Версiя для друку Обговорити в форумi

Таку назву має щоденник очевидця голодомору 1932 - 1933 рр. Луки Левковича Гусака, колишнього жителя с. Чернеча Слобода на Сумщині, копія якого зберігається в музеї історії села. Нижче вміщуємо фрагмент з цієї жаскої хроніки, надісланий завідувачкою музею пані Л. К. Овсієнко, щоб зберегти пам'ять про жертв штучного голоду в Україні початку 1930-х років.

"...В селі панує бандитизм, жити неспокійно. Щодня чуєш за грабунки й убивства. Не тільки вночі, але і вдень кидати двір без нагляду ніяк не можна. Голодні люди ідуть прохати, а ледь де можливо - крадуть. І коли в хаті одна малеча, то беруть й очевидьки. Малих дітей страшно залишати одних, бо доходить до того, що при пограбуваннях і вбивають.
Я сиджу дома. Спокійніше, коли не йдеш у село, бо там тільки й чуєш жахливі речі про голод та голодну смерть. В селі ж дійсно жахливий голод. Люди мруть щодня по 10 і 20 душ на ходу, як одноосібники, так і артільці. Гірше за всяку епідемічну хворобу. Дійшло навіть до людоїдства. А що торкається дохлих тварин, то це звичайна річ.
На дільниці Притиківка два брати зайшли до сусідки-вдови. Вона була у полі, а дома була дівчинка 12 років. Забрали все, що їм було потрібне в хаті, а коли дівчинка ускочила з криком до кімнати, убили її і втекли. Через тиждень їх спіймали. Люди хотіли їх побити, але міліція не дала.
На дільниці Заярівка в одному дворі вмерла дитина, яку з'їла мати. Другу дитину знайшли мертву у житі в скрині, сховану на м'ясо.
На дільниці Новоселиця, з'ївши померлу дитину, батько пішов до сусідки, у якої два дні тому помер чоловік з голоду. Сказав, що її чоловік помер не дуже худий. Порадившись, пішли і відрили його на м'ясо і буцімто з цього м'яса варили і продавали драглі (захолод). Під час обшуку знайшли голову і обрізані кості.
Чуючи про ці події, робиться великий жах. Страшно ходити одному. Та ще й вечором.
Мертвих людей ніхто не йде хоронити, лежать по 3 - 4 дні, доки вже не звелить дільничний або голова. Закопують без усякого обряду і більшу частину без ніякого гробу, як звичайну тварину.
Раніше вечорами було бачиш веселі обличчя і чуєш розмови, особливо молоді, про любощі. Нині ж прожив дома уже більше двох місяців і нічого, окрім горя, не бачив. Бувало, як вечором йшов зі служби, чув співи соловейка, а з ними невгаваючі музику, співи, танок та сміх молоді. Тепер тиша: не чути ні співів, ні музики. Лише чуєш сумні вісті, що той помер на дорозі, а інший - у селі під тином.
Їжі залишилось мало, а до жнив часу багато. Скрізь панує жах голодної смерті. З дому вже страшно виходити і вдень. Голодні бандити заходять до дворів і коли бачать таке, що можуть подужать, то беруть те очевидячки.
Сьогодні померли з голоду сусіди Барабаш Іван і Макаренко Тихон Охрімович. Днів за два до цього померли Вихтарова Тетяна і Макаренко Ярема. У Луки Вихтарового з 9 душ лишилось двоє. Померли Спаський Михайло, Іван і Явдоха, Линник Петро, а дітей і не перелічиш.
Кандидатами на смерть зостались жінки і діти померлих. Щоб врятуватись від голодної смерті, ріжуть коней, своїх і крадених, не думаючи, що воно далі буде.
Майборода Володимир, який зроду не взяв чужої копійки, зарізав крадену коняку. А на другий день у нього забрали м'ясо.
Мертвих хоронити ніхто добровільно не йде. Похоронних процесій ніяких. Більшість заривають без жодних гробів.
За кількістю смертей Вихтарівка пасе задніх, а на інших дільницях помирає по 9 душ за день і по дві у дворі. Люди, які ще ходять, у більшості схожі на живі мощі..."
Лука Левкович ГУСАК.
с. Чернеча Слобода,
Буринський район, Сумська область.
28 червня 1933 р."
.
м. Сімферополь.

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #22 за 30.05.2003 > Тема ""Білі плями" історії"