Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (2262)
З потоку життя (5395)
Душі криниця (3085)
Українці мої... (1396)
Резонанс (1362)
Урок української (978)
"Білі плями" історії (1580)
Крим - наш дім (526)
"Будьмо!" (258)
Ми єсть народ? (231)
Бути чи не бути? (69)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (125)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (108)
Смішного! (96)
Додатки
"Джерельце" (829)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
Рустем Скиб╕н, кримськотатарський художник: У ЦЕЙ ДЕНЬ Я ДУМАЮ ПРО НЕВИННО ПОСТРАЖДАЛИХ, ПРО ТЕ, ЯК СКЛАДНО В╤ДНОВИТИ ВТРАЧЕНЕ
- Я думаю про невинних людей, як╕ несправедливо постраждали. Думаю про те, що ми втратили, ╕ як...


КРИМСЬКИМ Д╤ТЯМ - В╤Д СВЯТОГО МИКОЛАЯ
А як╕ красив╕ ц╕ д╕тки! Б╕льш╕сть — сироти при живих батьках. Називають сво╖х виховательок...


ЖИТЕЛЮ КРИМУ ПОГРОЖУЮТЬ ЗА ТАБЛИЧКУ НА ЧЕСТЬ ГЕРО╥В НЕБЕСНО╥ СОТН╤
В будинку у Балуха ╕ його родич╕в сп╕вроб╕тники пол╕ц╕╖ уже провели два обшуки.


Б╤ЛА КНИГА ДЕОКУПАЦ╤╥
Б╕ла книга – це результат експертно╖ роботи фах╕вц╕в Укра╖нського незалежного центру...


ДВ╤Ч╤ ГЕРОЙ Л╤ТЕРАТУРНОГО ФРОНТУ
Двадцять п'ятого жовтня Абляз╕зу Вел╕╓ву виповниться 78 рок╕в.




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














Гостям Севастополя



FaceBook

Twitter









оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #1 за 06.01.2017 > Тема "Крим - наш дім"
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#1 за 06.01.2017
ОСОБИСТ╤СТЬ

(нарис)

М╕й (мала над╕ю, що останн╕й) пере╖зд до чергового м╕сця проживання в╕дбувся якраз п╕сля виходу на пенс╕ю. ╤ дарма, що не було за м╕сцем ново╖ прописки жодно╖ знайомо╖ душ╕ – той факт мене н╕ крапл╕ не лякав. При бажанн╕ можна нав╕ть якогось далекого родича де завгодно знайти, а завести звичайне знайомство – для цього й бажання не потр╕бне. Все за тебе зробить життя. На крайн╕й випадок, ╕ це було заспок╕йливим фактором, мала друз╕в в ╕ншому район╕ п╕вострова, бо ж м╕й контейнер з речами вже вдруге за останн╕ десять рок╕в пересувався зал╕зницею з материка в Крим. Але на цей раз м╕сцем призначення вантажу було вже ╕нше побережжя.
Паралельно з облаштуванням житла зайнялася пошуком роботи ╕, як не дивно, перший пох╕д до роботодавця виявився усп╕шним: позм╕нна робота мене влаштовувала найб╕льше – був час ╕ для ремонту квартири, ╕ для в╕дпочинку, ╕ для творчост╕, що врятувало мене в╕д депрес╕╖, яка часто пересл╕ду╓ св╕жоспечених пенс╕онер╕в. Тобто, посприяло безбол╕сному переходу до нового статусу.
Знайомство з ц╕кавими людьми почалося ╕з зустр╕ч╕ з в╕домим укра╖нським кримським поетом Данилом Кононенко в редакц╕╖ газети «Кримська св╕тлиця», де в╕н працював редактором в╕дд╕лу л╕тератури, – ран╕ше ми були знайом╕ лише заочно (мо╖ поез╕╖ вже друкувалися в «Св╕тлиц╕» та ╕нших пер╕одичних виданнях Укра╖ни). Неоч╕кувано для себе отримала в╕д Данила Андр╕йовича ц╕нний подарунок – авторський прим╕рник зб╕рника в╕рш╕в укра╖нських поет╕в про Крим «Люблю тебе, м╕й Криме», друге видання доповнене ╕ перероблене. Упорядкування та видавництво, як ╕ в 1988 роц╕, поет взяв на себе. Це був при╓мний сюрприз, бо м╕й в╕рш «В долин╕ Салг╕ру» вперше друкувався в книз╕, та ще й в одному ряду з творами укра╖нських класик╕в, починаючи з ╢вгена Греб╕нки, Лес╕ Укра╖нки, Павла Тичини, Володимира Сосюри… Серед сучасних автор╕в ново╖ зб╕рки були вже теж досить в╕дом╕ пр╕звища: Василь Марсюк, Наталка Поклад, Соф╕я Майданська, ╤ван Левченко, В’ячеслав Гук та багато ╕нших. П╕сля такого визнання, звичайно ж, з’явився стимул видати сво╖ твори окремою книгою, з рукописом яко╖ я ╕ нав╕далася до с╕мферопольського видавництва «Тавр╕я». Одна за одною тут вийшли з друку мо╖ поетичн╕ зб╕рки «Не займай мене, осене» та «Лаванда на спомин».
Якогось дня на початку л╕та я вир╕шила з’╖здити до Бахчисараю, свого нового райцентру. Бувала я там ╕ ран╕ше, коли мешкала в Перевальному, але тепер мала нагоду краще познайомитися з ╕сторичним м╕стом. З в╕кна м╕сько╖ маршрутки, що прямувала густо забудованою вулицею старого району в б╕к Старос╕лля та Свято-Успенського скельного монастиря, пом╕тила споруду, яка в╕др╕знялася сво╓ю арх╕тектурою в╕д навколишн╕х житлових будинк╕в. Встигла прочитати на мемор╕альн╕й дошц╕, що це музей ╤сма╖ла Гаспринського. З╕знаюся, що з життям та д╕яльн╕стю цього видатного д╕яча кримськотатарського народу була мало знайома, тому вир╕шила скористатися нагодою ╕ на зворотному шляху зав╕тати до музею.
Поблукавши живописною околицею Бахчисараю з ╖╖ в╕домим печерним м╕стом «Чуфут-Кале» та заснованим в╕зант╕йськими монахами ще в роки процв╕тання Кримського ханства православним монастирем, налюбувавшись величними скелями та наслухавшись (нев╕домо зв╕дки) крик╕в павича, в маршрутку с╕дати вже не хот╕ла, тож до музею ╤. Гаспринського шлях продовжила п╕шки.
З вузького тротуарчика крутими сх╕дцями спустилася в невеличкий дв╕р садиби ╕ в╕дразу ж потрапила в поле зору охоронця, що самотньо сид╕в на ст╕льц╕ б╕ля дверей музею. Молодий чолов╕к, поц╕кавившись метою мого в╕зиту, пояснив:
- На жаль, музей сьогодн╕ не працю╓, та й заявку на екскурс╕ю потр╕бно роботи завчасно, бо далеко не ст╕льки, як у ханському палац╕, бува╓ тут в╕дв╕дувач╕в. Але на цей час в прим╕щенн╕ ╓ директор, то можете зайти до нього.
Його пропозиц╕я мене збентежила, брав сумн╕в, чи варто турбувати самого директора музею, який ма╓, певне, якусь важливу справу, якщо у св╕й вих╕дний вийшов на роботу. Та й н╕хто, кр╕м мене само╖, не винен, що так невдало вибрала день для сво╓╖ по╖здки. Але доброзичливий погляд охоронця п╕дбадьорив ╕ я ризикнула.
«Прямо, пот╕м нал╕во», як направляв мене страж музею, забулося в перш╕й же зал╕, до яко╖ я потрапила. Дал╕ вже тихенько йшла, зачарована музикою, що доносилася десь з глибини будинку. Це була якась дуже красива тужлива п╕сня у майстерному фортеп╕анному супровод╕. Боялася сво╖ми кроками перервати той сп╕в, що проникав у сам╕с╕ньке серце. Прихилилася до одв╕рка у простор╕й зал╕ ╕ дослухала його до к╕нця. Виконавець, приваблививий сивочолий чолов╕к, схоже, боковим зором пом╕тив у дверях сторонню людину ╕ швиденько опустив в╕ко ╕нструмента.
- О, ви вже при╖хали? Доброго дня, дуже радий…
- Доброго дня, а ви на когось чека╓те? Може, я невчасно? Ось проходила повз музей ╕ вир╕шила познайомитися ближче з ╤сма╖лом Гаспринським…
- Що ви! Ви дуже вчасно зайшли ╕ я радий, що у вас виникло таке бажання! В мене ╓ хвилин 40 в╕льного часу до при╖зду делегац╕╖ ЮНЕСКО ╕ я з задоволенням посп╕лкуюся з вами. Я думав, що це вони ран╕ше назначеного часу при╖хали.
Я засм╕ялася, бо в╕дчула задоволення, в╕д того, що м╕й зовн╕шн╕й вигляд видався директоров╕ музею достойним представника тако╖ поважно╖ орган╕зац╕╖. Пояснила, що в╕днедавна, я перес╕чна с╕льська жителька району, не забувши при тому подякувати за насолоду, яку отримала в╕д майстерного виконання п╕сн╕.
П╕д час знайомства запитала, як по батьков╕ чолов╕ка, на що в╕н в╕дпов╕в:
- Для вас – я просто Якуб. Так ╕ називайте мене.
Така екскурс╕я для мене одно╖ в╕дбулася вперше в мо╓му житт╕. Ц╕кав╕ розпов╕д╕ про в╕домого просв╕тителя, письменника, видавця, педагога та громадського д╕яча ╤сма╖ла Гаспринського перемежовувалися з приватними бес╕дами, з яких я д╕зналася, що Якуб ага ма╓ вищу музичну осв╕ту, яку отримав в м. Ош в Киргиз╕╖, коли в сус╕дньому Узбекистан╕ мешкав з депортованими батьками. Викладав сп╕в та музику в школах, зокрема, ╕ в школ╕-╕нтернат╕ для обдарованих д╕тей, працював у закладах культури, а в 1988 роц╕ ╖х родина повернулася на ╕сторичну батьк╕вщину в село Плотинне (до 1945 р. Гавро) Бахчисарайського району. Там Якуб займав посаду директора будинку культури. В 1993 роц╕ пройшов у Ки╓в╕ ще й курс п╕двищення квал╕ф╕кац╕╖, а в 1998 роц╕ йому запропонували очолити музей, якого ще й не ╕снувало. В колишн╕й типограф╕╖ видавництва «Терджиман», заснованого ╤сма╖лом Гаспринським, в той час був гуртожиток, в якому мешкали п’ять с╕мей. Новий директор вклав багато сил, щоб тих людей забезпечили житлом, к╕лька рок╕в п╕шло на в╕дновлення будинку та розшуки його експонат╕в. Урочисте в╕дкриття в╕дбулося в 2001 роц╕ – в дн╕ святкування 150-р╕ччя в╕д дня народження ╤. Гаспринського. Д╕зналася, що тут вже був колись музей. Саму типограф╕ю закрили ще 23 лютого 1918 року - в день смерт╕ Номана Челеб╕джихана, першого голови уряду Кримсько╖ народно╖ республ╕ки, орган╕затора ╤ Курултаю кримськотатарського народу. В╕н був убитий в Севастопол╕ революц╕йними матросами, а т╕ло його кинули в Чорне море. Завдяки актив╕стам, через три роки п╕сля траг╕чно╖ под╕╖ буд╕вля типограф╕╖ була перетворена в Мемор╕альний музей, та про╕снував в╕н з 1921 до 1932 року.
- Ось бачите цю старовинну друкарську машинку? Беру на себе см╕лив╕сть сказати, що саме ╖╖ клав╕ш торкалася рука ╤сма╖ла Гаспринського. П╕д час ремонту вона була знайдена п╕д старим мотлохом на горищ╕ типограф╕╖.
А пот╕м задумавшись додав:
- «Эгерде миллетине ярдым этмеге истесен – элинъден кельгенини яп…» – це в╕дома цитата просв╕тителя. «Якщо хочеш допомогти сво╓му народов╕ – розпочни з доступного для тебе». Я цю цитату взяв за дев╕з свого життя. В╕дновлений музей – це моя горд╕сть, це найб╕льший спадок, що залишиться п╕сля мене.
Хитрувато прищуривши око, Якуб запитав:
- А от у вас ╓ що насл╕дувати п╕сля себе нащадкам? Кожна людина повинна залишити про себе пам’ять на земл╕.
- Звичайно, таких досягнень, як╕ ма╓те ви та ╤сма╖л Гаспринський, мен╕ не здобути, але жител╕ мого р╕дного села на Ки╖вщин╕ разом з╕ мною рад╕ли виданню зб╕рок мо╖х поез╕й, бо в них багато присвят батьк╕вськ╕й земл╕. Я з задоволенням подарую ╖х вашому музею.
- То це вже не мало, я вам скажу! Буду щасливим ╕ особисто отримати в╕д вас такий подарунок, якщо, звичайно, знайдеться прим╕рник ╕ для мене.
Прим╕рник знайшовся, бо я планувала залишити сво╖ книги в районн╕й б╕бл╕отец╕, але ╕з задоволенням зробила дарч╕ написи музею та Якубов╕ особисто.
Прощалися ми, як добр╕ друз╕, ╕ наша бес╕да в╕дновлювалася в мо╖й пам’ят╕ багато раз╕в. Я була впевнена, що не раз ще зустр╕нуся з Якубом в музе╖, але за щоденними клопотами все в╕дкладала св╕й в╕зит. ╤ ще дуже жалкувала, що не запитала, яку п╕сню Якуб виконував тод╕ в зал╕ музею.
П╕сля в╕домих под╕й 2014 року в Криму неспод╕вано ╕ передчасно помер Данило Кононенко. Об╕рвалася та м╕цна ниточка, що пов’язувала мене з укра╖нством на п╕востров╕. Ц╕лий р╕к не могла н╕ писати, н╕ читати…
Якось подумалось, що не завадило б нав╕датися в Бахчисарай. П╕ймала себе на тому, що до сих п╕р не знаю, як по батьков╕ директора музею ╤сма╖ла Гаспринського. Добре, що ╕нтернет п╕д рукою. …Не хот╕ла в╕рити сво╖м очам: «23 лютого 2015 р. на 63 роц╕ життя в╕д нас п╕шов Якуб Абдурашитович Аппасов, заступник голови Бахчисарайського рег╕онального меджл╕су кримськотатарського народу, людина, яка в╕дродила Музей ╤сма╖ла Гаспринського…». Щось знову об╕рвалося в душ╕… Енерг╕йний, молодий… Це ж, виходить, що сл╕дом за Данилом Андр╕йовичем… А ще – ця рокова дата 23 лютого, пов’язана з убивством голови уряду Кримсько╖ народно╖ республ╕ки в 1918 р. та ╕з закриттям газети «Терджиман». Не в╕рилося, що досягнення Якуба Аппазова вже перейшли в спадок.
Через деякий час зателефонувала приятелям в Бахчисарай, щоб запитати, що ж сталося з Якубом. Д╕зналася, що з приходом ново╖ влади, почалася реорган╕зац╕я в Бахчисарайському ╕сторико-арх╕тектурному запов╕днику з кадровими чистками та перестановками. Над Якубом Аппазовим теж нависла загроза. Причиною, начебто, стала його осв╕та, яка не в╕дпов╕да╓ посад╕ директора музею. Там повинен бути фах╕вець з дипломом ╕сторика. Для Якуба це було ударом в спину, стався сердечний напад, п╕сля якого в╕н вже не п╕днявся з л╕жка.
В╕дв╕дання музею в╕дклалося. Над╕юся, що працюють там люди, н╕як не причетн╕ до його смерт╕, але чомусь бажання в╕дпало. Можливо, колись п╕зн╕ше… 23 лютого… а може 1 липня, в день народження Якуба Абдурашитовича Аппазова.

Галина ЛИТОВЧЕНКО
Бахчисарайський район

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #1 за 06.01.2017 > Тема "Крим - наш дім"


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=17913

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков