Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (2348)
З потоку життя (5457)
Душі криниця (3122)
Українці мої... (1398)
Резонанс (1377)
Урок української (978)
"Білі плями" історії (1585)
Крим - наш дім (528)
"Будьмо!" (258)
Ми єсть народ? (231)
Бути чи не бути? (69)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (125)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (108)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (829)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
ЧАС ПРОКИДАТИСЯ
В╕дсутн╕сть у наших владц╕в моральних принцип╕в веде не лише до прямо╖ колаборац╕╖, ознаки яко╖...


МСТИВ╤СТЬ ГОЛИХ КОРОЛ╤В
Я не збираюся тут анал╕зувати цей тв╕р, з одного боку, аби не травмувати д╕ткливе серце пана Юхниц╕


ФЕДЕРАЛ╤ЗАЦ╤Я В ОВЕЧ╤Й ШКУР╤
Нав╕що Пут╕н л╕пить з Медведчука «укра╖нського нац╕онал╕ста»


КРИМ. ПРИВИДИ КРЕМЛ╤ВСЬКО╥ ГАВАН╤
чи не щодня п╕д ст╕нами верховного судилища Криму можна бачити гурт къырымлар – переважно...


ПСЕВДОМУЗЕЙ У ЦЕНТР╤ КИ╢ВА: АФЕРИСТИ ОБ╤БРАЛИ РОДИНУ ВИДАТНОГО АКАДЕМ╤КА ПЕТРА ТРОНЬКА
Показовим ╓ й те, що в наш╕й кра╖н╕ добитися справедливост╕ не може нав╕ть донька знаменитого...




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














Гостям Севастополя



FaceBook

Twitter









оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #26 за 30.06.2017 > Тема "Резонанс"
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#26 за 30.06.2017
СПРОБА СПИНИТИ ЧАС?

Старий примандрував близько п╕вноч╕. Середнього зросту, худорлявий, на плечах мав пох╕дну темну куртку, на голов╕ плетену чорну шапку, на ногах не нов╕, але м╕цн╕ черевики, в руках н╕с картату кравчучку. Попри непарадне як для столиц╕ вбрання та оту затерту сумку, на безхатька був зовс╕м не схожий: ступав з г╕дн╕стю, зустр╕вшись очима, погляду не опускав. Спитав, чи можна погр╕тися. Хто б м╕г заперечувати? Щойно прикотили одну з к╕лькох, начебто презентованих Ки╖врадою, зал╕зних двохсотл╕трових бочок ╕ саме розпалювали в н╕й багаття. Простягнувши худ╕ зморшкуват╕ руки над червоними язиками полум’я, що, кволо звиваючись серед густого сивого диму, невдоволено сичали, знехотя облизуючи сирий обап╕л, в╕н довго мовчав, задумливо споглядаючи той м╕нливий танок. Пронизливий холодний в╕тер, якого вдень наче й не пом╕чали, крутив зусиб╕ч над майданом, жбурляючи в обличчя ╕скри, вип╕каючи оч╕ димом.
– А що, хлопц╕, чи не поспати? – спитав, не звертаючись н╕ до кого зокрема.
– А де? – спитало одразу к╕лька голос╕в, бо ж натоптавшись за день, нахолонувши, не в одного думки крутилися навколо того, де б його прихилити голову на н╕ч
– Та де ж… Тут-таки. Чи може я чогось не знаю ╕ наш добрий президент забронював нам л╕жка он в т╕й хатинц╕? – кивнув на яскраво осв╕тлен╕ в╕кна готелю над «Глобусом».
– Жарту╓те, д╕ду? – одмовив молодий хлопчина в плямистому одностро╖ з запл╕чником на спин╕, що, сидячи навпоч╕пки, намагався розщепити складаним ножем соснову дошку.
– Як╕ там жарти… Другу добу на ногах, – «д╕д» закашлявся, хапнувши диму ╕, полишивши кравчучку, п╕шов кудись м╕ж димлячих бочок. За якусь хвилину повернувся з неширокою двометровою дошкою, в╕д яко╖ пахло св╕жою глицею. Примостивши ╖╖ поближче до бочки, в╕н витяг з кравчучки бувалий в бувальцях затертий вовняний коц та шмат лавсаново╖ пл╕вки, л╕г боком на дошку, вужчу за стопу, ╕ накрившись спершу коцом, став прилаштовувати зверху пл╕вку. Шарпкий в╕тер, проте, щоразу забирався п╕д те благеньке шурхотливе укривало, задирав його кра╖, переможно тр╕пот╕в ними в пов╕тр╕.
– А п╕д╕ткн╕ть-но трохи п╕д ноги – попросив, зв╕вшись на л╕кт╕.
– А нирки до ранку не в╕дпадуть? – запитав хтось з гурту. – Див╕ться, д╕ду…
– Як дос╕ не в╕дпали, то й дал╕ при мен╕ будуть – пробурмот╕в випростовуючись на сво╓му ╕мпров╕зованому лож╕. – Давай, п╕дтикай! За п╕вгодини в╕н вже голосно висвистував носом.
Холодна н╕ч, дошкульний в╕тер, а ще б╕льше в╕дчуття зача╓но╖ загрози, якою в╕яло з нависаючих над головою Печерських пагорб╕в, не давало мен╕ заснути. Зрештою, хтось мав годувати вогонь. Тож так ╕ сид╕в на п╕дсунутому кимось пластиковому ст╕льцев╕, принесенему з-п╕д колон Оранти, виринаючи час в╕д часу з прозоро╖ сторожко╖ др╕моти, аби п╕дкинути в прискаючу роями ╕скор пащеку вогню чергову порц╕ю наламаного хлопцями обаполу.
Старий не виходив з думок. Ск╕льки йому – ш╕стдесят п’ять? С╕мдесят? У такому в╕ц╕, на переконання наших ехвективних менеджер╕в, чолов╕к мав би оп╕куватись якщо не нажитими катарактами-простатитами, то, принаймн╕, оббивати пороги оленор╓хових, сл╕зно благаючи обм╕няти обридлу трик╕мнатну квартиру на чар╕вний кру╖з м╕ж найближчими дн╕провими мостами. Що йому цей Майдан? Он ╕ модератори революц╕╖ давно роз╕йшлися по дом╕вках. Лежачи п╕сля гарячого душу на св╕жих простирадлах, вже бачили, певно, судомно-солодк╕ сни, в яких диригували не афектованим натовпом якихось невизнаних поет╕в та доморощених ц╕церон╕в, що, мов нав╕жен╕, пхалися, аби викрикнути з-п╕д Оранти якусь свою правду байдужому до них св╕тов╕, а сол╕дними парламентськими ком╕тетами, керували не колонами студент╕в з л╕хтариками, а живими, пульсуючими ще потоками того, що в певних колах н╕жно звуть реальним баблом, дзюркотлив╕ струмочки якого так спокусливо-легко перет╕кають на екзотичн╕ к╕при-панами.
Що ╖м оцей старий? Так – маленький укра╖нець, як казав один пошановувач бдж╕л – робоча бджола, справа яко╖ носити до вулика мед ╕ не питати, куди в╕н д╕ва╓ться. Та чи й завважив хто з них його взагал╕? Але ж в╕н ось тут. Тут, попри св╕й далеко не юнацький в╕к, попри цей собачий холод, попри те, що до ранку його нирки й справд╕ можуть примерзнути до бетонних плит Майдану.
– Н╕-н╕, люб╕ друз╕! – з цими мовчазними до пори до часу бджолами не все так просто. Схоже, ваш╕ хитромудр╕ димокури скоро не д╕ятимуть на них…
Пробудився в╕д р╕зкого смороду гор╕лого пластику ╕ палено╖ шерст╕. Чи то в╕д ╕скри, чи в╕д доторку до розжарено╖ ст╕нки бочки загор╕вся коц старого. Води не було, тож довелося досить негречно розбудити його, забиваючи тл╕юче укривало минулор╕чними глянцевими журналами з рекламами заокеанських тур╕в, як╕ чиясь добра душа наносила на розтопку.
С╕р╕ло. Кволе св╕тло розт╕калося по св╕тл╕ючому небу, гасяч╕ гостр╕ скалки холодних з╕рок. Десь там, за невидимим горизонтом, народжувався новий день. День наших над╕й. Знати б, що в╕н готу╓ нам…
Сон в╕длет╕в. Погор╕лець теж не збирався забиратися назад п╕д ковдру. Походивши туди-сюди, аби з╕гр╕тися та роз╕м’яти затерпл╕ ноги, склав сво╓ присмалене пох╕дне ложе до кравчучки ╕ прис╕в поряд.
– Ох ╕ кусючий в╕тер, – похитав головою, п╕дносячи долон╕ ближче до гарячого металу. – Так скоро, гляди, й сн╕г впаде.
– Так вже ж ╕ зима за три дн╕, – в╕дказав йому. – Не надто вдалий час для спання на бетон╕.
– Ет, – махнув той рукою, – Мен╕ не вперше. Був час, коли в горах доводилось за будь-яко╖ погоди ночувати.
– Чабанували?
– Та н╕, – осм╕хнувся. – То в Афган╕, п╕д час то╖ в╕йни було.
– То ви з афганц╕в?
– Н╕, н╕… я з укра╖нц╕в – пригасив посм╕шку. – Як ╕ т╕, хто у нас зветься афганцями. От лиш, на в╕дм╕ну в╕д них, мене не гнали в той Афган, мов барана на б╕йню, завойовувати Сов╓там нову «братську» республ╕ку. Так сталось, що був запрошений перекладачем для хлопц╕в, як╕ переправляли туди вантаж╕.
– Вантаж╕ для моджахед╕в?
В╕н уважно подивився мен╕ в оч╕. – Для афганц╕в. Справжн╕х. Тих, хто боровся за свою кра╖ну проти нашестя сов╓цького «раю». Наша група переправляла, наск╕льки я бачив, продукти, л╕ки, але не в╕дкидаю, що серед всього того могли бути й бо╓припаси, ╕ зброя. Пов╕рте, не дуже легко було переступити через те, що щось з того могло прямо чи опосередковано вбивати земляк╕в, але в т╕й в╕йн╕ вони воювали не на Божому боц╕. Не на Божому… Якщо спитати, як мен╕ з цим живеться… – тут в╕н раптом примовк, зняв шапку ╕ кивнувши на перш╕ рожев╕ сонячн╕ промен╕ на верх╕вках будинк╕в по ╕нший б╕к Хрещатика, перехрестився… – то я скажу, товаришу, що я помирився з собою. ╤ н╕хто – чу╓те? – н╕хто окр╕м Бога не може мене судити за те.
– Певно, що так, – погодився я – Не хочете п╕ти прогулятися? Он, який гарний ранок! Поглянемо, що там на горбах робиться, а заодно й з╕гр╕╓мося.
– А чого ж, – старий легко зв╕вся на ноги. Збиратися ж недовго: omnium mea mecum porto.
Прогулявшись до ╢вропейсько╖ площ╕, побралися вгору до парламенту, аби спустившись пот╕м по ╤нститутськ╕й, повернутися п╕д благослов╕ння Оранти. Дорогою розмова не припинялася. Говорили про р╕зне. Про пол╕тику найперше. Не знаю, як кому, але мен╕ й сьогодн╕ не да╓ спокою непереможна прихильн╕сть нашо╖ влади до граматично╖ категор╕╖ майбутнього часу. «Ми зробимо», «ми в╕дбуду╓мо», «ми створимо», «ми наповнимо», «ми покращимо»: упродовж десятил╕ть т╕льки й чу╓мо ту мантру в╕д наших владц╕в. Може тому «ми плану╓мо» серед потоку тих щедрот сприйма╓ться ледь не як животворна волога на попелища нашо╖ знев╕ри. Але ж нав╕ть з планами не все так гладко. Бо ж на те виходить, що вс╕ «покращення», унасл╕док яких одна з потужних економ╕к ╢вропи скотилася ледь не на саме дно, були св╕домо спланованими…
– Ви, молод╕, надто нетерпляч╕, – розважливо доводив м╕й сп╕врозмовник. – Хочете все ╕ зразу. А так не може бути. Ну не вийде Шумахера з того, хто все життя нав╕ть не кобилою правив – сам ходив у запрягу. Н╕чого не зм╕ниться доки, не вимре совок. А на те треба часу. Дуже обнад╕йливим, при тому, ╓ те, - тут в╕н зупинився ╕ п╕дняв догори палець, – що час тече. Не так швидко, як нам хочеться, але – зверн╕ть увагу – НЕВПИННО!
В кого що болить, той про те й говорить… наш╕ кримськ╕ проблеми, зокрема мовн╕, виявились, як не дивно, дуже близькими йому, закарпатцю.
– В нашому сел╕ лише к╕лька двор╕в укра╖нц╕в. Решта – мадяри. Укра╖нською не говорять. Лише п╕сень наших сп╕вають. З╕брав ╖м укра╖нську б╕бл╕отеку. Довго збирав. По книжц╕. Побирався по всьому краю.
– Гарну справу зробили.
– Гарну то гарну, та т╕льки вони ту б╕бл╕отеку спалили.
– Оце-то так! Але ж то вже злочин.
– Ну, так. От лиш, попри те, що все село бачило, св╕дк╕в нема╓. ╤ не буде. Бо то ╓ державна пол╕тика. За тако╖ пол╕тики вс╕ вб╕к поглядають. У вас на Рос╕ю, у нас на Мадярщину. Тож я ╖м з тою укра╖нською б╕бл╕отекою як шпичка в ж…
– ╤ що робити з тим?
– Та, що… Ось повернусь ╕ в╕зьмусь збирати нову б╕бл╕отеку. Бо якщо не засто╖мо сво╓╖ мови, то дуже скоро не матимемо й держави.
– Це так, – з╕тхнув я. – Б╕да лишень, що серед наших «гетьман╕в» такого ось справжнього укра╖нця чи й побачиш.
– А певно ж, – засм╕явся. – Такого, справд╕, чи й побачиш, аж батько м╕й мадяр, а мама полька!
Де ти, мудрий м╕й товаришу? Чи вижив у тому вир╕? Дуже спод╕ваюсь на те. Але ж чи думав ти, що по ст╕лькох зусиллях, по пролитт╕ тако╖ кров╕, втративши Крим ╕ частину Донбасу, ми отрима╓мо реванш вчорашн╕х? Адже сьогодн╕, в час╕ в╕йни, коли концентрац╕я вс╕х зусиль кра╖ни задля повернення загарбаних територ╕й, задля перемоги, здавалося б, мала бути максимальною, спостер╕га╓мо зовс╕м ╕нше. Зам╕сть реформ ма╓мо ледь не всуц╕ль так-сяк зляпану ╖х ╕м╕тац╕ю. Зам╕сть р╕шучо╖ боротьби з корупц╕╓ю на вс╕х р╕внях – рольов╕ ╕гри, де одн╕ вдають, що борються з нею, а ╕нш╕ - що в╕рять в те д╕йство. Зам╕сть усунення перешкод на шляху розвитку малого та середнього б╕знесу, найперше, повернення дов╕ри до банк╕всько╖ системи, приведення ╖╖ до стану, коли нею можна користуватися не лише для в╕дмивання нацарьованого, ма╓мо все те ж совкове бажання дерти з п╕дпри╓мц╕в три шкури ще до того, як т╕ шкури наростають, ма╓мо лоб╕ювання на найвищому р╕вн╕ монопольних ╕нтерес╕в великого кап╕талу, частка якого у формуванн╕ державного бюджету ╓ несп╕вв╕дносною до отримуваних ним преференц╕й. Соромно усв╕домлювати, що впровадження реформ, створення таких ╕нструмент╕в подолання корупц╕╖ як НАЗК, Нац╕ональне антикорупц╕йне бюро, Антикорупц╕йна прокуратура в╕дбува╓ться не внасл╕док усв╕домлення нашою владою крайньо╖ необх╕дност╕ тих заход╕в задля порятунку держави, а завдяки тиску Заходу, зокрема, застосуванню такого прим╕тивного ╕нструменту як морквина та бат╕г МВФ.
На тому фон╕ блокування розл╕дування вбивств на Майдан╕, повсюдне в╕дродження рег╕онал╕в, нищення в╕льних ЗМ╤, зокрема, «Кримсько╖ св╕тлиц╕», пересл╕дування добровольц╕в виглядають злов╕сними ознаками реваншу маф╕╖, яка, в╕дкинувши м╕м╕кр╕ю, до яко╖ вдавалася останн╕ три роки, знову п╕д╕йма╓ голову. Намагання й дал╕ протягувати мову агресора в осв╕т╕, ганебн╕ провокац╕╖ пол╕ц╕╖ та т╕тушок проти ветеран╕в московсько-укра╖нсько╖ в╕йни в День Перемоги в Дн╕пр╕, побиття та затримання пол╕ц╕╓ю к╕лькох десятк╕в ветеран╕в батальон╕в «Айдар» та «Донбас», як╕ позавчора, в День Конституц╕╖, намагалися запоб╕гти рейдерському захопленню депутатом в╕д Народного Фронту фермерського господарства в сел╕ Бережинка на К╕ровоградщин╕ – перел╕к аж надто довгий, аби розм╕стити його в коротк╕й статт╕. А х╕ба не в╕двертим блюзн╕рством ╓ мерзенне д╕йство, коли гарант мо╖х конституц╕йних прав ╕ свобод вруча╓ висок╕ державн╕ нагороди з нагоди дня Конституц╕╖ голосувателям за закони 16 с╕чня 2014 року – отим герегам, як╕ тод╕ злочинно попрали ╕ Конституц╕ю, ╕ Загальну Декларац╕ю прав людини? То, куди ми йдемо, товариство?

Валентин БУТ

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #26 за 30.06.2017 > Тема "Резонанс"


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=18750

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков