Версiя для друку Обговорити в форумi

Джерела

Люди співали завжди. Цей Божий дар дається нам усім від народження, якщо не вірити історіям про ведмедів, що наступають на вуха деяким немовлятам.
«Під час співу наша душа стає на місце», — каже засновник «Школи українського бельканто» Павло Тютюнник. Він вважає, що співати може кожен, варто лише навчитися відкривати душу, як вікно…
Нещодавно хор Будинку культури «Севастопольський» з передмістя, що має назву Сахарна Голівка, відсвяткував своє 40-річчя. Керує хором заслужений працівник культури України Олександр Мезеря.

В ансамблі пісні й танцю Військово-Морських Сил ЗС України він – баяніст, а в Будинку культури – художній керівник. Народився у 1957 році на Луганщині, музичну освіту здобував у Одесі, а до Севастополя дістався через службу у Чорноморському флоті – ще за радянських часів.
До Будинку культури «Севастопольський» Олександр Олександрович завітав 13 років тому, майже випадково: від колег-музикантів почув, що там можна придбати для ансамблю пісні й танцю ВМС висококласний баян. Директор Будинку культури, спостерігаючи, як він вправно випробовує інструмент, запропонувала співпрацю. Розмірковував недовго: грошей мистецькому люду бракувало в усі часи. Залишився й не жалкує. Умови для занять хору в Будинку культури — просто відмінні. Як тільки вдається директору, Єльмірі Джамсудінівні Кот в умовах скорочення штатів підтримувати такий ідеальний порядок у приміщеннях. Тепло, затишно, квіти до стелі, золотаві рибки: навіть тіні кризи не видно.
У розмові зі мною Олександр Олександрович припускається думки, що в хорі чи поза його межами, люди у цьому краї співали завжди. Так було й до революції, й після неї, хіба що за радянських часів їм прищеплювали смак до змагань. У радгоспі «Севастопольський» протягом десятиліть доярки змагалися у співі з виноградарями, механізаторами чи землеробами, а 40 років тому об’єдналися у хор. Відтоді й святкують його роковини.
Колектив має добру школу: ним від самого початку керував Борис Боголєпов, заслужений артист України, заслужений діяч мистецтв Росії. У 1982 році хор отримав звання Народного.
Сьогодні радгоспу, у класичному вигляді, вже немає, залишилися окремі дрібні господарства, зате хор зберігся. У його складі – люди найрізноманітніших професій: бібліотекар, медсестра, вихователька дитсадка, електрик, зварювальник, будівельник, тепличниця, оператор очисних споруд й навіть стрілець воєнізованої охорони (ВОХР). «Серед хористів є жінка, — каже п. Мезеря, — у якої 9 дітей. Й вона двічі на тиждень викроює час для хорового співу».
Хор називається «Слов’яни». Але якщо співаки одягають українські строї й співають: «Від Києва до Лубень…», «Їхали козаченьки…» тощо, то це вже творчий колектив – «Візерунки».
Чи сперечаються через репертуар? Ще й як! — каже п. Мезеря. Зачинщики, з українців, раптом починають обурюватися: скільки можна співати російських пісень? Пора оновлювати український репертуар! Росіяни навпаки бідкаються, що всі російські пісні вже співані-переспівані, треба розучувати щось нове. З українців Олександр Олександрович згадує вінничанина Михайла Катернозу. Надзвичайно професійний та колоритний співак, але й посперечатися – майстер.
Художній керівник переконаний: треба дотримуватися чіткого паритету. Бо як можна допустити, щоб українська частина колективу пішла, чи навпаки – російська. Люди — складні істоти, а творчі люди — тим більше.
Колектив — лауреат І та ІІ Всеукраїнських фестивалів народної творчості, Всеукраїнського фестивалю «Наша пісня – наша доля», міжнародного конкурсу «Самородки», фестивалю «Пасхальные перезвоны» тощо. Без нього не обходиться жодне міське свято: Дні слов’янської писемності, що проходять на території Херсонесу, 11 років поспіль колектив бере участь у святі «Пою тебе, мой Севастополь», «Играй гармонь» та інших.
Є й проблеми: відсутність молоді, недостатнє фінансове забезпечення, труднощі у придбанні костюмів. Щодо притоку молоді, то, на думку О. Мезері, дещо недопрацьовує загальноосвітня школа. Що ж до фінансів, то тут ще складніше.
До голосу треба докричатися, мовлять італійці. Хористи з Будинку культури «Севастопольський» до голосу докричалися, а до чиновників поки що ні. Проте навіть за таких умов колектив живе, творить, розвивається, стверджуючи існуючу думку, що світ – створений піснею.

Лідія СТЕПКО
м. Севастополь

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #41 за 02.12.2011 > Тема "Душі криниця"