Версiя для друку Обговорити в форумi

...Ми познайомилися з Михайлом Яцурою біля газетного кіоску. Зразу ж я вияснив для себе три речі. По-перше, цей імпозантний статечний чоловік полюбляє читати патріотичну пресу. По-друге, живемо ми, як виявилося, по-сусідству. По-третє (і це найголовніше!), пан Михайло виявився... колишнім вояком дивізії СС "Галичина"!
А оскільки напередодні нашого знайомства я прочитав замітку А. Лановенка "Присяга на верность Гитлеру" (передрук з газети "Керчь - это МЫ"), моє бажання зустрітися і поспілкуватися з ветераном дивізії було цілком закономірним. Тим більше, що "КС" звернулася до читачів із пропозицією продовжити "керченський" діалог. Мій знайомий охоче погодився відповісти на кілька запитань.

...І ось я в робочому кабінеті пана Михайла. Зразу хочу зауважити, що господар кабінету зовсім не схожий на класичного "есесівця"; не схожий він і на бандита-"зарізяку" (а саме так уявляють українських націоналістів лановенки та іже з ними). Михайло Яцура - сивий інтелігентний чоловік; з-за окулярів визирають добрі, розумні очі. Книжкові полиці - до стелі. Тематика книг найрізноманітніша!
За всіма ознаками, переді мною - ідеальний співрозмовник. Ставлю перше запитання:
- Пане Михайле, як ви ставитеся до дискусії навколо дивізії СС "Галичина"? Дивізійники були зрадниками чи патріотами України?
- В цьому році відзначатимуть 60-річний ювілей дивізії. Недругам вигідно "роздмухувати вогонь", здіймати галас навколо цього питання. Адже це шанс посварити українців. Кому це вигідно? Звичайно ж, Москві. І якщо ажіотаж навколо "волинської різні" має на меті посварити українців з поляками, то дискусія з приводу українських формувань у складі Вермахту покликана бодай трохи вбити клин між самими українцями. Адже йде активне протиставлення дивізії "Галичина" і УПА.
- Часом і в патріотичному середовищі можна почути думку: УПА боролася з німцями, а СС "Галичина" відстоювала їхні інтереси...
- Повірте мені, учасникові тих подій: всіх дивізійників об'єднувала любов до України. Зрадники і боягузи туди не йшли.
- А чи не краще було б всім разом піти в УПА?
- Про це добре філософствувати зараз. Ви б не порушували цього питання, якби знали про тогочасні проблеми Української Повстанської армії. Катастрофічно не вистачало зброї, навіть змащувати її часом було нічим. А це ж ненормальний стан... До речі, перш, ніж зголоситися до дивізії, я довго радився з митрополитом Андреєм Шептицьким.
- Ви були знайомі з ним?
- Я навчався тоді в духовній семінарії і мені не складно було знайти час і переговорити з митрополитом віч-на-віч...
- Шептицький був за дивізію?
- Він казав, що українці повинні вчитися володіти зброєю; розумів, що в тих умовах це було єдино правильне рішення.
- Дехто стверджує, що українці наївно сподівалися зупинити "совітів" за допомогою німців. Мовляв, Галичина - це вже генерал-губернаторство, тому гітлерівці боронитимуть її до останнього.
- Німці вели таку пропаганду. У них були для цього всі умови: адже населенню заборонялося мати радіоприймачі, преса була під німецьким контролем. Всі читали відозви офіційної влади, тоді як бюлетені українського підпілля були доступні лише незначній частині населення. Але я не став би стверджувати, що всі вірили німецькій пропаганді. Ми, семінаристи, зрозуміли, що Червона Армія розіб'є Гітлера, що треба розраховувати тільки на власні сили.
- Задум озброїтися за рахунок німців, отримати вишкіл був непоганим. Але ж і німці не дурні! Кинули хлопців проти танків...
- Звичайно, їм не шкода було слов'ян. Але всі ці чутки про розгром дивізії є перебільшеними. Загинув, щоправда, артилерійський полк. Але три з половиною тисячі хлопців вирвалися з "котла". І я був серед них. Всі ми на той час вже були озброєні, навчені, а головне - "обстріляні".
- "Обстріляними", на вашу думку, бути важливіше, ніж навченими?
- Звичайно. Всі "обстріляні" пройшли випробування смертю. Зразу було видно, хто боягуз, а хто боєць. Бійці йшли до УПА, там їх радо приймали.
- Це не перебільшення? Їм дійсно довіряли? Адже це найкращий аргумент для переконання скептиків: і одні, й другі були патріотами України!
- Дивізійникам довіряли, оскільки вірили тим, хто їх направляв, надихав. Якщо й була недовіра, то до колишніх червоноармійців, яких в УПА також було чимало. Більшість з них дійсно воювали за Україну, але траплялася й московська агентура. Сталін використовував кожну нагоду...
- Це правда, що бійці дивізії СС "Галичина" перейшли на бік словацьких партизан?
- Так, правда. Батальйон у складі 800 чоловік, дійсно, повернув зброю проти німців.
- Дивізійники воювали і в Югославії.
Переходили на сторону партизан Тіто?
- Ні. Обставини склалися так, що довелося воювати проти югославів.
- Отакої! Чому б не допомогти братам-сербам?
- Червоні партизани Тіто знаходилися під сильним контролем Москви. Наші хлопці про це знали. Вони могли б опинитися між двох вогнів. До речі, доля тих, хто перейшов на бік словацьких партизан була трагічною... А ось у Франції українці без вагань прийшли на допомогу бійцям Опору, били фашистів.
- Почув би про це Лановенко з Керчі...
- Мені шкода цього бідолашного. Якщо він з гордістю говорить про те, що батько заборонив йому розмовляти рідною українською мовою, то про що можна з ним говорити?
- А як склалася Ваша подальша доля?
- Після того як я вирвався з "котла",
пішов відразу в підпілля. Тільки в 1947 році "легалізувався". Служив у Радянській Армії. Весною 1950-го був заарештований військовою контррозвідкою. На той час вона мала вже всі німецькі архіви. Перебував в Лефортово, отримав "вищу міру". Потім її замінили на 25 років ув'язнення. Може, й не повернувся б, якби не смерть Сталіна...
- Потім зразу ж повернулися до Львова?
- Ну, що Ви! До Львова таких, як я, не пускали. До 1968 року я жив і працював на Донбасі.
- Вам не боляче, коли дивізійників називають "зрадниками"?
- Ми звикли до цього. Вогонь більшовицької пропаганди завжди був скерований проти патріотів. Уявіть собі, назву УГВР (Українська Головна Визвольна Рада) вони розшифрували так: "убивай - грабуй - вішай - ріж!". В свою чергу ВКП(б) ми розшифрували на свій копил: "вішателі - карателі - провокатори - бандити"... Ось таке було  ідеологічне протистояння. Терміном "зрадник" нас не образиш. Головне, щоб народ наш не розкололи. Але я думаю, що це вже їм не вдасться.

м. Львів.

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #14 за 04.04.2003 > Тема ""Білі плями" історії"