Микола Якович Дудченко - художник, який не обділений увагою мистецтвознавців, журналістів, колег - майстрів-монументалістів. Його мистецтво не потребує агітації чи то додаткової реклами. Добре знані не лише в Криму, Україні, а й за кордоном його картини, вітражі, панно, монументальні композиції, створені у багатьох курортних містах півострова, говорять самі за себе. Так і повинно бути, коли талановиті роботи починають власне життя, дароване їм Майстром. Микола Дудченко народився 14 серпня 1949 року на Херсонщині, навчався в українській школі. Коли приїхав у Сімферополь поступати в Кримське художнє училище ім. М. Самокиша, лише для нього одного викладачі читали вступний український диктант. У той час юнаку дуже допомогла Ірина Абрамівна Журавльова - сердечна людина, про яку він згадує добрим словом упродовж багатьох десятиліть. Навчання в училищі так і залишилося незакінченим. Побоювання, що заберуть в армію і те, що бентежило і вабило до себе з дитинства - у фарбах, вітіюватій формі, кольорах, так і не знайде виходу, штовхало до якогось відчайдушного кроку. І він його зробив: йому вистачило характеру, впертості і, головне, віри у власні сили, щоб на останньому курсі училища поступити на монументально-живописний факультет Харківського художньо-промислового інституту. І оті мрії почали втілюватись в реальні речі - це були студентські курсові роботи. Вони і оцінювалися на "відмінно", і приносили Миколі задоволення. У 1972 році Микола Дудченко закінчив інститут під керівництвом професора О. Хмельницького. Молодого спеціаліста приваблювало, передусім, монументальне мистецтво. Він повернувся в Сімферополь, але через відсутність належних умов для роботи і проживання згодом обрав Євпаторію, де незабаром вже мав майстерню та багато замовлень. Саме в Євпаторії з'явилися його перші монументальні роботи в пансіонаті "Золотий берег", натхненна композиція "Піонерія", виконана в одній з шкіл міста, потім - розпис "Літо" в пансіонаті "Євпаторія", мальовниче полотно в холі пансіонату "Дніпро", монументальний розпис в Палаці одружень, інші твори. З середини 70-х Дудченко бере участь у багатьох міжнародних, всесоюзних та республіканських виставках. У 1978 році Микола Якович став членом Спілки ху-дожників СРСР, Спілки художників України. Щоразу роботи Миколи Дудченка привертають увагу публіки, їх закуповують для приватних колекцій, декотрі з них зберігаються в Сімферопольському художньому музеї, краєзнавчому музеї м. Сак, Державному музеї українського мистецтва в Києві, Івано-Франківському художньому музеї, Львівській картинній галереї, інших музеях України, в експозиціях багатьох музеїв світу. З 1993-го протягом наступних чотирьох років Дудченко виїжджав працювати у Грецію. З великим успіхом пройшла персональна виставка художника на острові Крит у 1997 році. Майстер й досі шкодує, що майже вся вона була розкуплена... Нещодавно роботи Миколи Яковича, котрий був висунутий на здобуття Державної премії АРК, демонструвалися на другому поверсі Будинку художника Кримської організації НСХУ. Тематично їх можна поділити на три цикли: акварель, живопис, роботи на релігійну тематику. - Мене знають, передусім, як монументаліста, а не пейзажиста, - зазначає Микола Якович. - А в цій експозиції - натурний пейзаж, адже я працюю на пленері щовесни і щоосені. Серія цих робіт - щирих, легких, без навантаження й напруги, - створювалася з 1998-го по 2002 рік. І я дуже хочу цю колекцію зберегти. В серпні її побачать в Лівадії. Захоплююсь портретним живописом: в листопаді кримчани ознайомляться з моїми полотнами. Раніше живопис був як відрада, для душі, оскільки я отримував гроші лише за монументальні роботи. Більшість пейзажів писалася в Севастополі, Євпаторії. В мене було дуже багато полотен, присвячених Криму, але вони розійшлися... З 1989 року і до сьогодні працюю над серією робіт, поєднаних під назвою "Сільський іконостас". Їхні теми навіяні спогадами про батьків, про дитинство, прочитані твори, вони пронизані українською семантикою, народним побутом. Свої творчі задуми втілюю в сюжети, які в поєднанні з іншими елементами, постатями, предметами створюють новий сюжет. В мене багато абстрактних полотен, котрі нагадують українські килими, вишиті серветки. В роботі намагаюся передати тепло домотканої тканини, її фактуру, колорит. Чи продовжують мою справу діти? Дочка Яна закінчила історичний факультет, викладає історію України в художньому училищі, в якому закінчує п'ятий курс мій син Андрій. Ми з ним однаково мислимо, хоча форма втілення задуму може бути різною. Вважаю, що найголовнішому я його навчив - як ставитися до мистецтва. Він також людина дуже вразлива, його, як інструмент, необхідно настроїти на роботу. В цьому році планує поступати в Харківську академію дизайну, а поки що Андрій працює над дипломною роботою "Хрещення Володимира". "М. Дудченко - в сучасному мистецтві Криму єдине у своєму роді явище, чарівний приклад тієї творчої сили, яка знаходить свій прояв не в крайнощах, а в пом'якшуючому їх синтезі, не в конфліктах, а в гармонії, не в контрастах світла й тіні, а в досяжній ясності, просвітленості, чистоті музичного звуку", - зазначив мистецтвознавець, заступник директора Сімферопольського художнього музею Рудольф Подуфалий. І як з цим не погодитись?
ГОВОРИТИ. МОВЧАТИ.
МИСТЕЦЬКИЙ Г╤МН НЕЗЛАМНОСТ╤
