Версiя для друку Обговорити в форумi

Те, що московійські ЗМІ згодовують на внутрішньому ринку відверто перекручене уявлення про реалії світу і роль Московії в нім, є давньою, ще совєцькою маніпуляцією. Відомо про те віддавна, але, на жаль, небезпекою, що несе в собі така політика, довгий час легковажили. Мовляв, то є внутрішньою справою суверенної держави. З іншого боку, і вплинути на те не було/досі немає майже ніякої можливості. Єдине, що міг робити демократичний світ, це намагатися доносити правду про дійсний стан речей. В цьому ключі віддавна працює, скажімо, Радіо Свобода та її мережеві мідіапроекти. Чи то є достатньо, аби хоч якось змінити тамтешнє інформаційне поле? Зрозуміло, що ні. Адже протистояти добре організованій, щедро фінансованій, потужно розкрученій державній інформаційній машині, не маючи повноцінного доступу до потенційної аудиторії, просто неможливо. Це те саме, що пробувати спинити потужний "Комацу", крутячи проти нього педалі триколісного велосипеда. Враховуючи значною мірою трафлену, переформатовану свідомість населення, та той красномовний факт, що тамтешньому люду щорічно споюють майже 1,7 мільярда літрів лише сертифікованого алкоголю, маємо розуміти, що тут не надто помічним є навіть всемогутній Інтернет.
І було б півбіди, якби той бульдозер рівняв одні лиш московійські мізки. Але він вже довший час гримотить по черепах европейців, азіатів, американців. Розроблена луб'янськими стратегами програма спрямлення мізків легально працює в цілому світі. При тому, судячи з результатів, доволі успішно. Тут і інформаційний супровід т.зв. операції зі спроби вплинути на минулі президентські перегони в США, і гарячі спростування підозр французької влади у причетності Москви до Руху жовтих жилетів, і паразитування на секс-скандалах за участі мігрантів у Німеччині, з відвертим прицілом на роздмухування етнічного протистояння. А що вже казати про "розіп'ятих діток" широкомасштабної інформаційної війни проти України!
Маємо розуміти, що програма переформатування свідомості вельми широка і не обмежується діяльністю одних лише мідіа-підрозділів чи фабрик ботів. Так, слухаючи минулої суботи добірку вечірніх новин на "Маяку", був вражений цинізмом виступу на Мюнхенському безпековому форумі очільника московійського Міністерства закордонних справ. У властивому йому менторському тоні пан міністр гаряче засуджував зовнішнє втручання у справи суверенних держав, нарікав на недотримання міждержавних угод і домовленостей, на кризу міжнародних організацій. "На наших очах розвалюється система домовленостей в сфері стратегічної стабільності і нерозповсюдження, знижується поріг застосування ядерної зброї", - гримів він. Не дивно, що йому не заперечували, бо ж все сказане було правдою. Дивно, що ніхто не наважився спитати пана міністра, яким чином його власна держава дотримується міждержавних та міжнародних угод, як шанує міжнародне право, поважає кордони суверенних держав, докладається до підтримання добросусідських стосунків. Те німування, попри те, що трактувати його можна було по-різному, було вельми красномовним. Пан міністр, вочевидь, трактував його на свою користь, бо завершив свою промову прозорим натяком на те, що можливість застосування ultima ratio regnum нікуди не зникла: "Ядерна війна може виникнути зі звичайної, а звичайна війна, як відомо, виникає з політики", - наголосив він. Особливий цинізм тут полягав у тому, що ці слова належали відомому борцеві проти тоталітаризму, жертві кадебістських цькувань академіку Андрію Сахарову. Але ж хіба не таким самим цинізмом було нарікати на недотримання міжнародних угод, наплювавши на домовленості, зафіксовані в Будапештському меморандумі, розтоптавши "Договір про дружбу, співробітництво і партнерство", укладений з Україною, загарбавши Крим? Хіба не нахабство - торочити про свою любов до миру, наводнивши Донбас іхтамнєтами? Хіба не фарисейство - шкодувати за недієздатністю міжнародних організацій, самим не виконуючи їх рішень, ставлячи своє внутрішнє законодавство вищим за узгоджене міжнародне?
- Дурня якась! - скаже хтось. - Який сенс грати роль доброго дідуся, занепокоєного долею світу, перед залом, де зібралися люди, які чудово розуміють амбіції Московії в сьогоднішній світовій політиці, добре поінформовані про її справжню роль у сирійській війні, у війні, розв'язаній проти України, у лівійському протистоянні?
Сенс є, шановний читачу, якщо дивитися трохи ширше і розуміти, що виступ мастодонта московійської зовнішньої політики розрахований не на зал - на найширшу публіку Европи, Америки, яка через неготовність тамтешніх безпекових структур до належного інформаційного спротиву, нездатна протистояти потокам відвертої брехні, перекручувань, викривлення реальності. Сенс є. І доказом того - чимала кількість прихильників Московії в Італії, Німеччині, Угорщині - ба! - навіть в Чехії та Польщі. Сенс є. Бо ж, слухаючи гарно поставлений голос пана міністра, його впевнені інтонації, не маючи при тому альтернативного джерела інформації, пересічному італійцю, німцеві чи французові може й справді бути невтямки, чому це їх уряди, жорстко наполягаючи на перемовинах ворогуючих у внутрішніх конфліктах сторін по всьому світу (Сирія, Лівія, Афганістан, інш.), не примушують до того Україну. Чи не це, та ще вперте небажання нашої власної влади визнавати війну війною, призвело до того, що в світі нав'язана нам Московією війна часто трактується не інакше, як внутрішньоукраїнський конфлікт?
Сумно, але незрозумілий, межуючий зі злочинним недбальством брак належної уваги до інформаційного спротиву з боку вже втягнутої у війну України, зокрема, бездумне ігнорування необхідності донесення правди про реальний стан речей до світового співтовариства, до найширших його кіл, дуже полегшує Кремлю осягнення його планів. Нещодавнє знищення впень і до того практично непомітного на світовому інформаційному полі телеканалу іноземного мовлення є безпрецедентним. Те рішення української (наразі зеленої) влади не має жодного виправдання, оскільки є таким самим злочином, диверсією, якби то було знищення боєзапасу війська у розпал бойових дій.
Може то - прикра випадковість? Вузьколобість якогось чергового мінстеця? Якби ж то... На жаль, все значно серйозніше. Бо ще задовго перед тим, в 2016 році, була спроба каїнової розправи над «Кримською світлицею», яку моя влада, з запобігливістю вірного пахолка, випереджаючи спецслужби Московії, намагалася викорчувати з Криму, звільнивши її трудовий колектив. А хіба не те саме відбувається нині з кримськотатарським телеканалом ATR - чи не єдиним, який упродовж всіх цих років послідовно нагадував українському суспільству, українській владі про Крим, ні на мить не дозволяючи забути про нього, зняти його на догоду Кремлеві з повістки денної української та міжнародної політики?
То може б годі, товариство, соромливо відводити очі від
того очевидного факту, що наші інтереси послідовно, системно, зраджують? Може б привести нашу владу до тями, нагадавши їй, що обирали її аж ніяк не для підігрування недругові?

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #8 за 21.02.2020 > Тема "Резонанс"