Версiя для друку Обговорити в форумi

Це — голова Кримського відділення Конгресу українських націоналістів Василь Леонтійович Овчарук на київському Майдані. Там провів він близько тижня: з 27 грудня до 4 січня, там зустрів Новий рік. Для Василя Леонтійовича то були неповторні дні, які пройшли в оточенні людей, близьких по духу, з котрими пов’язувало відчуття єдності, спільної долі. Це разом з ними, приклавши руку до серця, він співав Гімн України, вигукував гасла, разом тішилися політизованими вертепами. І з кожним тут можна було поспілкуватися, як з близьким родичем. Він вітався з Петром Порошенком і за бажання міг би перекинутися словом з лідерами політичної опозиції; разом з іншими їв кашу і, звичайно ж, поширював і рекламував «Кримську світлицю». Так пан Василь робив завжди і всюди, опинившись серед українців, «обділених» долею — адже вони не знали, що таке «Кримська світлиця», а отже, полюбили б і газету, і кримчан, які зовсім не обов’язково є якимось особливим різновидом народонаселення, що тільки і труситься над збереженням автономії, аби захиститися за її ширмою від націоналістичних ідей. Кримчани теж вміють любити свою державу, такий не один Василь Леонтійович, спогади про Майдан для якого сповнені найтепліших почуттів, схожих на ті, що він пережив у 2004 році.
Як зупинити бажану мить? Є лише один спосіб — сфотографувати те, чому вже ніколи не повторитися, у всякому разі, в аналогічному варіанті. І пан Василь сфотографував і незвичайну ялинку, і протестувальників зі «Світлицею» в руках, і багато чого іншого. А ще — надію, радість і піднесення, що світилися в очах у кожного, хто зустрічав Новий рік на київському Майдані.
Минуло два тижні. Ще навіть не закінчився зимовий святковий цикл — але все змінилося. Після ухвалення Верховною Радою України і підписання Президентом серії законів, що звужують демократію приблизно до дірки від бублика, сотні людей пішли штурмом на «Беркут», який транспортом та живою силою загородив урядовий квартал.
Багато протестувальників зневірилося у гучних промовах та пропозиціях опозиційної депутатської верхівки і під час народного віче вимагало одного лідера, який міг би взяти на себе відповідальність, а також скандувало на адресу цих млявих політиків таке звичне слово «Ганьба!». Бо хтось же винен у тому, що за два місяці Майдану не відбулося жодних позитивних зрушень!
Далі була війна. Дим, вогонь, вибухи, крики, кров і сотні поранених. До того ж «беркутівці» ще й «хрестили» протестувальників із водометів льодяною водою при температурі до 10 градусів морозу, що заборонено міжнародною конвенцією і прирівнюється до тортур.
А я розглядаю фотографії В. Овчарука зі святкового Майдану. Можливо, комусь саме із цих людей вже вибило око чи завдано інших тяжких ушкоджень? (До речі, проблеми з очима — у 11 протестувальників, серед яких — двоє журналістів. Троє людей втратили по оку взагалі). Але допоки ще ніхто не знає, що на все життя залишиться інвалідом, заплативши такою дорогою ціною за намагання «прогулятися» урядовим кварталом. А ще — відвоювати право на краще життя, на жаль, не маючи чіткого уявлення, як же його будувати і кому довіритися в майбутньому.
Таким стало для мого народу свято Водохреща. Добре, що воно не увічнилося на редакційних фотографіях. Втім, вже другий день триває мобілізація кримчан на Майдан (чи на війну?). Захисти їх, Господи!

Тамара СОЛОВЕЙ

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #4 за 24.01.2014 > Тема "З потоку життя"