Версiя для друку Обговорити в форумi

Штрихи до літературного портрета Миколи Мірошниченка
Салгире, чуєш Салгире, рівно дванадцять років тому, проводжаючи мене в Баку, чи знав ти, чи відчував тоді, що повернусь я звідти власником великого скарбу?.. В 1989 році, коли я прощався з твоїми сумними берегами, я й сам ще не міг цього знати. Однак моя доля схожа на твої кам'янисті береги, мої зигзагоподібні шляхи-дороги привели мене в Апшерон, і під симфонію суворих хвиль Каспійського моря вони перетнулися з долею мого українського друга, з його дорогами. Наші долі, наші шляхи-дороги були скріплені магією Поезії.
Е, та що там казати, Салгире! Тої миті не тільки я, а вся наша література стала власницею великого скарбу. Друг - це найбільший скарб на землі. А ім'я цього скар-бу - просто Микола. Так, це всім нам відомий український поет і перекладач Микола Мірошниченко.
Ти добре знаєш, Салгире, ми, кримські татари, - люди довірливі, щирі, вдячні. Якщо людина іншої національності скаже або напише кілька слів про нас, то ми готові піднести її до небес, починаємо поважати й любити навіть більше, ніж свого співвітчизника. Ой, Салгире, скількох ми так піднесли, хвалили, але, на жаль, багато хто з них так і не спустився з небес. Ті дивляться на нас зверхньо, а ті й зовсім забули про нас. Їхньої любові й поваги до нашої культури, науки, до нашого народу вистачило тільки на той час, щоб їхній віз переїхав через брід.
Одначе в Миколи Мірошниченка  немає ні воза, ні візочка... Салгире, він просто міст, звичайний міст, схожий на твій міст з металевими поручнями та бетонованими стояками. Міст, що з'єднує частини українського і кримськотатарського, слов'янського і тюркського світів. Вози, доверху навантажені коштовностями, перлинами поезії, повільно їдуть по ньому, неначе чумацькі мажари.
А чи пам'ятаєш ти, Салгире, як колись українські чумаки приїздили в Крим по сіль? Так ось, Микола з чумацького роду. Уже протягом дванадцяти років він приїздить до Криму, повертаючись додому з повними сумками духовної і моральної солі Поезії. Можна тільки позаздрити цій безмежній любові Миколи до нашої літератури й поезії зокрема. Не перелічити тих кращих творів наших поетів, які він переклав своєю рідною українською мовою і видрукував у газетах, журналах, альманахах та збірках. Врешті-решт, Салгире, ідея видання книг паралельно кримськотатарською та українською мовами належить йому. Він же, Микола Мірошниченко, перший, хто втілив цю ідею в життя.
А пам'ятаєш, Салгире, як у 1995 році в селі Бітак, що в приміській зоні Сімферополя, сидячи на твоєму пологому березі, я, на пару  з весняним вітерцем, гортав антологію "На нашій, на своїй землі"? До цієї антології увійшли кращі зразки сучасної поезії народів України, в тому числі й кримськотатарської. Я й досі пригадую, як ти сказав: "Не проливай даремно на серце своїх сліз..."
Через два роки, Салгире, я знову прийшов на твій берег зі своєю збіркою віршів "Жовта мить", котра вийшла двома мовами - українською і кримськотатарською в одному з видавництв Києва. Разом ми знову згадали добрим словом Миколу Мірошниченка - щиросердну людину і чудового перекладача, побажали йому довголіття і доброго здоров'я. Минуло ще два роки і я прийшов до тебе, Салгире, уже з виданою українською та кримськотатарською мовами книгою поезій Тараса Шевченка, а ще через два роки - Лесі Українки.
Я впевнений, що мине ще років два-три і тепер уже на берегах Дніпра лунатимуть українською мовою і чаруватимуть українських читачів поезії кримськотатарських поетів Шем'ї-заде, Чобан-заде, Челебіджихана, Джанмухамеда, Джевхері, Ашика Умера, вірші великих поетів династії Гіреїв, наші "Юсуф і Зулейха" та "Ас-Себ-у-Сейяр".
У 1968 році Микола Мірошниченко закінчив факультет філології Луганського педагогічного інституту ім. Т. Шевченка. Працював учителем у школах Запорізької та Київської областей. Літературною працею займається з 1967 року. Автор поетичних збірок "Рік осокір" (1984 р.) та "Око" (1989 р.). Рукопис його нової збірки віршів, написаних за останні роки, готується до видання в одному з видавництв. У 1976 році за рекомендацією Спілки письменників України Микола Мірошниченко поїхав на два роки до Баку навчатися азербайджанської мови в місцевому університеті. Деякий час жив у Стамбулі, опановував турецьку. Під час масового повернення кримських татар на свою батьківщину основну увагу звернув на кримськотатарську літературу.
На початку 90-х людина, яка відкрито, на всю Україну заявила, що "в нинішній Україні два корінних народи, це - кримські татари і українці! Решта ж, хай їхня кількість налічує навіть мільйони, - національні меншини", - був Микола Мірошниченко. У березні 1992 року, коли ми, кримські татари, пікетували будинок Верховної Ради України, коли нас "заспокоювали" гумовими кийками "демократії", Микола також був серед нас.
Микола завжди поділяв наші почуття і в горі, і в радості. Він перекладає нашу поезію не заради кар'єри. Навпаки, в інформаційній сфері шукає п'єдесталу, з якого міг би познайомити українського читача з перекладами кримськотатарської літератури, показати її багатство і культуру. Якщо ви прочитаєте вірш Миколи Сарми-Соколовського, присвячений Миколі Мірошниченку, то вам стане все зрозуміло.

МОЇ ВІРШІ

Миколі Мірошниченку.
їх багато в мене
навіть не всі пам'ятаю
а кому вони потрібні
ні
дружині
ні
дітям
ні сусідам
лиш маю в Києві друга
що опікується моїми
віршами
і якого приятелі вважають
за дивака
бо він хоче обернути
акваріум своєї поезії
на Чорне море
а письмовий стіл
на Державу
кримських татар
а я кажу
поможи йому Боже!
М. Сарма-Соколовський
13.04 1995.

Так, Микола - чудова людина і дуже талановитий перекладач. До того ж, Салгире, Микола - ще й прекрасний поет. А в прекрасних поетів свій світ, своє світовідчуття, світосприйняття.
Слово для поета й перекладача Миколи Мірошниченка - пластичний матеріал в його руках. Микола - прихильник використання класичних жанрових форм у поезії. Він майстерно оперує поетичними фігурами, давно призабутими. Немов якусь екзотичну рослину, намагається прищепити в саду української поезії форми, зразки яких навіть у самій східній поезії рідко трапляються. Деякі приживаються, а деякі просто гинуть. І тепер ми можемо зустріти в українській по-езії рубаї, мураба, кошму і газелі, що добре тут укоренились. Тут ми також можемо зустріти рідкісну поетичну форму літератур Близького та Середнього Сходу - мухтамілат. З азербайджанської літератури в свою Микола Мірошниченко приніс тонку поетичну форму "додагдеймез". Власними паліндромами і візуальними віршами він шокує не лише шанувальників поезії, а й навіть літературознавців, літературних критиків. Микола - один з керівників літературного об'єднання "Геракліт", котре згуртовує українських поетів-паліндромістів та візуалістів.
Нині митець Микола Мірошниченко у розквіті творчих сил. Нехай же його творче джерело не замулюється, і як могутній Дніпро приносить користь рідній Україні, так і талант Миколи служить в ім'я рідної літератури. Давай же, Салгире, преславна кримська річко, побажаємо поетові і перекладачеві Миколі Мірошниченку високої поезії, творчих успіхів і простого людського щастя.
Юнус КАНДИМ,
кримськотатарський поет і перекладач, заслужений діяч мистецтв України.
Переклад українською Данила КОНОНЕНКА

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #24 за 13.06.2003 > Тема "Українці мої..."