного ("КС" від 2.07 2004 р.) була черговим підтвердженням цього). Тож у дорогу я вирушав з твердою впевненістю, що ця мандрівка подарує газеті нових друзів. І не помилився.

І тільки думка кобзою гуде.
І не втекти, і нікуди подітись.
На цій землі... на цій...
і більш ніде
Міг Олександр Довженко народитись!
Станіслав Реп'ях.

Дорога через запашні луки

Південну частину області ми перетинали з заходу на схід. Глухівська траса проходила запашними зеленими луками, час від часу наближаючись близько до дзвінких соснових борів, проте оминаючи великі села. Може, саме тому складалося враження, що їдемо незайманим, майже безлюдним краєм, де панує Природа.
Вивчати карту Чернігівщини - одне задоволення! Як тут багато милозвучних, ніжних або романтичних назв: Веселе, Пам'ятне, Пальчики, Хороше Озеро, Любомудрівка... Немало "лісових" назв: Березна, Діброва, Дуболугівка, Липовий Ріг, Лісова Поляна... А ось назви, що свідчать про багатющий (принаймні у минулому) тваринний світ Сіверщини: Веприк, Бобрик, Оленівка, Лосинівка, Тур'я, Турівка, Горностаївка, Медведівка. Ох, і полювали ж, певно, у цих місцях наші предки-русичі! До речі, погортавши перед поїздкою довідник, дізнаємось, що ведмеді ходили пущами Сіверщини ще на початку минулого століття. Останнього було вбито в 1928 році у Ріпкинському районі. Тепер ведмедів уже немає, зате є зубри: їх завезли з Волині, і вони успішно розмножуються.
Ех, було колись на Вкраїні! Певно з часів Гетьманщини залишилися тут назви: Курінь, Степ, Вольниця, Запоріжжя... Ну, а з якої епохи залишилися Пам'ять Леніна, Комуніст, Більшовик, Червоний Маяк, - думаю, всі розуміють. Не виключено, що й Червоний Остер, Червоне Озеро і Червоні Луки з тих же часів. Хоча наполягати не буду.
Така вона, Чернігівщина: і козацька, і "червона". Українська і в той же час... проросійська. Про те, що їдемо не Галичиною і не Поділлям, можна було здогадуватися, читаючи назви заправок, магазинів, кафе: "Тюменская нефтяная компания", "Запчасти", "Обеды. Почти как у мамы". В містах говорять переважно російською. В селах - суржиком. Проте освічені люди непогано володіють і українською літературною мовою.

Нескорений Батурин

Саме такою людиною виявився наш гід по древній гетьманській столиці Олександр Чуйко. Йому вже за сорок; високий, стрункий з густою сивою шевелюрою. За освітою - лісівник, навчався в Києві. Завдяки йому ми швидко знаходимо основні пам'ятки: палац гетьмана Кирила Розумовського, церкву Воскресіння Христового (там знаходиться усипальниця останнього гетьмана), будинок Генерального суду Лівобережної України, капличку, встановлену у 1991 році на місці зупинки траурного походу при перенесенні тіла Тараса Шевченка з Петербурга до Канева. Але найбільш вражає величезний камінний хрест з розп'яттям вагою понад 50 тонн. Він стоїть на високій кручі, звідси видно широку зелену заплаву річки Сейм. Саме тут 2 листопада 1708 року російські війська знищили
21 тисячу батуринців. Не так давно археологи знайшли тут скелет жінки, що накрила своїм тілом дівчинку. Збереглася й маленька іконка. Її збільшена копія тепер закріплена на зворотному боці хреста. Пам'ятник нікого не залишає байдужим. Фотографуємося і їдемо далі. Відвідуємо державний історико-культурний заповідник "Гетьманська столиця". Експонати цікаві, хоча за відеозйомку і фотографування тут треба платити. Зрештою, це європейська практика, інакше як вижити музею?
Для нас роблять знижку (ох, вже ця добра українська душа!) відчувши, що ми небайдужі до рідної історії люди. Коли екскурсовод дізнається, що ми симпатизуємо Ющенку, ставлення до нас змінюється на зовсім родинне, тепле. Віктор Ющенко нещодавно відвідував музей і усім сподобався. Перш за все своїм трепетним ставленням до української історії.
Цікавимось, ніби між іншим, - за кого збираються голосувати батуринці? Більшість людей переконані, що треба за Ющенка. Ну, ще, можливо, за Мороза хтось проголосує. Симоненко навряд чи збере тут багато голосів. Національна гідність у батуринців поволі "прорізається", тому комуністичний електорат тут у меншості.
Олександр Чуйко запевняє нас, що навіть у радянські роки люди пам'ятали про жахливу різню, влаштовану військами Петра І. Тоді пам'ятали одиниці, тепер знають усі. Проте в русофобії батуринців звинуватити важко. Наш гід в юні роки захоплювався поезією Єсеніна, його дружиною стала росіянка. Але голосуватиме Олександр за Ющенка; хоче щоб Україна стала сильною, процвітаючою і демократичною державою.
Покидаємо Батурин з відчуттям, що доторкнулися до чогось древнього, дорогого, святого... Але й смуток не покидає нас: колись у Батурині було 15 церков і понад
30  тисяч населення. Тепер і трьох тисяч не набереться. Царська Росія всіляко гальмувала розвиток міста, намагаючись на противагу йому розбудовувати сусідній Бахмач. Чи зміниться щось у незалежній Україні? Хочеться вірити, що так. Проте у найближчій перспективі можна розраховувати хіба що на пожвавлення туризму.

Роздуми на могилі Прокоповича

Тепер тримаємо шлях на Сосницю - батьківщину Олександра Довженка. По дорозі заїжджаємо на могилу Прокоповича - винахідника першого в світі вулика. Вона знаходиться неподалік траси, а великий дубовий хрест на ній підказує, де треба звернути праворуч на березову алею, що веде до самого пам'ятника. Зовсім близько видніється хутір Пальчики, де була знаменита пасіка Петра Прокоповича. Свого часу авторитет винахідника був настільки високим, що цар вимушений був враховувати думку бджоляра і залізничну вітку Гомель - Бахмач проклали на 20 кілометрів західніше наміченого маршруту. Так, щоб не зачепити хутір Пальчики, не створювати дискомфорту для працелюбних бджілок.
У бджолярській справі Україна тоді була авангардом! Як і в садівництві. Наша держава і тепер дає сьому частину світового меду. І заодно... десяту частину світового заробітчанства. Як це можливо поєднувати -
зрозуміє не кожен. А як держава яблуневих садів і медових рік може заплющувати очі на поневіряння єдиної україномовної газети у такому стратегічно важливому регіоні, як Крим? Такої ганьби не допустили б ні англійці, ні французи, ні японці... Фотографуємось із "Світличкою" біля пам'ятника Прокоповичу. Його спра-ва пережила самого творця. Сподіваємося, що й "Кримська світлиця" виживе, вистоїть на зло ворогам і стане найкращим пам'ятником тим першим, хто її задумав, вистраждав і відстояв у  найгірші часи.

Красуня-Десна

...Через Шаповалівку, Високе, Галайбине їдемо до Великого Устя. Колись тут була поромна переправа, тепер - великий сучасний міст через  Десну. За нього місцеві жителі вдячні Леонідові Кучмі, бо міст - це значно зручніше, ніж пором. На правому березі Десни розташоване село Мале Устя, а вже за ним, на берегах мальовничої Убеді, розкинулася Сосниця - "столиця" довженківського дитинства.
Чомусь згадалися поетичні рядки Олекси Довгого:
Там, де Сосниця пахне соснами,
Убідь хлюпає на луги,
Обрій, зітканий веснокроснами,
Перехитує береги...
Повторюю їх про себе, намагаючись пригадати продовження. А перед очима все стоїть красуня-Десна. На цій річці - якби не щільний графік поїздки - хотілося б бути ще і ще... Зустрічати світанки, проводжати натомлене сонце, що поспішає віддати цій прекрасній землі свої останні тихі промені... І ще можна посперечатися, що красивіше: схід сонця чи захід.
...Там світаниться, ніжно раниться
білий світ на дерев списи,
Переблискує, філіграниться
кожна крапелечка роси.
Це я все-таки пригадав оті рядки з вірша Олекси Довгого. (Почув по радіо двадцять років тому; ніде не записував, часом не міг навіть пригадати у Львові чи в Києві, а ось тут, на Десні, згадалося...).
Гарно сказав чернігівський поет про світанок над Довженківським Краєм... Але ж і захід сонця тут неймовірно красивий!

У довженківському саду

У Сосниці вам кожен скаже, де знаходиться музей Олександра Довженка. Під'їхали ми вчасно, бо Любов Миколаївна Наконечна, працівниця музею, вже збиралася йти додому. Побачивши нас, зупинилася і завернула назад. Не помітили ми й тіні роздратування на її обличчі. Схоже, що гостям тут завжди раді. Та воно й зрозуміло: будь-хто сюди не їздить, все однодумці, інтелігенція. Зустріч з кожною такою людиною - це взаємний обмін енергетикою. Та ще й особливою, сонячною...
Одним словом, Любов Миколаївна люб'язно погодилася провести для нас екскурсію, від якої ми були в захваті! І не лише тому, що дізналися багато нового про Довженка. Радувало вже й те, що у музеї працюють такі окрилені люди. Тож після екскурсії ми пішли у сад і там, під яблунями, довго-довго говорили про все: про Чернігівщину й Крим, про людські долі "кримських чернігівців", про майбутнє музею Довженка і майбутнє "Кримської світлиці" (до речі, Любов Миколаївна попросила деякі номери газети, зокрема ті, де йшлося про творця "Запорозького маршу" Євгена Адамцевича). Зрозуміти інтерес музейного працівника можна - батько бандуриста походить зі Сновська (тепер це Щорс). Тут спрацював особливий "сіверський" патріотизм: все, що на північ від Десни, є надзвичайно рідним, дорогим. Все, що на південь від цієї великої ріки, мало відрізняється від сусідньої Київщини чи Полтавщини. А в Сіверщині і лісів більше, і говірки інші.
Ми й цю тему заторкнули: Любов Миколаївна розмовляла говіркою села Залізний Міст, що на Семенівщині, а я - тур'янською. Мої діди-прадіди з села Тур'я Щорського району. Багато спільного, але й різниця є. Поєднав нас і сентимент до білоруської культури: Любов Миколаївна цитувала вірші білоруських поетів про Олександра Довженка, а я - про білоруську мову! Це нас ще більше зближує. Довелося залишити один примірник "КС" з "білоруською" темою, хоч я віз його на Щорсівщину. На знак подяки пані Люба подарувала безцінну книжечку: пісні, почуті і записані Довженком від матері. Називається вона "Наспівала мати", видана в Києві видавництвом "Музична Україна" у 1995 році. Я звернув увагу на дарчий напис: "Кримській світлиці" від музею О. Довженка з надією на творчі зв'язки".
Будуть, будуть у нас творчі зв'язки, Любове Миколаївно! "Нам би тільки день простояти та ніч протриматися..." - це я згадую гайдарівського Хлопчиша-Кибальчиша. А що нам залишається? "Світлиця" ще й не таке витримувала...

Друзі "Кримської світлиці" живуть у Щорсі

Що б ми робили без свого народу, без тих, хто й у нинішній скрутний час знаходить кошти на передплату далекої кримської газети? Любимо їх, шануємо і дуже хочемо знати: як їм живеться нині? Саме тому поспішаємо, лишаючи позаду соснові бори і березняки Корюківщини. Згадуємо тільки, що місто Корюківка було повністю знищене гітлерівцями під час війни. Знищене так само, як Хатинь, Лідіце, Орадур. Як Сонгмі у В'єтнамі. Як Батурин...
О, багатостраждальна Сіверська земле... Попереду - Щорс, кінцева мета нашої поїздки.
Оскільки "Кримська світлиця" є просвітянською газетою, то нас не може не цікавити й тема національного відродження. Хто стояв біля його витоків у 1917 - 1918 роках? Як тут вирішувалося мовне питання в часи УНР? Чи дала якісь плоди більшовицька українізація кінця 20-х років?
На жаль, відповісти на ці питання не зміг би й місцевий краєзнавець Олександр Євгенович Крумкач. Хоча давно вже розміняв сьомий десяток і в архівах просидів за своє життя стільки, що йому можуть позаздрити професійні історики. В архівах матеріалів негусто; хоча велика кількість старих, пожовклих фотографій підтверджує: були й хори, була й "Просвіта", була й художня самодіяльність. Молоді і зрілі сіверці дивляться на нас з фотокарток; всі у вишиванках, у національному вбранні. Хоча різниця з Галичиною чи з Поділлям помітна відразу: всі літні чоловіки тоді носили бороди, чого на Правобережній Україні не було. Відчувається близькість Росії... І в той же час - це Україна. Україна, яку ми тут майже втратили, бо нинішня Чернігівщина вже інша...

(Закінчення буде).

На фото: Батуринський хрест.

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #34 за 20.08.2004 > Тема "З потоку життя"


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=2325

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков