Версiя для друку Обговорити в форумi

 Петро ВОЛЬВАЧ: «ВСЕ, ЧОГО ДОСЯГЛА УКРАЇНСЬКА ГРОМАДА КРИМУ ЗА 20 РОКІВ НЕЗАЛЕЖНОСТІ УКРАЇНИ, ЗДІЙСНЕНО САМОТУЖКИ НЕ ЗА ПІДТРИМКИ ЦЕНТРАЛЬНИХ ОРГАНІВ ВЛАДИ, А ВСУПЕРЕЧ ЇЇ СТРАУСИНІЙ ПОЗИЦІЇ...»
 Цього року лауреатом премії ім. Дмитра Нитченка став ще один «світличанин», голова Громадської ради «Кримської світлиці», голова Кримської філії НТШ, письменник, публіцист, відомий симиренкознавець академік Петро Вольвач.
 Дмитро Нитченко відомий як великий подвижник українського слова. Письменник, журналіст, критик, літературознавець, педагог, меценат - ось лише деякі грані з творчої діяльності цієї унікальної людини. Впродовж десятиліть, живучи на чужині в Австралії, він писав книжки, рецензував найвагоміші, найактуальніші твори, що виходили українською мовою в діаспорі.
 Засновуючи премію імені Дмитра Нитченка, Ліга українських меценатів разом із доньками великого благодійника Лесею Ткач та Галиною Кошарською вирішили відзначати нею саме тих, хто активно пропагує українську книжку, українське друковане слово. Петро Васильович Вольвач - один із подвижників українського слова в Криму, тож вручення йому цієї престижної премії абсолютно закономірне.
 Редакція «Кримської світлиці» щиро вітає Петра Васильовича Вольвача із заслуженою відзнакою і бажає йому нових творчих здобутків на кримській українській духовній ниві!
 Пропонуємо читачам ознайомитися зі словом, з яким лауреат звернувся до присутніх під час вручення йому премії у м. Києві.
 
Високоповажне товариство!
 Присудження премії великого українського патріота та щиросердного мецената Дмитра Нитченка – величезна честь для мене. Добре усвідомлюю, що це не лише оцінка мого скромного внеску у відстоювання української державності та українського слова в Криму, але й велика увага інтелектуальної спільноти України до кримської проблематики та долі майже 1 мільйона зросійщених українців.
 На жаль, навіть на двадцятому році незалежності України українці Криму обділені державною увагою, вірніше, віддані владою на поталу сусідній державі, перебувають у стані внутрішньої діаспори.
 Все, чого досягла українська громада Криму за 20 років незалежності України, здійснено самотужки не за підтримки центральних органів влади, а всупереч її страусиній позиції.
 Особисто я маю пряме відношення до відродження кримського українства. За цей час для консолідації націонал-патріотичних сил на півострові ми провели два конгреси українців Криму. Подібні конгреси відбувалися також у Севастополі та на Південнобережжі. Є намір провести до виборів наступний третій конгрес.
 Українська громада Криму ініціювала в 1992 році створення першої україномовної газети «Кримська світлиця». Упродовж 18 років на півострові вона була осередком єднання та національної консолідації українського населення, єдиним державотворчим рупором та носієм національно-патріотичних ідей. В останні 10 років я був головою її громадської Ради. За «Світлицю» ми воювали до «останнього патрона». На жаль, в останні роки помаранчевої влади, не без участі міністра культури пана Вовкуна та деяких лженаціонально-патріотичних політичних сил, секретаріату Президента, газету знищили, редактора звільнили та порушили проти нього кримінальну справу.
 Проте навіть регіональна влада та підвладні їй суди всі звинувачення відкинули, а редактора поновили на роботі.
 Мав відношення і до створення в Криму Собору Рівноапостольних князів Володимира та Ольги у м. Сімферополі УПЦ Київського патріархату, який користується величезним авторитетом серед мирян.
 Незважаючи на шалений спротив місцевих чиновників і при цілковитій байдужості київської влади, нам все-таки вдалося відкрити в Криму 7 україномовних шкіл. Це тоді, коли питома вага українців на півострові, навіть за фальшивою радянською статистикою, складає 25 відсотків. Не без моєї участі відбувалося також створення у Сімферополі нині зразкової Української школи-гімназії, до якої існують шалені конкурси. У цій справі за часів президентства Леоніда Кучми влада підставила нам плече.
 На жаль, нам так і не вдалося відкрити у Криму дитячі україномовні заклади. Окремі групи у дитсадках, так, як і україномовні класи, не вирішують цю болючу проблему, а заганяють її у глухий кут, у безвихідь. Без україномовних дитячих навчальних закладів та шкіл по всьому Криму ми не подолаємо подальше зросійщення українського населення, яке нині ведеться шаленими темпами.
 У Криму зараз існує дві україномовні передачі на ДТРК «Крим» - «Рідна хата» та «Млин». Їх веде висококваліфікований тележурналіст Олександр Польченко. Мені доводиться досить часто виступати на цих програмах. Є україномовні передачі і на кримському радіо. Я досить тісно співпрацюю з українською редакцією та з дитячою студією «Світанок» при Сімферопольському будинку дитячої творчості, якою керує заслужений працівник культури України Алла Петрова.
 З композицією «Платонів хутір» про життя та діяльність всесвітньовідомого українського ученого-садівника та помолога Левка Симиренка ми відвідали не лише його батьківщину – Черкащину, але й кілька міст України. Вихованців цієї студії, лауреатів всеукраїнських і міжнародних премій, запрошують щорічно на державні заходи до Києва та Канева.
 Упродовж 50 років я вивчаю життя та творчу спадщину видатних українських учених Левка та Володимира Симиренків та всієї симиренківської родини. Завдяки їхній діяльності ця славетна родина та її величезна творча спадщина нині повернулися в українську історію і науку. Не без моєї участі відбулося створення музею «Родина Симиренків» на їхній батьківщині на Черкащині. До 150-річчя від дня створення симиренківської родинної Свято-Троїцької церкви її капітально відбудували. Відродили ми також і знищений більшовиками родинний цвинтар навколо симиренківської церкви. Упродовж 60 років на ньому був сатанинський танцювальний майданчик.
 Ми ініціювали вшанування на державному рівні 150-ліття від дня народження Л. П. Симиренка в 2005 році і здійснили перевидання і видання першого та другого томів фундаментальної наукової праці ученого «Кримське промислове плодівництво», видали три томи монографії «Л. П. Симиренко – фундатор українського промислового садівництва» та книгу «Л. П. Симиренко і Крим».
 Нині проводимо підготовчу роботу із вшанування 120-ліття від дня народження одного з найяскравіших представників славетної симиренківської наукової школи професора Володимира Симиренка.
 Я є членом організаційного комітету з вшанування 100-ліття від дня народження видатної майстрині-вишивальниці, Героя України Віри Роїк. Вона не дожила до ювілею півроку. Українська громада і Кримська філія наукового товариства ім. Тараса Шевченка клопоталися перед Президентом Віктором Ющенком про присвоєння майстрині високої державної нагороди. Незважаючи на Постанову Верховної Ради України про вшанування 100-річчя від дня народження Віри Роїк, кримська влада навіть не створила оргкомітет і всіляко протидіяла проведенню цього важливого заходу. Більшість заходів організовує і проводить громадський комітет та українські громадські організації.
 Кримські високопосадовці фактично проігнорували ще одну важливу дату – 140-річчя від дня народження Лесі Українки. Будинок-музей Лесі Українки у Ялті перебуває в аварійному стані і потребує капітального ремонту.
 За роки незалежності України знищено також Ялтинський будинок-музей Степана Руданського. Цього року виповнюється 150 років від його приїзду до Ялти. Останніми роками на його будинку демонтовано також і меморіальну дошку. Тож сьогодні в Ялті ніщо не нагадує про перебування в Криму великого поета, талановитого лікаря і першого почесного громадянина міста.
 На підтримку української культури в бюджеті автономії майже не виділяється коштів. У той же час кримська влада щорічно проводить показне свято «Великое Русское Слово», на яке витрачається понад мільйон гривень.
 Отже, це ті реалії, в яких сьогодні у власній державі і на своїй землі живуть, працюють українці Криму. Тож ми сподіваємось не на матеріальну допомогу існуючої влади, а хоча б на моральну підтримку інтелектуальної України.

Петро ВОЛЬВАЧ.

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #1 за 29.07.2011 > Тема "Українці мої..."