Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (4600)
З потоку життя (7298)
Душі криниця (4291)
Українці мої... (1719)
Резонанс (2369)
Урок української (1007)
"Білі плями" історії (1873)
Крим - наш дім (1481)
"Будьмо!" (273)
Ми єсть народ? (257)
Бути чи не бути? (479)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (126)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (284)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (830)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
СТО ╤СТОР╤Й ВИЗВОЛЬНО╥ В╤ЙНИ
Ц╕ книги – п╕дручники з геро╖зму…


ПОВСТАНЦ╤
Укра╖нський календар


«ТРИП╤ЛЛЯ. СПОЧАТКУ БУЛА ГЛИНА»
Коли фараон Джосер вибирав м╕сце для найдавн╕шо╖ велико╖ п╕рам╕ди ╢гипту, двохтисячол╕тня...


ПЕЧАТКИ НАШО╥ ДЕРЖАВНОСТ╤
Одним ╕з найвагом╕ших св╕дчень ╕снування державност╕ ╓ печатки…


РУСЬ – СПАДОК УКРА╥НИ
Виставка ╓ сп╕льним проектом Укра╖нського ╕нституту нац╕онально╖ пам’ят╕ та Нац╕онального...




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














FaceBook





оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #24 за 13.06.2003 > Тема ""Білі плями" історії"
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#24 за 13.06.2003
КОРОЛІВ НЕ ЗРОБИТИ РАБАМИ
Тамара СОЛОВЕЙ

Розпочавши серію публікацій споминів, присвячених голодомору (а він є однією з тем у висвітленні репресивних заходів того часу), ми не сподівалися мати стільки зацікавлених читачів і дописувачів. Серед інших до редакції завітав донедавна житель Кіровограда, а нині кримчанин Володимир Максимович Король і розповів історію свого роду, дуже схожу на вже відомі, але особливо виразну щодо її "буденного" трагізму.
Народився Володимир Максимович 1926 року в с. Турії  Златопільського (нині Новомиргородського) району Кіровоградської області. Коли розпочалася колективізація, його батько Максим Іларіонович, попри перестороги матері, Олександри Лахтіонівни, вступив до колгоспу. А це означало, що треба буде добровільно відмовитися від усього майна. Особливо шкода було розлучатися з конем - сірим у яблуках. Отож і пішли вони удвох в нове життя - батько й кінь. Разом і працювали - Максима призначили їздовим, ще й зарахували до активу. Максим зрозумів, що тепер доведеться допомагати розкуркулювати односельців. Та чи міг він забути про смерть дядька Георгія, якого у 1920 році більшовики розстріляли прямо в сільраді за участь в охороні села від нападників усіх кольорів? А самогубство дядька Федора? Той був знаним і шанованим в селі садівником - своєї справи навчався колись у Криму. І хоча за Федора заступалися селяни, у нього відібрали все, а сам садівник перед відправкою до Сибіру повісився. У засланні опинився і дядько Трифон, а його дружина разом з дітьми Яшком, Миколою та Василем, позбавлені рідної домівки, повмирали від голоду. Й хоча це сталося вже пізніше, під час голодомору, та передбачити їхню гірку долю було не важко. Врятувався лише найстарший із синів Трифона, який вчасно виїхав у Росію.
Наділений до того ж підвищеним почуттям справедливості, Максим страждав душею, спостерігаючи усі безчинства нової влади. Вболівав і за колгоспне майно, що розбазарювалося ледарями та неробами. Тож інколи і дозволяв собі якесь слівце щодо цього. Начальству таке не подобалося. Певне, з "виховною" метою і відіслали Максима на два роки споруджувати Дніпрогес, розлучивши з сім'єю.
А тим часом його "благодійники" навідалися до Максимової домівки, аби підчистити останнє добро. Але Олександра встала на захист свого хатнього скарбу, за що і опинилася після суду сумнозвісної "трійки" в Київській області на заготівлі торфу.
Ось так за живих батьків, завдяки "піклуванню" рідної влади, і зазнали малолітні Володя з сестрою Клавою сирітської долі. А що вже почувала у цей час мати, важко собі уявити. З тяжкою формою запалення легень повернулася вона додому. А тут вже лютував голодомор. Добре, що у Олександри залишилися золоті ще бабусині сережки. У "Торгсіні" їх пощастило обміняти на 5 кг борошна. На ньому прилаштувалася замішувати листя берестка - ось тобі і їжа. Колгоспне поле, що за городами, підгодовувало потроху перемерзлими буряками та картоплею. Взагалі у харч йшло все - дарунки лісу, галявини, ставка. Але  як потім роздимало животи!
І це не єдиний наслідок такого харчування. Вимерла третина села. Людей вивозили грабарками і закопували у спільних ямах.
В свої дев'ять років сестра Володимира Клава вже ходила на роботу у колгосп -  полола, збирала довгоносиків. Там же працювала і мати. Це давало право пообідати колгоспною юшкою. Шестирічний Володя передчасно пішов до школи з цією ж метою - дітей колгоспників тут годували борошняним кандьором. Але вивчитись йому так і не вдалось, одержав згодом тавро сина "ворога народу".
А той "ворог", ще не підозрюючи про своє майбутнє, у 1934 році після дворічного "відрядження" повернувся додому і знову працював у колгоспі їздовим. Але потрібних висновків для себе не зробив - як і раніше, висловлювався прямо, до началь-ства не підлабузнювався, а ще й підтримував батюшку в його намаганнях зберегти церкву. Та марно. Церкву перетворили на клуб, а священика репресували.
В один з квітневих днів 1938 року під'їхав "чорний ворон" і до Максимової оселі. Звинувачення, що були закинуті колгоспникові, спочатку здалися такими дивними і безглуздими, що не могли мати жодних наслідків: "Називав колгоспників рабами, а колгосп панщиною", "виражав пораженчеські тенденції", "є учасником контрреволюційної організації націоналістів, котра своєю метою ставить повалення радянської влади шляхом збройного повстання", "жонатий на дочці куркуля з Тишківки"...
Щодо останнього, то це було б зовсім нескладно спростувати: сплутав донощик, не Максим був жонатий на тій дочці, а брат Олександри, але перевіряти факти ніхто й не збирався. Інакше де було б набрати потрібну кількість "ворогів народу"? А так в одній лише Турії їх виявилося понад 50 душ! Тож і свідків з боку звинуваченого не допитували. А підписати так звані документи слідства Максима Короля примусили шляхом грубого фізичного тиску.
Про це він, вже відбуваючи восьмирічне ув'язнення за контрреволюційну діяльність, повідомляв у скарзі від 9 травня 1939 року, поданій на адресу "особого совєщанія". "Всі звинувачення основані на вигаданих брехливих свідченнях та обмовах окремих осіб, які зводили власні рахунки зі мною", - пояснював Максим Король, вмотивовуючи це тим, що одного з донощиків судили через розбазарювання колгоспного добра на підставі заяви нині потерпілого, з іншими стосунки склалися ворожими ще з часу пограбування ними Максимового батька.
Але все це було взяте до уваги лише через 50 років, коли постановою президії Кіровоградського обласного суду № 44-У-71-С Максима Короля реабілітували, а кримінальну справу припинили "за відсутністю складу злочину". Та навіть за сприятливих життєвих обставин для того, щоб дочекатися цього дня, Максиму Іларіоновичу слід було б прожити 94 роки. Проте енкаведисти подбали, аби не дати йому на це ні найменшого шансу: згідно з документами, які вдалося одержати синові Володимиру Максимовичу, батько, відбувши термін ув'язнення, на місце подальшого поселення - лісорозробки Солікамськбуду - так і не приїхав. Скільки їх загубилося, наших батьків, дідів, прадідів, не залишивши після себе навіть горбочка чи то прощальної звістки?
Так і не закінчив Володимир семирічки. Йому й зараз боляче згадувати про те, як одного разу біля дошки вчитель математики, тикнувши хлопцю пальця в лоба, заявив: "Ти - класовий ворог!" З того дня достроково і розпочався трудовий шлях підлітка. І був він так схожий на батьківський - той самий колгосп і та сама посада їздового. А оскільки війна з власним народом йшла на спад, не забарився зовнішній ворог.
На війну Володимир потрапив в березні 1944-го, ще сімнадцятирічним. "Йди, синку, як буде, так і буде!" - благословила його мати.
І пішов "ворожий" син проливати кров на фронтах Великої Вітчизняної, яку, щоправда, називає сьогодні Другою світовою. Кілька поранень і контузій не зупинили його на цьому шляху, що 21 квітня привів до Берліна. А ось День Перемоги святкувати довелося у госпіталі - дістав осколкового поранення у потилицю. Але й після перемоги Володимира залишили в окупаційній армії. Прослужив шість років. Тут в черговий раз йому відгукнулося "вороже" походження, коли у 1948 році написав листа Сталіну, намагаючись розшукати свого батька. Військового викликали в особий відділ. На щастя, "трійка" його вже не судила.
В рідне село Володимир Король повернувся інвалідом ІІІ групи і одразу ж подався працювати в колгосп. Там його обрали секретарем комсомольської організації. Але якось після відвідування колгоспу уповноваженим райкому партії, що побував у Королів вдома, в газеті "Сталінським шляхом" з'явилася стаття, де Володимиру нагадали про його "сумнівне" походження: надто вже "запали в душу" гостю ікони в оселі комсомольського ватажка.
Та не зрадив Володимир Максимович від цього ні вірі, ні переконанням. За довгі роки життя довелося йому мешкати в різних регіонах України: і в Дрогобицькій області, і в Черкасах, і знову повернутися майже до самої батьківської домівки - в Кіровоград. Але ніде і ніколи він не забував ні свого батька, ні про ту багатостраждальну долю земляків-українців, які зазнали репресій.
Тому зі здобуттям Україною незалежності Володимир Максимович і створив на Кіровоградщині обласне товариство політв'язнів та репресованих, яке й очолив. Очолив також релігійну громаду православної церкви Київського патріархату, відвоювавши для неї колишнє приміщення клубу.
А ставши кримчанином, одразу ж відкрив для себе нашу "Кримську світлицю"  та проторував доріжку до Української православної церкви Київського патріархату. Намагається він встановити зв'язки і з ветеранською організацією українського патріотичного спрямування, бо прагне активного життя, бути корисним людям, своїй державі. І дай йому, Боже, дожити ще й те, чого не дожив батько.

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #24 за 13.06.2003 > Тема ""Білі плями" історії"


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=974

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков