Версiя для друку Обговорити в форумi

6 лютого цього року "Кримська світлиця" опублікувала офіційні відписи поважних державних інституцій на намагання ялтинця О. П. Зуба притягти "Крымскую правду" і її головного редактора М. Бахарєва до відповідальності за антиукраїнські випади. Наші читачі мали змогу ознайомитися з постановою Головного відділу в м. Ялті ГУ СБ України в АР Крим про відмову у порушенні судової справи та з листом голови Республіканського комітету з інформації М. Рогожина, у якому засвідчується, що "нарушений действующего законодательства со стороны печатного СМИ "Крымская правда" рескомитетом не установлено", а тому "оснований для привлечения главного редактора газеты "Крымская правда" М. Бахарева к уголовной ответственности... комитет не усматривает".
Схожого змісту документ отримав свого часу ще один позивач до "Крымской правды" - феодосієць Г. І. Хижняк, котрий вирішив іти у цій справі до кінця і звернутися ще й до Апеляційного суду. Що з того вийшло - видно із сьогоднішніх публікацій...

РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 2-1076/03
23 вересня 2003 року,
м. Сімферополь

Центральний районний суд міста Сімферополя в складі: головуючого судді А. М. Долгополова при секретарі М. В. Адаменко, за участю перекладача В. В. Бутковської, розглянув у відкритому судовому засіданні справу по позовній заяві Хижняка Георгія Ілліча до редакції газети "Крымская правда" і Бахарєва Михайла Олексійовича про захист честі, гідності і виплату моральної шкоди і встановив:
"В серпні 2002 року Г. І. Хижняк звернувся до суду з позовом про захист честі, гідності та виплату моральної шкоди, мотивуючи свої вимоги тим, що впродовж тривалого часу республіканська громадсько-політична незалежна газета "Крымская правда" на своїх шпальтах тиражує кримсько-сепаратистські та антиукраїнські ідеї, які з особливою наполегливістю втілює в життя головний редактор газети М. О. Бахарєв, журналісти і дописувачі цього видання. В публікаціях - висловлюється неповага до всього українського, нехтування історії України і дійсності, перекручування фактів, а саме: Б. Ачкасов в статті "Чи буде Крим розмовляти українською мовою" ("Крымская правда" від 28.08 1995 року) ревізує правомірність передачі Криму Україні в 1954 році і тиражує бачення цього питання зі своєї "дзвіниці" з образливими для українців висловлюваннями про "мову Степана Бандери".
Бахарєв і Рябчикова, використовуючи свою депутатську недоторканність, неодноразово ганьбили Україну. Бахарєв під час пленарного засідання ВР АРК 2.10 1997 року сказав: "Немає такої української мови! Це придумана авантюристами штучна мова.., мова черні!" Даним висловом була завдана образа всьому українському народу, в зв'язку з чим прокурором АРК В. М. Шубою 05.11 1997 року було винесено головному редакторові прокурорське попередження, - кожний шостий номер "Крымской правды" в 1997 році виходив з антиукраїнськими матеріалами, наповненими нехтуванням і неповагою до українського народу, його мови, історії і державності.
У надрукованому в "Крымской правде" (№ 199 (22852) від 27.10 2001 року) звіті про участь в Четвертому Конгресі співвітчизників під програмно-патетичним заголовком "Ми повернемося до тебе, Вітчизно!" Бахарєв висловлює такі думки: "Україна ось недавно провела з'їзд українців, хоч і нації такої в природі не існує. Українці - це частина російського народу, яка розмовляє на одному із діалектів російської мови", свої заклики до порушення суверенітету України: "Ми повернемося до тебе, Вітчизно!" і повернемося не одні, а разом з нами повернуться і твої споконвічні землі, заселені не тільки росіянами, але і людьми інших національностей".
Всі вказані публікації в незалежній газеті "Крымская правда" про те, що на світі не існує такої нації, як українці, а українська мова - це один із діалектів російської мови, ображають весь українській народ і позивача, принижуючи його честь і гідність, і в зв'язку з цим він просить суд:
- зобов'язати відповідачів скасувати надруковане в газеті від 27.10 2001 року твердження про те, що української нації не існує, а її мова - "діалект російської мови" під заголовком спростування встановленим порядком;
- стягнути з "Крымской правды" на його користь за моральну шкоду 1 000 000 гривень;
- стягнути з Бахарєва за завдану моральну шкоду 200 000 гривень;
- стягнути з відповідачів судові витрати.
На судовому засіданні позивач свої вимоги підтримав, наполягав на їх виконанні за мотивами, зазначеними в позові.
Представник відповідача вимоги позивача не визнав, пояснив суду, що публікація, яка розглядалася, не носить образливого характеру і тому не може бути визнана як така, що принижує честь і гідність як українського народу, так і позивача.
Вислухавши сторони, розглянувши матеріали справи, суд враховує, що позовні вимоги задоволенню не підлягають.
Судом встановлено, що між сторонами виникли правовідносини по захисту честі і гідності, які регулюються нормами цивільного законодавства.
Ст. 7 ЦПК України передбачає, що "громадяни... вправі вимагати від суду спростування повідомлень, які не відповідають дійсності або неправдиво написані, які порочать їх честь, гідність і ділову репутацію або завдають шкоду їх інтересам, якщо особа, яка розповсюджує такі повідомлення, не доведе, що вони відповідають дійсності".
Ратифікуючи 17 липня 1997 р. Європейську конвенцію про захист прав і основних свобод людини, Україна взяла на себе зобов'язання по дотриманню прав людини, як це було зафіксовано в конвенції, і згідно з рішеннями Європейського суду з прав
людини (Страсбург). Згідно з ст. 9 Конституції України міжнародні договори є частиною національного законодавства України і тому обов'язкові для застосування судами. На цю обставину звернув увагу Пленум Верховного Суду України в п. 2 постанови № 5 від 25 травня 2001 року "Про внесення змін і доповнень до постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 "Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди".
"Суд повинен пам'ятати, що свобода вираження поглядів, яка гарантована п. 1 ст. 10, - одна з основних підвалин демократичного суспільства, одна з принципових умов його розвитку і самореалізації кожної особи. За умови дотримання п. 2 свобода вираження стосується не лише "інформації чи тих "ідей", які отримані належним чином або розглядаються як необразливі чи незначні, а й тих, що викликають образу, обурення або неспокій. Такими є вимоги плюралізму, терпіння і широти поглядів, без яких "демократичне суспільство" неможливе.
У п. 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 28 вересня 1990 року № 7 з наступними змінами і доповненнями "Про застосування судами законодавства, що регулює захист честі, гідності і ділової репутації громадян і організацій" міститься роз'яснення щодо осіб, які мають право на позов про спростування відомостей, що порочать честь і гідність.
У процесі судового засідання позивачем не було відповідно до ст. 27 - 30 ЦПК України доведено, що вище- наведені твердження спірної статті про мову "принижують весь український народ і позивача, принижують його честь і гідність". В зв'язку з цим вимоги позову як в частині визнання невідповідності дійсності розглянутої публікації, так і приниження честі і гідності позивача не можуть бути задоволені.
Суд також вважає, що посада редактора газети "Крымская правда", яку займає відповідач, а також його професія журналіста зобов'язують висвітлювати теми, які хвилюють громадян. Для Криму та інших регіонів України питання російської мови, її історії, розвитку і розповсюдження, відношення законодавця і застосування в побуті та в державних структурах є важливою темою, яку не можна не обговорювати на сторінках друкованих видань. Спірні твердження статті, які розглядаються, є думкою автора, написані літературно-коректною мовою, в зв'язку з чим суд не вважає їх образливими, які принижують честь, гідність інших осіб, у тому числі і позивача.
Оскільки в статті не міститься будь-яких відомостей про позивача, членів його родини чи близького родича, який помер, членів його родини, неповнолітніх чи недієздатних, позивач не вправі вимагати спростування таких відомостей. Оскільки суд дійшов висновку про неможливість у судовому порядку спростування оцінки відповідності дійсності судження відповідача, спростування котрого просить позивач, у статті відповідача ніяких відомостей щодо конкретного позивача не міститься, відшкодування моральної шкоди, яку було заподіяно інтересам позивача, також неможливе.
В частинах позовних вимог про висловлювання Ачкасова в статті "Чи буде Крим розмовляти українською мовою" ("Крымская правда" від 28.08 1995 р.), а також Бахарєва і Рябчикової (які були депутатами в 1997 році), суд вважає, що позивачем також не представлено достатніх доказів образливих висловлювань на адресу України і української мови, які принижують честь і гідність позивача. Крім цього, позивачем для захисту порушеного права в цій частині позовних вимог пропущено встановлений законом річний строк.
На підставі ст. 7 ЦПК України, п. 5 постанови № 7 Пленуму Верховного Суду України від 28 вересня 1990 року з наступними змінами і доповненнями "Про застосування судами законодавства, що регулює захист честі, гідності і ділової репутації громадян і організацій", п. 2 постанови № 5 Пленуму Верховного Суду Україні від 25 травня 2001 року "Про внесення змін і доповнень до постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 "Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди", керуючись ст. 15, 15-1, 27 - 30, 62, 202, 202-1, 203 ЦПК України суд вирішив:
в позові Хижняку Георгію Іллічу до редакції газети "Крымская правда" і Бахарєва Михайла Олексійовича про визнання розповсюдження "Крымской правдой" повідомлень, що не відповідають дійсності, є наклепом і принижують честь і гідність позивача, які завдали йому моральну шкоду, а також в стягненні в зв'язку з цим моральної шкоди - відмовити.
На рішення може бути подана апеляційна скарга в Апеляційний суд Автономної Республіки Крим через Центральний районний суд міста Сімферополя впродовж одного місяця з дня його винесення.
Апеляційний суд АР Крим, судова палата у цивільних справах,
вул. Павленка, 2, м. Сімферополь, 95006.
Позивач: Хижняк Георгій Ілліч, вул. Сімферопольське шосе, 1,
кв. 12, м. Феодосія, 98100, тел. 3-07-12.
Відповідачі: редакція газети "Крымская правда",
вул. Генерала Васильєва, 44, м. Сімферополь, 95000.
Бахарєв Михайло Олексійович <адреса...>

АПЕЛЯЦІЙНА СКАРГА

23 вересня 2003 р. місцевий суд Центрального району м. Сімферополя під головуванням судді А. М. Долгополова виніс рішення про відмову мені в судовому позові до редакції "Крымской правды" та її головного редактора М. О. Бахарєва про захист честі, гідності та відшкодування моральної шкоди.
З цим рішенням суду я цілком не згоден, оскільки при постановці рішення суд допустив порушення пп. 1, 2, 3 ст. 309 ЦПК України, а саме:
- не в повному обсязі з'ясовані обставини, що мають значення для справи;
- не доведені обставини, що мають значення для справи, які суд вважає встановленими;
- невідповідність висновків суду обставинам справи.
У ході засідання суд, проявивши необ'єктивність та упередженість, не забезпечив необхідних умов для всебічного та повного з'ясування обставин справи: поза увагою залишилось брехливе повідомлення в газеті "Крымская правда" від 28 серпня 1995 року щодо приєднання Криму до України та "языка Степана Бандеры". В своїх доказах відповідачі навіть не торкались цих фактів. Посилання суду на порушений строк позовних вимог є недоречним, оскільки цей факт є лише свідченням перекручування історичних подій газетою...
Судом не взято до уваги при розгляді справи оголошене М. О. Бахарєву прокурором АРК В. Шубою в грудні 1997 р. прокурорське попередження. За такий тривалий час суд не спромігся навіть запросити це попередження з прокуратури, про що я просив... Про це в рішенні немає ні слова.
Судом не дано належної оцінки його, Бахарєва, висловлюванням в статті "Мы вернемся к тебе, Родина!" ("Крымская правда" № 199 від 27 жовтня 2001 р.): відповідачу вдалося шляхом перекручення поняття "оціночне судження" уникнути судової відповідальності, хоча за такі ж слова на пленарному засіданні ВР Криму в жовтні 1997 р. він отримав від прокурора АРК В. Шуби прокурорське попередження. Зазначу, що в той час уже діяла Європейська конвенція про захист прав і основних свобод людини, але це не зашкодило прокуратурі подібним чином відреагувати на "...свободу вираження поглядів" М. О. Бахарєвим, яку він не оскаржував.
Представнику відповідача адвокату А. В. Гнєздову вдалося переконати суд у тому, що багаторічне стійке переконання М. Бахарєва (...нет украинской нации, нет такого украинского языка!), усього-на-всього "оціночне судження" , а не навмисне, злісне шельмування ним всього українського (див. листи 6, 7 та ксерокопію стенограми пленарного засідання ВР Криму 2.10 1997 р. - виступ М. О. Бахарєва). Такі "оціночні судження" заперечують історичний факт існування України в минулому та сучасної Конституції України, прийнятої 28 червня 1996 р. Це характерно для багатьох журналістів та дописувачів газети, котрі в своїх матеріалах, неправдивих та повних зневаги до незалежної України, необ'єктивно, упереджено оцінюють сучасний стан держави. Дивно, що такі дії редакції та її головного редактора суд розцінив як такі, що "...написані літературно-коректною мовою, в зв'язку з чим суд не вважає їх образливими, які принижують честь і гідність інших осіб, у тому числі і позивача" (лист 2, рішення від 03.09 2003 р.).
Судом проігноровано постанову Пленуму ВС України від 31.03 1995 р. "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" зі змінами, внесеними до неї постановою № 5 від 25.05 2001 р., згідно з якою судам "при вирішенні спорів про відшкодування моральної (немайнової) шкоди... слід мати на увазі, що в контексті ч. 4 ст. 17 Закону "Про державну підтримку ЗМІ та соціальний захист журналістів" з'ясуванню підлягають наявність злого наміру журналіста чи засобу масової інформації".
Виходячи з наявних у справі доказів можна зробити висновок, що суд на них безпідставно закриває очі. Тому твердження суду, що мною не надано йому доказів для притягнення до відповідальності редакції газети та її головного редактора, є неприхована тенденційність суду, ігнорування чинного законодавства у цій справі: хіба можна факт існування української нації та української мови спростовувати "оціночним судженням"?
Це та інше свідчить про те, що судом не були виконані всі необхідні дії, передбачені ст. 143 ЦПК України, з метою забезпечення своєчасного і правильного вирішення справи. А сам процесуальний термін не дотримує вимог ст. 146 того ж Кодексу: повноцінне судове засідання відбулося лише 23.09 2003 р.
На підставі викладеного, ст. 7 ЦПК України, законів України "Про інформацію" та "Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні", ст. 305, 309 ЦПК України

ПРОШУ:
1. Рішення місцевого суду Центрального району м. Сімферополя від 23 вересня 2003 р. по позову до редакції газети "Крымская правда" та М. О. Бахарєва про захист честі, гідності та відшкодування моральної шкоди змінити та ухвалити нове рішення по суті позовних вимог.
Додаток: 1. Квитанція про сплату державного мита на 4.25 грн.
2. Копія апеляційної скарги відповідачам - 1 прим. (для перекладу).
3. Ксерокопія статті "Крымской правды" № 787 за 16.05 2002 р. - 2 прим.
4. Копія моєї скарги до голови кваліфікаційної комісії суддів АРК.
Г. І. ХИЖНЯК.
31 жовтня 2003 р.

ТИМ ЧАСОМ...

ПОЗАВЧОРА в Сімферополі відбулося засідання Апеляційного суду Автономної Республіки Крим, після якого Г. І. Хижняк завітав до редакції "КС" і повідомив, що йому відмовлено в подачі апеляційної скарги у зв'язку з несплатою ним державного мита у розмірі... понад 120 тис. грн. Така астрономічна для пенсіонера сума виникла у зв'язку з тим, пояснив Георгій Ілліч, що торік були внесені відповідні зміни у законодавство. Але ж його справа тягнеться вже майже два роки і мито він сплачував ще за старими нормами. "Якби мені в суді повідомили, що так повернеться, я б зменшив суму позову до мінімуму, бо справа ж тут не стільки в грошах, скільки у принципі", - каже Г. І. Хижняк.
Втім, Георгій Ілліч рук не опускає і збирається звертатися до поважних київських юристів, народних депутатів-патріотів, щоб допомогли-таки побороти "Крымскую правду". Як думаєш, шановний читачу: щось із цього вийде? А що треба, щоб вийшло?

P. S. Цікава деталь наостанок (в літературі вона називається художньою). На бланку врученого Г. І. Хижняку судового рішення з відмовою у позові проти М. Бахарєва, який не визнає української нації й мови, зазначено: "Іменем України"...

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #15 за 09.04.2004 > Тема "Крим - наш дім"