Версiя для друку Обговорити в форумi

В роки Другої світової війни відважні оунівки,  партизанки східних областей України, українські дівчата, які були вивезені на каторжні роботи до Німеччини, за різні провини перед третім Рейхом потрапляли до концтаборів, умови життя в яких були нелюдськими.
Колишній комендант Освенціма Рудольф Гесс засвідчує в своїх тюремних мемуарах: "Перші півтора року в'язні мерли, як мухи. Люди їли людей. Я сам бачив трупи, у яких була вирвана печінка".
На початку 1943 р. в жіночий філіал Освенціма стали прибувати підпільниці із Західної України та саботажниці, утікачки, які працювали в Німеччині. Влітку 1944 р. у цьому філіалі налічувалося більше 25 тисяч в'язнів-жінок різних національностей. Серед них українки становили значний відсоток. Скільки їх назавжди залишилось в освенцімській землі - невідомо. Але відомі імена тих, які вижили.
Марія Федорченко з Миргородщини була привезена в Освенцім разом з двоюрідною сестрою Катериною Квашею на початку 1943 року. Після фабричної каторги дівчата потрапили в справжнє пекло. Сестра не витримала, померла. Марія трималася до 18 січня 1945 року, коли під тиском східного фронту концтабір Освенцім було евакуйовано на захід. Далі був жіночий концтабір Равенсбрюк, де в той час налічувалося 46 тисяч в'язнів-жінок, звезених з усієї Європи. Серед них українок було три тисячі.
"Велику сенсацію, - пише Михайло Марунчак в своїй книзі "Українські політичні в'язні в нацистських концтаборах", - викликало прибуття до Освенціма українських дівчат членів ОУН літом 1943 року. То були підпільниці з Коломиї, зі Львова та інших міст Західної України - Галя Харжевська, Марія Горбачевська, Марія Стахів, Ольга Свідерська, Ганна Лаврищук та інші. Всі вони потім були відправлені до Равенсбрюка, а після війни залишилися в еміграції".
Ганна Польщикова з Криму потрапила в Освенцім вагітною і народила там сина. Ховаючи немовля від есесівського ока, вона зуміла зберегти дитину до звільнення концтабору.
У 1995 році Ганна Павлівна Польщикова приїхала до Освенціма на урочистості з нагоди 50-річчя звільнення концтабору. Приїхала з сином, кремезним чорнобородим чоловіком, який вирішив свій 50-річний ювілей відзначити на місці народження.
Починаючи з 1942 року, німці звідусіль везли в Освенцім сотні тисяч євреїв і там знищували їх. Рудольф Гесс пригадує: "Спочатку ми заганяли в газові камери, ніби в баню, жінок та дітей, а потім чоловіків".
Молода єврейка зі Львова, опинившись на плацу перед крематорієм і зрозумівши, що її чекає, вихопила у есесівця Шеллінгера пістолет і застрелила його на місці, важко поранивши другого фашиста. На третього у неї не вистачило секунд. Автоматна черга охо-ронця навіки заспокоїла  жінку...
В Равенсбрюку каралися дружини, сестри та матері відомих противників фашизму з країн, які були загарбані Гітлером. Серед них уславлена українська революціонерка Дарія Гнатківська, дружина Миколи Лебедя, одного з керівників руху опору на Україні. Ще в 1936 році вона була засуджена польським судом до 15 років в'язниці, а її наречений Микола Лебедь - на довічне ув'язнення. З початком Другої світової війни молоді люди опинилися на свободі. Одружившись, вони поринули у вир небезпечних політичних подій. Саме в той час радянські можновладці заходилися будувати на західних землях України реальний соціалізм за допомогою терору.
Невдовзі гітлерівська навала принесла українському народові нові випробування. Проголошене у Львові 30 червня 1941 року відродження Української Республіки Гітлер не визнав. Почалися репресії. Майже вся провідна верхівка українського руху була заарештована: Степан Бандера, Андрій Мельник, Ярослав Стецько та інші опинилися в концтаборі Заксенхаузен. Залишалися на свободі подружжя Микола Лебедь та Дарія Гнатківська. Під конспіративним прізвищем Дарія народила у Львові доньку. Гестапо полювало на Миколу Лебедя, але він був невловимий. Маючи на руках немовля, Дарія вимушено порушувала конспірацію. Цим скористалося гестапо. Німці відправили до Равенсбрюка усю жіночу рідню Гнатківських разом з півторарічною Зоєю, донечкою Дарії. В концтаборі маленька україночка символізувала собою наймолодшого політв'язня в цілому світі.
Німці звезли до Равенсбрюка українських дівчат, які перед війною навчалися в західних університетах. Це були студентки Ольга Фроляк, Олена Вітик, Ліда Укарма, Ганна Ганкевич. Одна з них, львів'янка Ганна Столяр, довідавшись, що її відправляють до концтабору, повісилась в берлінській тюрмі. Дарія Гнатківська опікала студентку зі Львова Віру Франко, внучку Івана Франка, яка дуже переживала через своє концтабірне становище.
Ольга Фроляк пише у своїх спогадах, що тюремні ґрати та концтабір і колючі дроти не для слабкої статі. Тому в Равенсбрюку була висока смертність серед жінок. Майже половина з українок не діждалася свободи. Найближчі до Ольги полтавчанки Людмила Нечіпор та Надія Романюк були закатовані наглядачками до смерті.
На початку травня 1945 року Микола Лебедь зустрів у місті Равенсбрюк дорогих його серцю людей. Як бути далі? Сталінські погрози на адресу тих, хто у війну перебував в Німеччині, не віщували нічого хорошого. Тим більше, що енкаведисти, які повернулись в Західну Україну, готові були негайно заарештувати Дарію Гнатківську та її чоловіка. Тому  було вирішено залишатися в еміграції та перевести дух після десятиліття боротьби і страждань.
Опинившись за океаном, Дарія і Микола забули про відпочинок. Вони занурились в політичне та громадське життя української діаспори. Так пройшли роки. Славна українка Дарія Гнатківська-Лебедь відійшла у вічність в Нью-Йорку 1989 року, не доживши двох років до проголошення незалежності Української держави. А колишня маленька мучениця Равенсбрюка Зоя Лебедь виросла, змужніла, народила та виховала трьох прекрасних дітей.
Сталін не жартував, коли говорив, що всі без винятку радянські військовополонені, політв'язні нацистських концтаборів та остарбайтери являють собою факт зради радянській батьківщині. А якже, на ворога працювали під час війни. Почувши таке, старший син Сталіна, військовополонений і політв'язень Заксенхаузена Яків Джугашвілі наклав на себе руки.
Тернополянин Михайло Марунчак зважив на сталінські погрози і після звільнення з концтабору залишився на Заході. Сьогодні доктор Марунчак - відомий у світі український історик. А полтавчанин Андрій Рева ностальгійно прагнув повернутися до рідного дому. Політв'язень німецьких концтаборів, він "як зрадник" десять років відбував покарання на Колимі. Громадянка Франції Сімона Вайль після Освенціма та Равенсбрюка вісім років головувала у Європейському парламенті. А громадянка СРСР полтавчанка Віра Корсун після німецької каторги сім років відбувала в таборі ГУЛАГу, як пише вона сама, "невідомо за що". Ті, хто після німецького концтабору не потрапив у радянський, старанно приховували своє минуле. Так, Марія Іващенко з Хорола зробила собі пластичну операцію, зняла з руки концтабірне тавро - порядковий номер. А полтавчанка Марія Федорченко за допомогою ножа, бритви та кислоти самотужки витравила кляті цифри на руці.
По війні в колишніх нацистських концтаборах були створені музейні експозиції. Мільйони людей відвідують їх, знайомлячись з трагедією XX століття. Чимало перших осіб світу побували в цих музеях. Відомі жінки, такі, як Маргарет Тетчер, Хілларі Клінтон, Мадлен Олбрайт, теж при нагоді відвідують трагічні місця Німеччини. До речі, дідусь і бабуся Мадлен Олбрайт загинули в Освенцімі.
П. І. АЙДОНЕЦЬ,
співголова міжнародного Освенцімського комітету
(колишній політв'язень Освенціма, Маутхаузена, Лінца)

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #25 за 20.06.2003 > Тема ""Білі плями" історії"