Версiя для друку Обговорити в форумi

До 50-річчя від дня народження В. І. Гуменюка

Віктор Іванович Гуменюк - відомий український поет, літературознавець, перекладач, педагог. У всіх ланках творчої діяльності він, кажучи словами російського поета П. Вяземського, виявляє "лица не общее выраженье".

Народився Віктор Іванович  6 жовтня 1952 року в Житомирі. Рано пробудився в нього інтерес до художнього слова. Іще навчаючись у школі, почав віршувати. 1967 року у Житомирській обласній газеті було опубліковано вірш "Лелека" п'ятнадцятирічного учня. Після закінчення у 1975 році Київського інституту театрального мистецтва ім. Карпенка-Карого був артистом військового ансамблю пісні і танцю у Дрездені (1975 - 1976), кореспондентом житомирської обласної газети "Комсомольська зірка" (1976 - 1977), завідувачем літературної  частини Житомирського музично-драматичного театру ім. І. Кочерги (1978 - 1989). З 1989 року - викладач, згодом доцент, а з 1998-го - завідувач кафедри української літератури Таврійського національного університету ім. В. І. Вернадського. У 1995 - 1997 рр. працював на посаді професора закладу української філології Люблінського університету ім. Кюрі-Склодовської. Член Національної Спілки театральних діячів України (Українського театрального товариства - з 1980-го). Член Національної Спілки письменників України з 1989 року. Лауреат премії ім. В. Симоненка НСПУ (1995). Заслужений діяч мистецтв АРК (2001). Захистив дисертації на здобуття наукових ступенів кандидата філологічних наук (з теми "Жанрово-стильові особливості ранньої драматургії Лесі Українки") - у Львівському національному університеті ім. І. Франка (1994), та доктора філологічних наук (тема роботи - "Драматургія Володимира Винниченка. Проблеми поетики") - у Київському національному університеті ім. Т. Шевченка.
У велику літературу В. Гуменюк стартував збіркою поезій "Росянистик" 1986 року. За нею побачила світ і друга - "Стежина" (1994). Цикли віршів друкувалися у журналах "Дніпро", "Слово і час",   "Брега Тавриды", а також у періодичній пресі.
В. Гуменюк - талановитий поет, тонкий лірик. Його поезія приваблює притишеною лагідністю. Її сприймаєш як щоденник душі, виписаний на рівні сповідальності і витонченої делікатності. Відчуття краси земного світу у його ліричного героя поєднується з трепетними роздумами над складністю і таємницями життя, з тривогою про долю людства, рідної Батьківщини.
Перша збірка поета "Росянистик" приваблює свіжістю барв, "ліричною м'якістю". Тонким сприйняттям природи, світлим ліризмом позначена пейзажна лірика, котра зайняла помітне місце в збірці. Майже третина книжки - це ліричні мініатюри про кохання. Кращі з них захоплюють пластичністю ліричного малюнка, щирістю і безпосередністю:
О ноче!
Які гарячі твої уста...
Яка ти ніжна і неповторна...
О ноче!
Яка ти до нестями жагуча!

Ну куди ти тікаєш?
О ноче!
Які гарячі твої уста.
Автор по-своєму винахідливо використовує засоби поетики народної пісні. Не раз звертається до вільного вірша, який, як відомо, став у світовій поезії, та й в українській, важливим джерелом збагачення поетичного слова. Досконало володіючи англійською мовою, поет зміг проникнути в творчу лабораторію славетного майстра вільного вірша Уолта Уїтмена, котрий залишив глибокий слід у світовій поезії своєю книгою "Листя трави", що стала відомою і улюбленою поетами в усьому світі. Захоплено ознайомився В. Гуменюк і з майстром верлібра бельгійцем Е. Верхарном, а також з використанням верлібра класиками української поезії (І. Франко, Леся Українка), майстрами поезії новітньої української літератури (В. Еллан-Блакитний, П. Тичина, В. Поліщук, В. Мисик та ін.).
 У циклі  " З армійського зошита" звучать громадянські мотиви, навіяні у час проходження поетом військової служби в Німецькій демократичній республіці. Цикл відкривається віршем "В Бухенвальді". Час ніби згладив усе жахливе, що відбувалося тут. До музею прийшли німецькі безжурно-галасливі школярі, наші вояки. В Саксонії якраз розквітала весна. До страшних воріт веде шлях, просякнутий кров'ю тисяч людей. На воротях височить глумливий надпис: "Кожному своє". А поза ним одкривався "простір жаху понадлюдського", який "безсила осягнути уява". "Гравій шурхоче під ногами, мовби стогін здіймається мовчазно в небеса...". Перед усім цим пасує дух, беруть гору зневіра, розпач. Ліричного героя збудила "істина страшна", "що на землі фашизм живе ще й досі, що лють його не знищена дощенту". Але в таборі отім "людяність жила", долаючи "скорботу світову", піднімаючи людей до боротьби.
В ключі гуманізму витримані вірші поета про мистецтво. Один з найкращих - диптих "Сікстинська мадонна". Вона, ця мадонна, зображена на безсмертному Рафаелевому полотні-шедеврі, іде через віки. Безсмертна "йде в цнотливій величі вродлива мати", "ступає босими ногами", "ласкаво прихиливши до грудей тендітне плічко голого маляти". Її дитяті благословилося  іти "на світ святої людяності". Це йому "судилося пройти голгофи, бухенвальди, хіросіми, щоб винести з жахної суєти благословенну суть неопалиму". Тільки гуманістична наповненість, перемножена на естетичну досконалість, робить твори мистецтва віковічними, безсмертними.
Сповнені ліричної теплоти вірші-роздуми поета про рідну Батьківщину.
Земле моя,
Втіхо моя, мій болю.
Пригорни мене після розлуки,
Дай мені щасливо й невтомно
Співати тобі.
Тонко передана інтимна інтонація, схиляючи читача до сприйняття рідної землі як дорогої рідної матері.
Проблеми естетичні дістали свою подальшу розробку і в наступній збірці "Стежина", що з'явилася 1994 року. Викінченістю форми та глибокими роздумами про мистецтво вирізняються цикли віршів "З другого студентського зошита" та "Паломництво". Ідея громадянської могутності мистецтва, що дістала широку розробку в українській поезії, починаючи від Т. Шевченка, І. Франка, Лесі Українки, по-своєму осягається В. Гуменюком. Мистецтво, як мислить поет, не тільки покликане лікувати духовні недуги людства, а ще й володіє здатністю рятувати людство і світ, щоб не полетів він "в провалля дике".
Справжньою окрасою збірки є вірші "Остання п'єса в "Березолі" та "Вигнаний король" про трагедію великих митців Миколи Куліша та Леся Курбаса, закатованих у добу сталінської інквізиції. Лірика В. Гуменюка вдало синтезує музичність з елементами живопису, вражає щирістю в передачі настроїв, перебігу думок ліричного героя. Вдало скористався поет жанром японської лірики-хокку, зорієнтованої на граничну стислість і підвищення ролі асоціативності, натяку, недомовленості.
Віктор Гуменюк - талановитий перекладач. У відшліфуванні його перекладацької майстерності зіграла вирішальну роль школа блискучого майстра перекладу Бориса Тена. З великою вдячністю пише він про свого талановитого метра в нарисі, вміщеному в книзі спогадів "Жадань і задумів неспокій" (вийшла в Києві 1986 року): "спільно з Борисом Теном ми переклали п'єси "Васса Железнова" М. Горького, "Тіт Андронік" і "Макбет" В. Шекспіра. Поради й настанови майстра я враховував і в подальшій самостійній роботі над перекладом ліричної поезії й драматургії. Перекладав вірші В. Броневського, Д. Г. Байрона (вони увійшли до збірки "Росянистик"), п'єси - "Золотий хлопець" Кліффорда Одетса, "Останній з палких коханців" Ніла Саймона, "Царська милість" Камена Зидарова, "Місяць для пасинків долі" Юджина О'Ніла, "Фізики" Фрідріха Дюрренмата, "В морськім безмежжі", "Кароль", "Стриптиз" Славомира Мрожека, "Цар Федір Іванович" О. К. Толстого та інші. Ці п'єси перекладено для театрів (Житомир, Запоріжжя, Біла Церква, Львів). А "Тіт Андронік" і "Макбет" В. Шекспіра, а також друга й третя частини його трагедії "Король Генріх VІ" увійшли до повного зібрання творів англійського класика, що побачило світ у видавництві "Дніпро".
В коло перекладацьких зацікавлень В. Гуменюка увійшов класик польської літератури Адам Міцкевич. Виконавши ціною великих зусиль переклад драматичної поеми А. Міцкевича "Дзяди", він спорядив його примітками. "Дзяди" поруч з епічною поемою "Пан Тадеуш" належить до вершинних творів геніального польського письменника. Драматична поема "Дзяди" близька за тематикою українській літературі, що підтверджується відгомоном її мотивів у творчості Т. Шевченка, Пантелеймона Куліша, Лесі Українки, Євгена Маланюка та інших митців. До речі, перекладами фрагментів поеми займалися Олександр Навроцький, Володимир Александров, Іван франко, Максим Рильський, Борис Тен, Дмитро Павличко. Віктор Гуменюк здійснив повний переклад "Дзядів". Познайомившись з ним, поет Дмитро Павличко - і перекладач, зокрема, Адама Міцкевича - з далекої Варшави надіслав Віктору Івановичу листа, де високо оцінив його працю, назвав переклад подією, акцентувавши увагу, зокрема, на майстерності В. Гуменюка-перекладача:
"Шановний Вікторе Івановичу!
Спасибі Вам за тяжку працю, яку виконали Ви з великою відповідальністю, майстерністю перекладача і науковим підходом до того завдання. Ваші "Дзяди" - це давно очікувана подія. Нарешті, українська література має повний переклад цього геніального твору, саме про такий переклад мріяли Максим Рильський, Борис Тен і, даруйте за нескромність, я думав про це так само". Д. Павличко висловив згоду написати передмову до перекладу В. Гуменюка.
Першим В. Гуменюк розпочав перекладати твори кримськотатарської літератури. Відома ціла низка перекладених ним віршів сучасного кримськотатарського поета Юнуса Кандима. Зовсім недавно В. Гуменюк завершив переклад патріотичної поеми кримськотатарського поета початку ХХ ст. Абібулли Одабаша "Золоте сяйво".
Як бачимо, ювіляром виконана важлива робота, яка заслуговує спеціального осмислення. Підкреслимо, що його ініціатива підхоплена українськими поетами Криму. До перекладів з кримськотатарської літератури звертався Орест Корсовецький. Вагомий внесок в цю справу зробив і продовжує робити талановитий поет Данило Кононенко.
Вражає інтенсивністю і наукова діяльність літературознавця В. Гуменюка. На його рахунку сім книг, кілька десятків літературознавчих праць, опублікованих у наукових збірниках, журналах. Їх список включає більше ста позицій. Крізь них проходить насамперед тенденція охоплення поетики письменників. Вельми суттєвим аспектом літературознавчих досліджень Віктора Івановича є праця про міжлітературні зв'язки, зокрема, українсько-польські, українсько-кримськотатарські. Чільне місце посідають розробки проблеми розвитку українського театру, драматургії в контексті з розвитком театру та драматургії зарубіжжя. По-своєму підходить літературознавець до   осягнення проблем модернізму в українській драматургії, поезії. На першому місці в колі наукових зацікавлень В. Гуменюка знаходиться творчість Лесі Українки та Володимира Винниченка. Про Лесю Українку він написав низку статей. Своєрідним підсумком наукового осмислення проблем драматургії Лесі Українки є ґрунтовна монографія "Шлях до "Одержимої". Творче становлення Лесі Українки-драматурга" (2002), у якій зроблено вдалу спробу осягнути художню своєрідність творчої спадщини Лесі Українки на тлі глибинних процесів оновлення світової літератури на зламі ХІХ - ХХ століть. Високу оцінку цій праці дав у своїй передмові до монографії відомий літературознавець, доктор філологічних наук професор Микола Ільницький: "Автор монографії володіє багатим, можна сказати елегантним, стилем як виявом неординарної думки, і його робота читається з неослабним інтересом".
Справжньою подією в сучасному українському літературознавстві стало фундаментальне дослідження В. Гуменюка "Сила краси. Проблеми поетики драматургії В. Винниченка. Монографія" (2001). Автор дав нове наукове з'ясування новаторського стилю драматургії В. Винниченка, розкрив еволюцію його художньої індивідуальності у творчому контексті його драматургії з європейською драмою раннього модернізму, вніс до наукового обігу багато нових спостережень, наукових узагальнень.
Педагог Віктор Іванович Гуменюк - улюбленець студентської молоді. Його лекції слухаються з захопленням.
Гідні подиву ентузіазм, невтомність, енергія Віктора Івановича як завідувача кафедри української літератури ТНУ. Завдяки його зусиллям, викристалізовується обличчя кафедри на різних рівнях. Помітні певні зрушення в науковій роботі. Подією в житті кафедри є успішний захист В. Гуменюком докторської дисертації. Зусиллями завідуючого кафедрою, членів кафедри проводяться міжвузівські наукові читання із залученням викладацько-професорського складу, аспірантів, а також науковців ВНЗ України. Успішно пройшло наукове читання 2002 року "Винниченко і сучасність", на якому було заслухано 18 доповідей, згодом на їх основі видано книгу "Винниченко і сучасність. Збірник наукових праць" (2002). відбувалися міжвузівські читання з інших тем, як наслідок - побачили світ нові наукові збірники "Агатангел Кримський - творець та інтерпретатор літератури" (2001), "Тичинознавчі студії" (2002).
А тепер давайте замислимось: скільки треба було затратити сил, здоров'я, щоб ці збірники видати... Всі ж клопоти взяв на свої плечі В. І. Гуменюк. Він же був і відповідальним редактором цих видань. Під керівництвом доктора філологічних наук В. Гуменюка при кафедрі працює аспірантура.
Таким прийшов В. Гуменюк до свого 50-річчя. Щиросердно вітаємо його з ювілеєм, бажаємо творчого горіння, козацького здоров'я, довгих років життя і великого людського щастя.

До теплих, щирих і правдивих слів про зроблене в літературі поетом, літературознавцем і перекладачем Віктором Гуменюком, до світлих і сердечних слів побажань ювілярові на його наступне 50-річчя, висловлених в статті О. І. Губаря, приєднуються, як кажуть, обома руками і друзі по перу В. Гуменюка - члени Кримської республіканської організації Національної Спілки письменників України.
З роси та води вам, дорогий наш друже! З полуднем віку! Хай надалі вам легко пишеться-твориться і, звичайно, легко видається!
Кримська республіканська організація
Національної Спілки письменників України.

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #41 за 11.10.2002 > Тема "Душі криниця"