Версiя для друку Обговорити в форумi

Мирослава Василівна Чебанова живе в селищі Совєтському, а працює вчителем української мови та літератури в Октябрській загальноосвітній школі Совєтського району. І хоч щодня доводиться долать 6 кілометрів шляху, аби добратись до роботи, вона не нарікає на долю. Адже не уявляє свого життя без школи, дітей, без улюблених предметів, у які вкладає і серце, і душу. Захоплюється поезією і сама пише вірші.
25 травня Мирослава Василівна відсвяткувала свій поважний ювілей - 60-річчя від дня народження. Ми сердечно вітаємо шановну Мирославу Василівну - сіяча доброго, розумного, вічного і пропонуємо до уваги читачів кілька віршів вчительки-поетеси.

ЛЮБЛЮ...

Люблю вставати на світанку,
Черпати воду з джерела,
Спішить до школи спозаранку,
Що притулилась край села.
Люблю стокосі я покоси,
Коли босоніж на зорі
В поля бреду, в ранкові роси,
Де будять тишу косарі.
Люблю я виноградні грона
Збирати в кошики з лози.
Плекати, пестити в долонях
Ті перли чистої сльози.
Люблю в погожі, теплі днини
Дзвін кришталю, весільний спів.
Червоні кетяги калини,
Прощальні кличі журавлів.
Люблю я щиро мову рідну,
Люблю село, люблю життя,
Люблю Вкраїну - матір рідну
І вірю в краще майбуття.

Я НЕ МОЖУ ПИСАТИ...

Я не можу писати красиві вірші,
Коли стогне народ.
Про кохання писати?
Коли корчиться в муках дитя -
Чорнобиля плід,
І ліси, і поля пожирає,
винищує атом!?
Я не буду нізащо писати
спокійні вірші,
Коли бачу в розпуці
підняті долоні!
І хоч море вирує
в життєдайній красі,
Буду звати, боротись
і бити у дзвони!

В ГОСТЯХ У ГРІНА

Плаче неба синя просинь,
А душа спокою просить.
І штормить, вирує море,
Прагне волі і простору.
І бушує, б'є та свище,
Мов розбійник той, вітрище.
В далині скриплять безсило
Кораблів стійкі вітрила,
І хоч море синє в злості.
Ми ж сьогодні Гріна гості.
Двері відчиня в музей
Красень щедрий, милий Грей.
В перекір лихої долі
Скромній мрійниці Ассолі
Вічне дарить він кохання,
Мрії і добра єднання,
По Гренландії ми бродим,
Не страшать нас перешкоди,
Мріять та долати горе
Надихають Гріна твори.

ЕТЮД

Тополини у зажурі
З вітром радяться одні,
Суплять хмари брови хмурі,
Ронять сльози снігові.
Пломеніють горобини
У коштовних намітках,
Линуть сім'ї журавлині,
Стигне крига на річках.
Скоро буйні хуртовини
Завітають на поля,І пухнасту кожушину
Вдягне матінка-земля.
Мирослава ЧЕБАНОВА, вчителька.

РОЗМОВА З МІСЯЦЕМ

Вночі, коли все засинає,
У вікнах світло не горить,
Коли вже денний шум стихає
І час так швидко не біжить,
Я чую голос. Чи це пісня?..
І хто се заспівав вночі?
Це одинокий місяць висне
В циганки-ночі на плечі.
Він розмовляє із зірками,
Із хмарами, що там живуть,
А ще - з минулими віками,
Що все собі ідуть та йдуть...
А ось говорить він з землею,
Та не з якоюсь там-небудь,
А з Батьківщиною моєю.
Розмову треба сю почуть:
Говорить місяць:
"Бідна земле,
Ти стільки війн пережила,
Тобі хтось допоміг, напевне?
Ти б розповісти не могла?"
"Що ж ти питаєш, хто сей лицар,
Що допоміг в важкі часи?
Це мій народ!
Так, друже місяць,
І мова дивної краси!
Народ рятує від чужинців,
А мова сили додає.
Є в України славний лицар.
Народ і мова - це моє!

Анастасія КИСЕЛЕВСЬКА, учениця 9-го є" класу ЗОШ № 33
м. Сімферополя.

ЧАРИ МОВИ УКРАЇНИ

Дух весни у нашій мові,
Український дух.
Дуже ніжне
кожне слово
Так чарує слух.

Українська пісня лине -
Слухає весь світ.
Лине голос України
Стрімко у блакить.

Мови кращої немає
На усій землі.
І вона перемагає
В світі бурі злі.
Проти неї піднімали
Меч усі царі.
Королі її згинали,
А вона - вгорі.

Ворогів перемагали
Ми в усіх боях.
Рідна мова помагала
Їх розвіять в прах.

Іван КАССАЛА,
ветеран праці.
м. Камінь-Каширський на Волині.

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #22 за 30.05.2003 > Тема "Душі криниця"