|
"Кримська Свiтлиця" > #16 за 18.04.2003 > Тема "Українці мої..."
#16 за 18.04.2003
ЗБУДУВАТИ ДІМ, ВИРОСТИТИ СИНА, ПОСАДИТИ ДЕРЕВО -
Віктор РУДЕНСЬКИЙ
все це, як говориться у відомій приказці, належить встигнути здійснити за життя кожному чоловікові. Наша землячка Єлизавета Миколаївна Томащик втерла носа багатьом представникам декларовано сильної половини людства: має і красень-дім, і трьох дорослих уже синів, а дерев за своє життя посадила стільки, що вже й збилася з ліку: може, мільйон, а може, й більше!
Яблуньками, персиками, грушами, абрикосами, черешнями, вишнями, сливами (десятки сортів!), вирощеними Єлизаветою Миколаївною, засаджена, напевне, половина півострова. Та й у південних областях України добре знають цю метку, привітну жіночку (у кого повернеться язик назвати її бабусею?), яка - сама за кермом! - вивозить сюди, за сотні кілометрів, саджанці з відомою навіть там кримською садово-товарною маркою - Гвардійський плодорозсадник. Звичайно, стверджувати, що не покоління трудівників-садоводів, а Єлизавета Миколаївна, агроном-професіонал з тридцятилітнім стажем, самотужки створила цю марку, ніхто не буде. Але те, що через її руки щосезону проходять десятки тисяч саджанців, - це факт. Причому, проходять - це надто бездушно сказано. Ви б подивилися на руки Єлизавети Миколаївни, які знають, вміють і роблять все, щоб із виплеканих нею деревець розросталися згодом "садки вишневі коло хати", - і ви все зрозумієте. Але якби ж то нам, удвічі, а то й утричі молодшим за віком (та не за духом!) сучасникам, що вічно плачуться про негаразди та клянуть владу, яка ніяк не забезпечить нас заможнішим життям, якби осягнути нам те завзяття, той тонус, що дозволяє ветерану праці (вибачте, юна душею Єлизавето Миколаївно, за ветерана!) щороку давати життя десяткам тисяч деревець і тримати на своїх плечах таку СПРАВУ! Що для цього потрібно: знання, талант, здоров'я якесь особливе (Єлизавета Миколаївна й досі щодня обливається холодною водою), руки, що ростуть саме з того місця, звідки треба?
А може, гени? О, тоді все до трагічності просто: Лізі було років п'ять чи шість, коли "ястребки" застрелили її батька... Це було відразу після війни, на Волині. А батько у Лізи був ХАЗЯЇНОМ: він мав млина, у якого жорна крутилися як від води, так і від вітру - взимку. Мав круподерку, ще якісь хитромудрі сільськогосподарські машини, тож на обійсті у Миколи Ляшка завжди було людно. Скільки було коней, корів, іншої живності - Єлизавета Миколаївна вже й не згадає. Але те, що на батьковій пасіці стояло 80 вуликів, чомусь запам'яталося. За що застрелили батька "совіти"? Боляче згадувати про це Єлизаветі Миколаївні, але хіба важко здогадатися? Уявіть, що раптом "ястребки" з'являться у Сімферополі і почнуть зганяти у колгосп власників усіх тих приватизованих кафешок, магазинів, підвальчиків, що заполонили сьогодні місто...
Батьків млин "ястребки" зруйнували, відбиті від вітряка крила перекинули як міст через якусь ковбаню. Хазяйство розтягли. Скоро померла й мати - не витримала наруги. А Ліза потрапила в дитбудинок. Сирота...
...Мені здається, що не тільки у Єлизавети Миколаївни, а у всіх її яблуньок, вишеньок, груш, абрикосів, слив є отой незборимий, незламний ген, що передався їй у спадок від батька. Ось зацвітуть скоро кримські сади, у яких, може, мільйон, а може, й більше гвардійсько-волинських саджанців. Ви їх впізнаєте, ці деревця, - вони квітуватимуть найзавзятіше!
"Кримська Свiтлиця" > #16 за 18.04.2003 > Тема "Українці мої..."
Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=784
|
ОДЕСИТ – ЗАСТУПНИК ГОЛОВИ ЦЕНТРАЛЬНО╥ РАДИ УНР
Ярослав Грицак: ВИХ╤Д ╤З «РУССКОГО МИРА» БУДЕ ДЛЯ НАС ПЕРЕМОГОЮ
СПОМИН ПРО ╤ЛОВАЙСЬКУ ТРАГЕД╤Ю ╤ РУСЛАНА ГАНУЩАКА
У ЛЬВОВ╤ ПОПРОЩАЛИСЯ З АНДР╤╢М ПАРУБ╤╢М
