Версiя для друку Обговорити в форумi

1989-му року були притаманні великі очікування. В Росії рок-гурт «Кино» співав: «Мы ждем перемен!». На великих масових демонстраціях на вулицях Москви мільйони людей вимагали свободи й демократії. Ера Горбачова принесла цілу хвилю змін. І люди щотижнево спостерігали неймовірні події: вони розбирали газети, поглинали кожне слово з телебачення, а з кожним днем почувалися все більш живими й вільними. Багато хто також розумів, що для того, щоб змінити гнилу радянську систему потрібно також знати правду про сталінське минуле. Того ж року була заснована правозахисна організація «Мемориал», яка об’єднала сотні активістів з усього СРСР. Деякі з них побували в ГУЛАГ. Інші були дисидентами, які щойно повернулися з трудових таборів чи заслання. Таким був ядерний фізик Андрій Сахаров.
«Місія була чіткою: ми хотіли повернути пам’ять про жертв Йосипа Сталіна і зробити її публічною», - пише на сторінках The Guardian співзасновниця організації «Мемориал» Ірина Щербакова. «Навесні 1989 року сталося щось, що я не могла собі уявити навіть й найсміливіших мріях. Мене запросили в інститут історії й архівів у Москві виступити з промовою перед студентами про долю колишніх в’язнів ГУЛАГ. Після того один з них запитав мене, чи я зустрічала в реальному житті прихильника Сталіна. Моєю першою реакцією був сміх. Але потім я зробила паузу і подумала: невже ми нарешті досягли точки в часі, коли 20-річні думають, що більше не існує ніяких сталіністів?», - пригадала вона.
Через тридцять років той момент автор згадує «з гірким почуттям». На початку 1990-х років відвідувачі приходили у невеликий будинок, де був офіс організації «Мемориал». Вони приносили документи, мемуари про в’язниці й трудові табори, листи з ГУЛАГ, невеликі записки, які були викинуті з вагонів і лише дивом дісталися до своїх адресатів. Інші об’єкти з ГУЛАГ включали дерев’яні таборові валізи, куртки в’язнів з номерами, криві ложки й миски. Відвідувачі приносили рукописні книжки й малюнки, які вони змогли заховати під час обшуків їхніх камер. В результаті був створений архів організації «Мемориал», колекція тисяч фрагментів сімейних спогадів.
«На той час ми думали, що це був початок тривалого процесу і що наші нові політичні лідери усвідомили, що розібратися з минулим – це ключове завдання. Але реформаторам бракувало інтересу до історії. Вони поспіхом кинулися будувати ринкову економіку. Вони не бачили зв’язку між успішними економічними реформами й потребою зародження активного громадянського суспільства. Уряд Бориса Єльцина згадував про радянські політичні репресії лише перед виборами, щоб відбитися від комуністів», - йдеться в статті. Досить скоро через жорстку економічну кризу «демократія» стало лайливим словом для росіян. Вони були розчаровані й відчували, що реформи насправді не проводилися. Російське суспільство загрузло у втомі й байдужості. Злочини Сталіна виявилися настільки страшними, що люди не хотіли витрачати час на те, щоб думати про них. В середині 1990-х років почала з’являтися ностальгія за радянським минулим. Сірість ери Леоніда Брежнєва з її порожніми полицями крамниць почала асоціюватися з мирними часами достатку. І поступово відбулося дещо, що здавалося неможливим в часи «перебудови»: тінь Сталіна знову нависла над країною.
Прихід Володимира Путіна до влади відбувався на тлі нової версії патріотизму, заснованого на «героїчних» і «світлих» аспектах радянського минулого. Імідж Сталіна як сильного лідера, який здобув перемогу в Другій світовій війні й привів СРСР до статусу супердержави, знову відродився. Телевізійна пропаганда працювала з усіх сил, щоб створити цей імідж. Мільйони загиблих від політичних репресій були витіснені на маргінес колективної свідомості. Сьогодні визволення Східної Європи, яке відбулося в 1989 році, падіння Берлінської стіни й кінець Холодної війни росіяни розглядають як поразку чи й навіть катастрофу. І це не дивно, зважаючи на те, що Путін назвав розпад СРСР «найбільшою геополітичною катастрофою» 20-го століття. Сьогодні обличчя Сталіна на білбордах, на стінах в метро, у вітринах книгарень. Десятки пам’ятників йому знову з’явилися по всій Росії. Справа не в тому, що росіяни забули про прямий зв’язок між ім’ям Сталіна і політичними репресіями, від яких постраждала майже кожна сім’я. Вони швидше не хочуть замислюватися над терором, над тим, хто його влаштував чи яка логіка стояла за ним. Вони не готові визнати, що на цьому була заснована вся система. «Нинішня глорифікація наших перемог і відмивання Сталіна стало можливим тому, що сучасна Росія, насправді, не має жодної концепції щодо свого майбутнього. В якій країні ми хочемо жити? В країні, яка «встала з колін» і йде своїм особливим шляхом? Але що це за шлях такий? Ідеологи Кремля не змогли нічого з цього чітко прописати», - йдеться в статті.
Автор додає, що сьогодні не вдається згадувати 1989 рік без глибокого відчуття втраченої можливості й розбитий надій. В перші роки Путіна мовчазна більшість проміняла можливість отримати свободу на обіцянки «стабільності», а згодом – на національну гордість «великою Росією», силою, яка перекреслює кордони навколо себе і почувається фортецею в облозі. «З кожним днем наша свобода скорочується так само швидко, як вона розширювалася 30 років тому. «Мемориал» став єдиною організацією, яка десятиліттями невтомно і без урядової підтримки працювала над збереженням пам’яті. У 2016 році влада назвала її «іноземним агентом», як й інші неурядові організації. Один з наших істориків з Карелії – Юрій Дмитрієв – провів у в’язниці майже три роки через сфабриковані звинувачення. А правозахисник Оюб Тітієв був засуджений за його роботу в Чечні», - пише Щербакова. Вона додає, що повністю переписати історію не вдасться. Путін може бути в центрі уваги в усьому світі. Але для багатьох в Росії очевидно, що країна не зможе повернутися до демократії, якщо вона не засудить Сталіна і ту систему, яку він створив.
www.unian.ua

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #29 за 19.07.2019 > Тема "З потоку життя"